Справа «Мехмет Решіт Арслан та Орхан Бінголь проти Туреччини» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

25 Червня 2019
|
160
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 224 (2019)
18.06.2019

Не дозволяючи використовувати комп’ютер та мати доступ до Інтернету двом ув’язненим органи влади Туреччини порушили право на освіту Конвенції з прав людини

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Mehmet Reşit Arslan та Orhan Bingöl проти Туреччини (заява № 47121/06) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце порушення статті 2 Протоколу № 1 (право на освіту) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася права на освіту двох засуджених ув’язнених.

Заявники, які були засуджені до довічного ув’язнення і бажали продовжити навчання у вищому навчальному закладі, яке було перерване їх засудженням, подали запит до адміністрації в’язниці про надання їм дозволу на використання комп’ютеру і отримання доступу до Інтернету. Їх запити були відхилені. Вони подали апеляції до судів, але не мали успіху.

Розглянувши обставини Суд встановив, що національні суди не зважили інтереси заявників, з одного боку, і вимоги громадського порядку – з іншого.

Основні факти

Заявники, пан Mehmet Reşit Arslan та пан Orhan Bingöl, є двома громадянами Туреччини, які народилися в 1966 і 1973 році. Пан Arslan і пан Bingöl були засуджені у 1992 і 1995 роках, відповідно, за членство в незаконній збройній організації. Вони обидва відбувають покарання до довічного ув’язнення.

13 березня 2006 року пан Arslan звернувся до адміністрації в’язниці м. Ізмір з проханням дозволити йому користуватися комп’ютером і мати доступ до Інтернету, як це передбачено, за певних умов, Законом №. 5275 про виконання вироків. Керівництво та наглядова рада в’язниці видали несприятливу думку на підставі того, що пан Arslan у в’язниці підтримував зв’язки з іншими ув’язненими, які належали до однієї і тієї ж незаконної організації, а також того, що він не був зарахований на жодний навчальний курс. Адміністрація в’язниці схвалила таку думку і відхилила його запит.

3 квітня 2006 року пан Arslan подав заяву до судді з питань виконання покарань м. Ізмір вказавши, що він був студентом медичного факультету останнього курсу, а також те, що він бажав мати доступ до аудіовізуальних матеріалів для продовження його вищої освіти. За відсутності цього він запропонував заплатити за необхідне обладнання з власних коштів. Суддя відхилив заяву. Пан Arslan подав заяву про скасування цього рішення, але Суд присяжних м. Ізмір відхилив його заяву на підставі того, що рішення судді з питань виконання покарань не порушувало процедуру або закон. Під час тримання під вартою у в’язниці F-типу в м. Ізмір за допомоги адміністрації в’язниці пан Arslan придбав електронний пристрій, який мав функцію калькулятора та англійсько-турецького перекладу, та отримав дозвіл використовувати його у своїй камері. Після того, як він був переведений в іншу в’язницю в м. Болу, пристрій був вилучений для зберігання і його запит про повернення пристрою був відхилений на підставі того, що він не містився у списку дозволених предметів. Пан Arslan подав позов до суду, який був відхилений. Після переведення у в’язницю особливого режиму в м. Болу , він просив дозволу в адміністрації в’язниці придбати і використовувати комп’ютер.

Органи влади відхилили запит. Заявник подав апеляцію до суду, але безуспішно.

1 серпня 2006 року пан Bingöl звернувся до адміністрації в’язниці з запитом про надання дозволу на використання комп’ютера і отримання доступу до Інтернету. Заступник начальника управління в’язницями Міністерства  юстиції відхилив цей запит. Пан Bingöl подав апеляцію на відхилення цього запиту до судді з питань виконання покарань. Його апеляція була відхилена, а заява про скасування цього рішення була відхилена  Судом присяжних провінції Коджаелі.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 2 Протоколу № 1 (право на освіту) Конвенції заявники скаржилися на те, що їм було заборонено користуватися комп’ютером і мати доступ до Інтернету. Вони стверджували, що ці ресурси були істотно важливими для того, щоб вони могли продовжувати свою вищу освіту та покращувати свої загальні знання. Посилаючись на статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд)  пан Arslan також скаржився на відсутність слухання під час провадження в національних судах.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 19 жовтня 2006 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Robert Spano (Iсландія), Голова

Marko Bošnjak (Словенія),

Işıl Karakaş (Tуреччина),

Valeriu Griţco (Республіка Молдова),

Egidijus Kūris (Литва),

Ivana Jelić (Чорногорія),

Darian Pavli (Албанія),

а також Stanley Naismith, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 2 Протоколу № 1 Конвенції

Суд зазначив, що національне законодавство надавало ув’язненим можливість користуватися комп’ютером і мати доступ до Інтернету за певних умов. Законодавство Туреччини не мало сувору заборону використання комп’ютера або отримання доступу до  Інтернету. Розділ 67 (3) Закону №. 5275 передбачав, що ув’язнені могли використовувати аудіовізуальні засоби навчання та комп’ютери з доступом до Інтернету, який контролюється, в окремих приміщеннях і в контексті реабілітаційних або навчальних курсів.

Суд звернув увагу на те, що національні органи влади посилалися на різні підстави для обґрунтування відхилення запитів  заявників. Запит, поданий паном Arslan, був відхилений на підставі думки адміністрації в’язниці, що він підтримував зв’язки з іншими ув’язненими, які були членами тієї ж незаконної організації і не був зарахований на жодний навчальний курс. Пан Bingöl також не був зарахований і в багатьох випадках отримував дисциплінарні покарання.

Суд вважав примітним той факт, що обидва заявники бажали продовжити свою вищу освіту. В 2006 році вони обидва склали вступні іспити в вищий навчальний заклад та проявили велику зацікавленість у своєму навчанні, яке було перерване внаслідок їх остаточного засудження.

Суд знову наголосив, що важливість освіти у в’язниці була визнана Комітетом міністрів у своїх рекомендаціях щодо освіти у в’язницях і в його Європейських пенітенціарних правилах. Незважаючи на те, що міркування безпеки, висунуті національними органами влади і урядом, було можливо вважати доречними у цій справі, Суд зазначив, що національні суди не здійснили докладний аналіз ризиків безпеки. Крім того, вони належним чином не зважили різні інтереси, які були головними в справі, і не виконали своїх обов’язків щодо запобігання будь-якого зловживання повноваженнями адміністрацією в’язниці. За цих обставин Суд не був переконаний підставами, наданими для обґрунтування відхилення органами влади запитів пана Arslan та пана Bingöl про використання аудіовізуальних матеріалів і комп’ютерів та отримання доступу до Інтернету.

Суд дійшов висновку, що національні суди не встановили справедливий баланс між правом заявників на освіту відповідно до статті 2 Протоколу № 1, з одного боку, та вимогами громадського порядку – з іншого. Суд встановив, що у цій справі мало місце порушення цієї статті стосовно обох заявників.

Стаття 6 § 1

З урахуванням обґрунтування, яке навело на висновок про порушення статті 2 Протоколу № 1 та виявивши, що він вже розглянув головне правове питання в цій справі, Суд вважав, що не було необхідним розглядати питання прийнятності або сутності цієї скарги.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Пан Arslan не подав жодної вимоги справедливої сатисфакції. Суд постановив, що жодні обставини не гарантували присудження будь-якої суми на цій підставі. У справі пана Bingöl Суд встановив, що виявлення порушення складало достатню справедливу сатисфакцію у зв’язку з завданою моральною шкодою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту