Справа «Merkantil Car Zrt. проти Угорщини» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

21 Січня 2019
|
813
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 441 (2018)
20.12.2018

ЄСПЛ відхиляє скарги угорських банків, поданих після набуття чинності Закону від 2014 року, на несправедливі умови у угодах про споживчий кредит

Європейський суд з прав людини сьогодні одноголосно визнав заяви у справі Merkantil Car Zrt. проти Угорщини та чотири інші заяви (заява № 22853/15 і чотири інші) неприйнятними. Рішення є остаточним.

Справа стосувалася скарг п’яти компаній-заявників, які є частиною OTP Banking Group, на те, що законодавство, яке робило різні умови стандартного кредитного договору несправедливими, якщо не було доведено інше, порушило їх право на справедливий судовий розгляд і мирне користування своїм майном.

Суд об’єднав заяви і відхилив їх як неприйнятні, оскільки вони були явно необґрунтованими.

Суд виявив, зокрема, що суворі процесуальні кінцеві терміни та інші процесуальні норми, застосовні в провадженні, в якому банки оскаржували презумпцію несправедливості стандартного кредитного договору, не завдали шкоди праву на справедливий судовий розгляд. Компаніям-заявникам не перешкоджали висловлювати свою думку на користь умов договору і той факт, що їх аргументи були відхилені, не означає, що провадження було несправедливим.

Суд зазначив, що метою Закону про рівність від 2014 року, який запровадив законодавчі зміни, було надання допомоги Угорщині для реагування на проблему споживчого боргу, зокрема, кредитів в іноземній валюті, після фінансової кризи в 2008 році. Законодавство не порушило баланс, який повинен був бути встановлений між захистом прав заявників та інтересами суспільства.

Основні факти

Заявники, Merkantil Car Zrt, Merkantil Bank Zrt, OTP Jelzálogbank Zrt, OTP Bank Nyrt та OTP Ingatlanlízing Zrt, є фінансовими компаніями, заснованими в Будапешті. Вони є частиною OTP Bank Group. Після фінансової кризи в 2008 році в Угорщині був запроваджений ряд законів, які допомагали людям мати справу з високим рівнем внутрішнього споживчого боргу. У 2014 році Парламент прийняв Закон про рівність, який вносив в законодавство різні рішення ria (Верховний суд) щодо договорів про споживчі кредити. Він також запровадив презумпцію того, що стандартні договірні умови, які не були індивідуально обговорені і які передбачали одностороннє підвищення процентних ставок, зборів і витрат, вважалися несправедливими, якщо вони не дотримувалися семи принципів, раніше викладених Kúria.

Відповідно до Закону про рівність презумпція несправедливості могла бути спростована в суді та компанії-заявники подали позов для цього. Вони стверджували в той же час, що Закон про рівність запровадив нові правові стандарти із зворотною дією порушуючи їх права.

Національні суди визнали, що одна або більше договірних умов не відповідали семи принципам. Суди посилалися на постанову Конституційного Суду від листопада 2014 року, яка затверджувала нове законодавство. Конституційний Суд визнав, що Закон зробив загальні вимоги справедливості і чесності, які вже існували, більш конкретними,  і вони не складали нові правила із зворотною дією.

Він також підтвердив процесуальні обмеження у законі, в тому числі короткі крайні строки, і підтримав мету закону -впорядкування судового процесу з огляду на потенційно велику кількість судових процесів з оскаржених кредитів.

Скарги, процедура та склад Суду

Перші дві заяви (заяви № 22853/15 та 22858/15) були подані до Європейського суду з прав людини 4 травня 2015 року, в той час як інші (заяви № 33424/15, 33426/15 та 33737/15) були подані 7 липня 2015 року.

Посилаючись на статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд) компанії-заявники скаржилися на відсутність рівності сторін у провадженні, відкритому відповідно до Закону про рівність. Вони також скаржилися на те, що презумпція того, що деякі стандартні умови договору були несправедливими, була неспростовною на практиці.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (захист власності) вони скаржилися на те, що Закон про рівність був застосований незаконно, а також на те, що мало місце непропорційне втручання в їх права.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Ганна Юдківська (Україна), Голова,

Пауло Пінто де Альбукерке (Португалія),

Роберт Спано (Ісландія),

Фаріс Вехабовіч (Боснія і Герцеговина),

Eгідіус Кюрі (Литва),

Карло Ранзоні (Ліхтенштейн),

Жорж Раварані (Люксембург),

а також Маріалена Цирлі , секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 6

Суд, об’єднавши заяви через їх подібність, зазначив, що скарга компаній була подвійною: по-перше, стосовно того, що суворі процесуальні правила підривали принцип рівності сторін і, по-друге, стосовно того, що презумпцію несправедливості неможливо було спростувати на практиці і вона завдавала шкоди результатам триваючого провадження з позичальниками.

Суд виявив, що процесуальні правила були застосовані до всіх сторін, а не лише до компаній-заявників. Суд також не мав сумнівів в тому, що прискорене, спрощене опрацювання справ, яке означало, наприклад, що компанії-заявники повинні були подати одну позовну заяву для всіх стандартних договірних умов, які вони бажали переглянути, переслідувало законні цілі захисту споживачів та ефективного здійснення правосуддя.

Не існувало жодних ознак того, що компанії-заявники не мали можливості дотриматися крайніх строків, які, крім того, вони повинні були очікувати, оскільки вони самі відкрили провадження.

Суд зазначив, що аргументи компаній-заявників з другого питання були подібні аргументам, наданим в справі Барді і Відовіч проти Угорщини, справі, яку він відхилив як явно необґрунтовану в грудні 2017 року і яка стосувалося впливу Закону про рівність на розповсюдження кредитів в іноземній валюті.

Суд зауважив, що компанії-заявники не уточнили, на який триваючий судовий процес вплинув Закон від 2014 року. У будь-якому випадку, законодавство не було впроваджене для вирішення провадження на користь держави – причина, яку Суд вважав порушенням в попередніх справах – але для захисту споживачів і інтересів громадськості. Компанії-заявники також повинні були розуміти протягом деякого часу, що стандартні умови угоди, про які йде мова, можливо було вважати несправедливими відповідно до Директиви Європейського Союзу про несправедливі умови 1993 року, застосовною в Угорщині з 2004 року.

Суд відхилив думку компаній-заявників стосовно того, що презумпцію несправедливості було неможливо спростувати.

В той час як вона дійсно діяла на користь споживачів, компанії-заявники мали можливість надати пояснення по справі і не існувало жодних ознак того, що був встановлений надмірно високий стандарт надання доказів. Національні суди не діяли свавільно і той факт, що аргументи компаній-заявників були відхилені, не складав порушення принципів справедливого судового розгляду або рівності сторін.

Суд дійшов висновку, що ні законодавство, ні його вплив на цивільні права компаній-заявників та зобов’язань не розкривали порушення Конвенції. Отже їх скарга відповідно до статті 6 повинна була бути відхилена як явно необґрунтована.

Стаття 1 Протоколу № 1

Суд перевірив, чи був встановлений справедливий баланс між загальними інтересами та необхідністю захисту права компаній, зазначивши, що держави користувалися широкими повноваженнями («широкі межі розсуду»), коли мова йшла про регулювання банківського сектору та їх реакцію на фінансову кризу.

Компанії-заявники стверджували, що Закон від 2014 року із зворотною дією класифікував договірні умови як  несправедливі і зазначали, що OTP Bank Group була змушена відшкодувати клієнтам 142 мільярди HUF. Заходи не враховували прибуток, який клієнти отримали від кредитів в іноземній валюті або те, що інший Закон вже надав сприятливе рішення для клієнтів.

Крім того, компанії стверджували, що метою законодавства було надання допомоги клієнтам, які взяли кредити в іноземній валюті і мали більші виплати через кризу. Проте зростання витрат на внески скоріше було викликане іноземною валютою, а не одностороннім підвищенням процентних ставок і зборів.

Суд зазначив, що національні рішення встановили, що законодавство від 2014 року систематизувало попередню судову практику щодо існуючих законів, а не запроваджувало нові положення. В той час як сім принципів були вперше встановлені лише в 2012 році в рішенні ria, будь-які договірні умови, які вже створили значний дисбаланс у правах сторін та обов`язки вже вважалися несправедливими відповідно до директиви ЄС.

Роль національних судів полягала у тлумаченні та застосуванні національного законодавства: Конституційний Суд пояснив, що, в той час як попередні закони дозволяли внесення односторонніх змін в стандартні договірні умови, вони не надавали фінансовим установам безумовне право і вони продовжували бути зобов’язаними відповідно до умов справедливості та сумлінності.

Суд встановив, що положення Закону про рівність, яке стосувалося строку давності, не було несумісним зі статтею 1 Протоколу № 1.

Стосовно пропорційності, Суд зазначив, що компанії-заявники мали можливість спробувати спростувати презумпцію несправедливості в законі. Крім того, провадження споживачів проти компаній вже тривали, коли набув чинності новий закон і їх результат, скоріш, був би таким самим як і відповідно до Закону про рівність лише після більшого проміжку часу. Окрім оскаржених договірних умов кредитні договори все ще були чинними і позови компаній-заявників відповідно до них не були скасовані.

Суд дійшов висновку, що, з урахуванням меж розсуду держави, Закон про рівність не порушив баланс, який повинен був бути встановлений між інтересом суспільства та захистом прав компаній-заявників.

Отже, скарга відповідно до цього положення також повинна бути відхилена як явно необґрунтована.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту