Справа «Март та інші проти Туреччини» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

27 Березня 2019
|
458
|

Документ мовою оригіналу можна переглянути за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 101 (2019)
19.03.2019

Три особи були визнані винними у кримінальному провадженні за діяльність, охоплену їх свободою вираження поглядів: порушення статті 10

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Март та інші проти Туреччини (заява №. 57031/10) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася визнання трьох заявників винними у кримінальному провадженні за розповсюдження пропаганди на користь незаконної організації (МКЛП, марксистсько-ленінської комуністичної партії).

Суд зазначив, що, надаючи підстави для свого рішення Суд присяжних зазначив, зокрема, що заявники були читачами періодичних видань Atılım і Özgür Gençlik, скандували гасла і демонстрували банери і плакати на демонстраціях, а також те, що в їх будинках були книги, періодичні видання та документи, пов’язані з організацією, про яку йде мова.

Суд постановив, що засудження заявників було засноване на діяльності, яке охоплювалося здійсненням їх права на свободу вираження поглядів, і зазначив, що мало місце втручання в здійснення цього права. На думку Суду, національні суди не надали відповідних і достатніх підстав для обґрунтування такого втручання. Вони не перевіряли зміст статей, опублікованих періодичними виданнями, гасла, які викрикували, плакати та прапори, які демонструвались, або публікації та документи, знайдені в будинках заявників. Отже, вони не надали достатнього роз’яснення стосовно того, чи діяльність, про яку йде мова, можливо взагалі розглядати як таку, яка містить підбурювання до насильства, збройного опору або повстання, а також те, чи складала вона мову ненависті, яка, на думку Суду, була головним елементом, який необхідно брати до уваги.

Як наслідок, Суд вважав, що на підставі рішень національних судів було неможливо визначити, як вони виконували своє завдання зважування свободи вираження поглядів заявників із законними цілями. Відповідно, втручання не відповідало нагальній суспільній потребі, не було пропорційним переслідуваним законним цілям і не було необхідним в демократичному суспільстві.

Основні факти

Заявники, Selçuk Mart, Yusuf Bayraktar та Selver Orman, є громадянами Туреччини, які народилися у 1982, 1983 та 1981 роках, відповідно.

У липні 2004 року державний прокурор м. Анкара звинуватив заявників у вчиненні злочину членстві в незаконній організації (МЛКП). У лютому 2007 року суд присяжних м. Анкара засудив їх до двох років і шести місяців ув’язнення перекласифікувавши злочин як розповсюдження пропаганди на користь незаконної організації МЛКП, яка, ймовірно, підбурювала інших до насильства (пункт 7 (2) Закону № 3713). Суд присяжних вважав, серед інших пунктів, що заявники були читачами періодичних видань Atılım та Özgür Gençlik – які суд вважав офіційними органами MЛKП з огляду на їх редакційну лінію та опубліковані ними статті, їх цільову аудиторію та осіб, які розповсюджували їх – а також те, що заявники брали участь у зібраннях і демонстраціях, організованих цими періодичними виданнями.

Суд присяжних також зазначив, що під час демонстрацій заявники скандували гасла на користь МЛКП; несли плакати організацій, які суд вважав підрозділами МЛКП; приховували свої обличчя шарфами відповідно до інструкцій МЛКП; і махали прапорами цієї організації і портретами його членів. Суд присяжних постановив, що дії, про які йде мова, були спрямовані на публічну демонстрацію сили МЛКП і нав’язування її насильницьких методів населенню. Таким чином, дії складали поширення пропаганди на користь МЛКП, незаконної організації, та просували насильство. Пан Mart та пані Orman відбували покарання, в той час як пан Bayraktar отримав умовне покарання.

Скарги, процедура та склад Суду

Заявники скаржилися на те, що вони були засуджені за дії, як вони стверджували, потрапили під сферу дії їх прав згідно зі статтею 10 (свобода вираження поглядів) та 11 (свобода зібрань та об’єднань), серед інших положень. Вони також скаржилися на спосіб, у який національні суди оцінювали докази і застосовували кримінальне законодавство, і стверджували, що суди надали невідповідні підстави для їх рішень. Суд вирішив розглянути скарги з точки зору лише статті 10.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 21 серпня 2010 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Robert Spano (Icландія), Голова,

Paul Lemmens (Бельгія),

Işıl Karakaş (Tуреччина),

Julia Laffranque (Eстонія),

Ivana Jelić (Чорногорія),

Arnfinn Bårdsen (Норвегія),

Darian Pavli (Aлбанія),

а також Stanley Naismith, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 10 (свобода вираження поглядів)

Заявники були визнані винними за звинуваченням у розповсюдженні пропаганди на користь незаконної організації MЛKП тому, що вони були читачами періодичних видань, які, як стверджувалося, були пов’язані з цією організацією, скандували гасла і демонстрували банери і плакати на користь МЛКП під час демонстрацій, мали книги, періодичні видання та документи, пов’язані з організацією в їх будинках і, у справі одного із заявників – він був директором періодичного видання, яке, як стверджувалося, було приєднане до організації. Суд присяжних також перекласифікував дії, про які йде мова, вважаючи, що вони складали розповсюдження пропаганди на користь терористичної організації, а не членство в незаконній організації, правопорушення, в якому заявники були обвинувачені в обвинувальному акті.

Суд визнав, що засудження заявників було засноване на діяльності, яка охоплювалася здійсненням права на свободу вираження поглядів. Тому він виявив, що мало місце втручання в це право зазначивши, що воно було встановлене законом (розділ 7 (2) Закону №. 3713) і переслідувало законні цілі забезпечення громадської безпеки, запобігання злочинам і захисту прав інших осіб.

Після ретельного вивчення рішення національного суду Суд зауважив, що Суд присяжних не розглянув зміст статей, опублікованих періодичними виданнями, які були юридичними виданнями, в читанні яких звинувачували заявників. Крім того, суд присяжних не розглядав зміст гасел, які викрикували, або плакатів і прапорів, які демонструвались під час демонстрацій, або публікацій та документів, знайдених в будинках заявників. Суд також зазначив, що ні Суд присяжних, ні Касаційний суд не надали достатнього роз’яснення стосовно того, чи взагалі було можливо розглядати діяльність, про яку йде мова, як підбурювання до насильства, збройний опір або повстання, і а також те, чи складала вона мову ненависті, яка, на думку Суду була найважливішим елементом, який необхідно враховувати.

Тому Суд визнав, що на підставі рішень національних судів було неможливо визначити, як вони виконували своє завдання зважування свободи вираження поглядів заявників з переслідуваними законними цілями. Відповідно, Суд постановив, що оскільки національні суди не надали відповідних і достатніх підстав для обґрунтування, втручання, про яке йде мова, не відповідало нагальній суспільній потребі і не було пропорційним  переслідуваним законним цілям, і, таким чином, не було необхідним в демократичному суспільстві. Отже, мало місце порушення статті 10 Конвенції.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Суд постановив, що Туреччина повинна виплатити пану Bayraktar 2500 євро (EUR) і 5000 євро кожному, пану Mart і пані Orman відшкодування моральної шкоди. Крім того, вона також повинна була виплатити 2000 євро заявникам спільно відшкодування видатків витрат.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту