Справа «Мен та інші проти Румунії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

27 Грудня 2019
|
3 850
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 432, (2019)
12.12.2019

Скарги, подані журналістами, обвинуваченими в керуванні мережею з шантажу, були визнані неприйнятними

У своєму рішенні у справі Man та інші проти Румунії (заява № 39273/07) Європейський Суд з прав людини одноголосно оголосив заяву неприйнятною. Рішення остаточне.

Справа виникла зі звинувачень проти журналіста-спеціаліста з розслідування, Liviu Aurel Man, та його команди за керування мережею з шантажу.

Заявники, пан Man, його дружина та їх медіакомпанії, подали  численні скарги відповідно до Конвенції, по суті пов’язані з операцією обшуку та конфіскації в їх будинку та приміщеннях видавництва газети, а також заморожування їх активів та банківських рахунків під час кримінального провадження у зв’язку з мережею з шантажу.

Зокрема, Суд відхилив як явно необґрунтовану скаргу, подану відповідно до статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя, житла та листування) та статті 10 (свобода вираження поглядів). Він встановив, що в контексті розслідування складних злочинів, рішення, в якому надавався дозвіл на обшуки, було засноване на відповідних та достатніх підставах з відповідними гарантіями від зловживань. Крім того, будь-які наслідки для журналістської діяльності заявників через конфіскацію матеріалів під час обшуків були лише результатом цього розслідування і не були надмірними. Дійсно, ніколи не було жодного припущення, що кримінальне провадження мало незаконну мету. Той факт, що пан Man та його співвідповідачі в кінцевому підсумку були виправдані, не мав жодного відношення до цих висновків.

Інші звинувачення були відхилені, оскільки заявники не вичерпали всі національні засоби судового захисту, в той час як скарга щодо заморожування активів та банківських рахунків заявників була відхилена як передчасна, оскільки судове провадження все ще триває.

 Основні факти

Заявниками в цій справі є два громадяни Румунії, Liviu Aurel Man та Milena Man, чоловік і дружина, 1965 та 1967 року народження, відповідно, і мешкають в м. Клуж-Напока (Румунія), і три румунські компанії, якими вони володіють або керують, а саме SC Exploziv Media SRL, SC Loretto Press SRL і SC Token Media SRL.

Пан Man є журналістом і головою прес-групи «Газета», яка публікує декілька газет журналістських розслідувань та щотижневі журнали, націлені на корупцію високого рівня.

У 2005 році органи прокуратури розпочали кримінальне розслідування проти пана Man та п’яти інших журналістів команди групи управління «Газети» за підозрою у шантажі та організованій злочинності. Їх звинувачували у погрозах розкрити компрометуючу інформацію про місцевих політиків та бізнесменів, якщо вони не придбають рекламний простір у газет, які належать групі «Газета».

В рамках цих кримінальних проваджень 30 жовтня 2006 року пан Man був заарештований і був наданий дозвіл і проведений обшук в його будинку та двох головних офісах його газет.

Під час обшуку поліція вилучила певні предмети, зокрема, документи та комп’ютери, які в кінцевому підсумку були  повернені заявникам в грудні 2009 року.

Після арешту пан Man був доставлений для допиту до прокурора і його повернули під варту до березня 2007 року, коли його звільнили із забороною виїжджати з міста. В кінцевому підсумку в грудні 2017 року він був виправданий в кримінальному провадженні проти нього, оскільки національні суди встановили, що звинувачення не були підтверджені.

Під час кримінального провадження всі активи та банківські рахунки, які належали заявникам, були заморожені для гарантування виплати будь-якої компенсації, яку вимагали передбачувані жертви. Наприкінці провадження апеляційний суд вирішив зберегти заходи.

Під час кримінального провадження пан Man намагався скасувати заходи, але безуспішно. Він також подав скаргу на незаконність обшуків, проведених в головних офісах його газет, але вона була відхилена як необґрунтована.

Після завершення кримінального провадження пан Man подав позов про відшкодування збитків за тривалість кримінального провадження проти нього, яке все ще триває. В цьому провадженні він також скаржився на вжиті заходи щодо його активів та банківських рахунків.

Ця справа широко висвітлювалася в ЗМІ. Зокрема, в грудні 2006 року та січні і лютому 2007 року були опубліковані статті, які містили стенограму розмов пана Man, інших журналістів та міського голови м. Клуж, в якій вони дискутували щодо місцевих політиків та підприємств і їх рекламної діяльності.

Скарги, процедура та склад Суду

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 31 серпня 2007 року.

Пан Man подав дві скарги відповідно до статті 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) спочатку стверджуючи, що він перебував у в’язниці протягом 60 днів після повернення під варту; по-друге, що прокурор запропонував ЗМІ сфотографувати та зняти на відео, як на нього надягали кайданки і заарештовували співробітники поліції в масках створюючи враження, що він був небезпечним злочинцем.

Також відповідно до статті 10 (право на повагу до приватного та сімейного життя, житла та листування) були подані різні звинувачення стосовно обшуків та арештів, а також стосовно того, що через органи влади в пресу просочилися телефонні розмови пана Man та запрошення ЗМІ висвітлювати його арешт та обшук його будинку.

Заявники також стверджували відповідно до статті 10 (свобода вираження поглядів), що конфіскація матеріалів, необхідних для редагування їх газет, викликала призупинення деяких їх публікацій або навіть взагалі припинення.

Також посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) вони скаржилися на заморожування їх активів та банківських рахунків.

Наприкінці, пан Man подав скарги відповідно до статті 5§ 3 та 4 (право на свободу та безпеку) щодо його арешту та досудового тримання під вартою, відповідно до статті 6§1 та 2 (право на справедливий судовий розгляд) на недоліки в кримінальному провадженні та відповідно до статті 13 (право на ефективний засіб судового захисту) разом зі статтями 3, 8 та 10 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 1 Конвенції.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Jon Fridrik Kjølbro(Данія), Голова,

Faris Vehabović(Боснія і Герцеговина),

Iulia Antoanella Motoc(Румунія),

Branko Lubarda(Сербія),

Carlo Ranzoni (Ліхтенштейн),

Stéphanie Mourou-Vikström(Монако),

Georges Ravarani(Люксембург),

а також Andrea Tamietti,заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 3 (заборона нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження)

Суд встановив, що пан Man мав у своєму розпорядженні ефективні засоби судового захисту згідно з відповідним національним законодавством, але не скаржився ні на його одиночне ув’язнення, ні на той факт, що він був представлений публіці в кайданках. Тому Суд вважав, що його скарги відповідно до статті 3 повинні були бути відхилені як неприйнятні за невичерпання національних засобів судового захисту.

Стаття 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя, житла та листування)

Скарги на обшуки та арешт

Суд встановив, що обшуки, врегульовані статтями 100-111 Кримінально-процесуального кодексу, були проведені «відповідно до закону» і слугували законній меті, а саме – запобігання злочинності та захисту прав інших осіб.

Крім того, рішення, в якому надавався дозвіл на обшуки, було засноване на відповідних та достатніх підставах з відповідними гарантіями від зловживань.

Зокрема, сам ордер на обшук був виданий суддею в контексті звинувачень в шантажу та організованої злочинності і на підставі пояснень прокурора, що він поставив за мету знайти рекламні договори, книги обліку та базу даних, які містять потенційний шантаж жертв. Таким чином, ордер був заснований на обґрунтованій підозрі. Той факт, що пан Man в кінцевому підсумку був виправданий, не мав жодного відношення до цього оцінювання. Ордер також був виданий лише на досить обмежений термін, всього 10 днів.

Крім того, обшуки проводилися за присутності пана Man та його дружини, двох понятих та адвоката захисту, а вилучені речі були поміщені в герметичні конверти і були складені звіти. Ні пан Man, ні його дружина не заперечували проти обшуку; також вони потім не подавали скаргу до будь-якого національному органу влади на обшук в їх будинку. Пан Man скаржився на обшук, але лише щодо приміщень видавництва його газети, а також на те, що ця скарга була розглянута та відхилена національним судом, який надав підстави для свого рішення.

Тому Суд відхилив скаргу заявників на обшуки та конфіскацію як явно необґрунтовану.

Твердження про просочування телефонних розмов в пресу

Суд зазначив, що уривки розмов пана Man та інших сторін, отримані через прослуховування телефону та додані до справи обвинувачення, були опубліковані в приватних газетах.

Проте не було жодного твердження, що газети перебували під контролем органів державної влади.

Також не було жодних доказів того, що опублікована інформація була результатом чогось іншого, ніж журналістського розслідування.

Крім того, публікація стенограми відбулася наприкінці 2006 року та на початку 2007 року, тобто після того, як справа проти заявників була подана до національних судів.

Таким чином, засоби масової інформації могли отримати доступ до матеріалів справи під час судового провадження відповідно до їх права згідно з законодавством Румунії. З іншого боку, заявники могли звернутися із запитом для обмеження доступу до матеріалів справи для захисту їх конфіденційності, але вони цього не зробили.

Як підсумок, Суд встановив, що не існувало доказів того, що органи влади були відповідальними за публікацію стенограм. Тому він відхилив скаргу заявників у зв’язку з цим як явно необґрунтовану.

ЗМІ було запропоновано висвітлити арешт пана Man та обшук його будинку

З огляду на висновок Суду згідно зі статтею 3 щодо публічного показу пана Man в кайданках, Суд виявив, що ця скарга також повинна бути відхилена за невичерпання національних засобів судового захисту.

Стаття 10 (свобода вираження поглядів)

Суд повторив, що захист журналістів згідно зі статтею 10 застосовується за умови, що вони діяли сумлінно в рамках принципів відповідальної журналістики.

Він також зазначив, що справа заявників, яка передбачала постійне розслідування складних злочинів, відрізнялася від інших справ, в яких було порушене право журналістів передавати інформацію, оскільки метою обшуків та конфіскації було виявлення їх журналістських джерел.

Дійсно, не було жодної ознаки того, що кримінальне розслідування мало незаконну мету, наприклад, неправомірне обмеження повідомлення заявниками новин для громадськості. Конфісковані документи та комп’ютери були лише наслідком кримінального розслідування і, в будь-якому випадку, в кінцевому підсумку були повернені. Заявники також мали можливість подати скаргу на цей захід до органів влади та суди розглянули їх скаргу.

Тому Суд вважав, що хоча обшуки, які передбачали конфіскацію певних предметів, необхідних для журналістської діяльності заявників, обмежили їх право на свободу вираження поглядів, це обмеження не було непропорційним.

Скарга заявників відповідно до цієї статті також була відхилена як явно необґрунтована.

Стаття 1 Протоколу №1(захист власності)

Суд зазначив, що після закінчення кримінального провадження пан Man подав позов про відшкодування збитків проти органів влади, який містив скаргу на заморожування його активів та банківських рахунків. Очевидно це провадження все ще триває і тому Суд відхилив як передчасну скаргу пана Man на порушення його права на мирне володіння своїм майном.

Інші статті

Суд встановив, що всі скарги інших заявників відповідно до статті 5§3 та4, статті 6§1 та 2 і статті 13 були явно необґрунтованими і повинні були бути відхилені.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту