Справа «Макеян проти Азербайджану»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

12 Грудня 2019
|
253
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 418, (2019)
05.12.2019

Провадження проти учасників виборчих кампаній за зрив голосування на виборчій дільниці було справедливим

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Makeyan проти Азербайджану (заява № 46435/09) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 6§ 1 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини. Справа стосувалася засудження заявників за перешкоджання роботі виборчої комісії на виборчій дільниці під час президентських виборів в 2008 році.

Заявники скаржилися на те, що кримінальне провадження проти них було несправедливим, оскільки національні суди використовували досудові заяви свідків для визнання їх винними не враховуючи показання, зроблені тими самими особами під присягою під час судового розгляду стосовно того, що ці заяви були зроблені під примусом.

Зокрема, Суд зазначив, що, в принципі, судовий орган повинен надавати більшого значення показанням свідка, наданим під час судового засідання, ніж протоколу його досудового допиту. Проте в справі заявників Суд вважав, що суд першої інстанції надав достатні підстави для того, щоб вважати досудові заяви більш достовірними, а саме те, що деякі з цих прохань свідків не брати участь у судовому розгляді через страх наслідків від прихильників заявників міг пояснити відкликання заяв.

Крім того, у матеріалах справи не було жодного підтвердження заяв свідків стосовно того, що слідчий чинив на них тиск для того, щоб вони зробили свої досудові заяви, а також вони не подавали таку скаргу до органів влади.

Основні факти

Заявники, Петрос Макеян, Шота Сагательян та Ашот Закарян (Petros Makeyan, Shota Saghatelyan, Ashot Zakaryan), є громадянами Вірменії, які народились у 1954, 1947 та 1966 роках, відповідно. Перший заявник мешкає в Єревані, в той час як два других заявники мешкають в Ґюмрі (Вірменія).

Під час президентських виборів в 2008 році заявники були залучені в кампанію на підтримку головного кандидата від опозиції Левона Тер-Петросяна .

19 лютого 2008 року після дня виборів проти них було відкрите кримінальне провадження за суперечку з членами виборчої комісії на виборчій дільниці в Ґюмрі, яка зупинила роботу комісії на півгодини. Всі вони були заарештовані та поміщені під варту.

Заявники заперечували твердження повідомляючи, що кожен з них відвідував виборчу дільницю окремо, і висловили занепокоєння щодо вкидання бюлетенів та використання підроблених паспортів.

Під час наступного розслідування були допитані 11 свідків, в тому числі членів комісії та довірених осіб кандидатів у президенти, які повідомили, що заявники зірвали голосування, сперечались, кричали та погрожували їм.

З дев’яти свідків, викликаних на судовий розгляд справи заявників у травні 2008 року, семеро відмовилися від своїх заяв повідомивши, що слідчий або керував ними, або диктував, що вони повинні сказати. Проте один із викликаних свідків підтвердив свої досудові заяви.

В червні 2008 року заявники були визнані винними за звинуваченнями. Пан Makeyan і пан Zakaryan були засуджені до позбавлення волі на термін в декілька років, в той час як пан Saghatelyan отримав умовний термін і був звільнений. Засудження заявників, по суті, було засноване на заявах 11 свідків на досудовому етапі, які суд першої інстанції визнав більш надійними. Він вважав, зокрема, що свідки відмовилися від своїх попередніх заяв, оскільки вони побоювалися наслідків від прихильників заявників, про що свідчили деякі їх запити про надання дозволу не брати участь у судовому розгляді через переслідування.

Наступні апеляції заявників, в яких вони оскаржували прийняття досудових заяв, які, як вони стверджували, були недостовірними, не мали успіху.

В червні 2009 року пан Makeyan і пан Zakaryan  були звільнені за амністією.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 6§3 (право на справедливий судовий розгляд) заявники скаржилися на те, що кримінальне провадження проти них було несправедливим, оскільки національні суди використовували відкликані досудові заяви для визнання їх винними.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 26 серпня 2009 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Ksenija Turković (Хорватія), Голова,

Aleš Pejchal (Чеська Республіка),

Pere Pastor Vilanova (Андорра),

Tim Eicke (Сполучене Королівство),

Jovan Ilievski (Північна Македонія),

Raffaele Sabato (Італія) і

Anna Margaryan (Вірменія), суддя ad hoc,

а також Renata Degener, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Суд повторив, що оцінювання доказів – це найважливіше питання, яке повинні вирішити національні суди. Він не повинен діяти як орган четвертої інстанції і не ставити під сумнів оцінювання національних судів за винятком, якщо їх висновки не можуть розглядатися як свавільні або явно необґрунтовані.

Стосовно оцінювання, зокрема, свідчень свідків, завданням Суду було не винесення рішення стосовно того, чи заяви свідків були прийняті належним чином, а вирішення того, чи було провадження в цілому справедливим. Для того, щоб провадження було справедливим судовий орган, в принципі, повинен надавати більшого значення показанням свідка, наданим під час судового засідання, ніж протоколу його досудового допиту. Проте в справі заявників Суд визнав, що суд першої інстанції надав достатні підстави для надання більшого значення досудовим заявам свідків.

Суд першої інстанції повинен був зробити вибір між суперечливими версіями того, що сталося на виборчій дільниці. Для цього він провів власне оцінювання доказів маючи перевагу заслуховування показань всіх семи свідків та спостереження за їх поведінкою під час перехресного допиту. Зокрема, він встановив, що деякі попередні прохання свідків не брати участь у судовому розгляді через побоювання наслідків від прихильників заявників могли пояснити відкликання заяв. Дійсно, принаймні один свідок під присягою повністю підтвердив свою досудову заяву. По апеляції заявникам також була надана можливість оскаржити прийняття досудових заяв семи свідків, про яких йде мова, та висунути аргументи для неприйняття цих доказів як недостовірних.

Крім того, у матеріалах справи не було жодного підтвердження заяв свідків стосовно того, що слідчий чинив на них тиск для того, щоб вони зробили свої досудові заяви.  Вони також не подавали жодної скарги на національному рівні на будь-яку форму тиску, не кажучи вже про жорстоке поводження слідчих органів з ними.

Суд дійшов висновку, що висновки суду першої інстанції не були ні свавільними, ні явно необґрунтованими. Таким чином судовий розгляд справи заявників в цілому був справедливим і стаття 6 § 1 Конвенції не була порушена.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту