Справа «Маддалоццо проти Швейцарії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

9 Лютого 2020
|
829
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 023, (2020)
16.01.2020

Тривале розміщення в психіатричному закладі чоловіка,  який має ризики рецидиву та поведінка якого є небезпечною, було обґрунтованим

У своєму рішенні у справі Maddalozzo проти Швейцарії (заява № 19338/18) Європейський суд з прав людини одноголосно оголосив заяву неприйнятною.

Справа стосувалася наказу про продовження розміщення в психіатричному закладі після попереднього вироку до п’яти років ув’язнення . Наказ був виданий 8 грудня 2016 року судом з питань виконання покарання кантону Женева.

По-перше, Суд вважає, що заявнику було надане належне медичне лікування, яке відповідало його стану, а також те, що його тримали в установах, пристосованих до тримання під вартою правопорушників, які страждають від психічних розладів. По-друге, він зазначив, що можливість звільнення ув’язненого розглядалася через регулярні проміжки часу, ex officio  та за запитом. Тому тримання під вартою, про яке йде мова, не було таким, яке неможливо зменшити. Суд дійшов висновку, що наказ про постійне розміщення заявника в психіатричному закладі було засноване на обґрунтованому та регулярному оновлюваному оцінюванні його небезпечності. Тому його скарги були неприйнятними.

Рішення остаточне.

Основні факти

Заявник,  Джуліано Маддалоццо (Giuliano Maddalozzo), є громадянином Франції, який народився у 1954 році та знаходиться під вартою у в’язниці Bellevue в Горж’є (Canton of Neuchâtel).

3 листопада 1998 року суд присяжних кантону Женева визнав заявника винним в спробі жорстокого зґвалтування  і в той же час йому було заборонено знаходитися на території Швейцарії. Він засудив його до п’яти років позбавлення волі, наказав, щоб вирок був умовним та замінив його на розміщення в психіатричному закладі і призначив психіатричне лікування. Рішення було підтримане федеральним судом.

20 червня 2011 року заявник подав заяву про перегляд свого тримання під вартою з метою умовного звільнення .

У висновку від 15 листопада 2012 року лікар поставив заявнику діагноз параноїдний розлад особистості, який містить елементи нарцисичного відхилення та психопатичний компонент з органічними психічними розладами, викликаними травмою, порушенням роботи головного мозку або фізичним станом, а також незрілим психосексуальним розвитком. Експерт зазначив, що все ще існували серйозні причини для побоювання, що заявник далі буде скоювати правопорушення завдаючи тяжку шкоду фізичній, психологічній або сексуальній недоторканності іншої особи. Він наголосив, що розміщення заявника в психіатричному закладі продовжувало бути необхідним і не могло бути замінене інституційним терапевтичним заходом – амбулаторним лікуванням.

22 квітня 2013 року суд з питань виконання покарань кантону Женева відхилив заяву заявника та видав наказ про продовження розміщення його в психіатричному закладі. Це рішення було підтверджене на кантональному та федеральному рівні в 2013 році.

31 травня 2016 року Суд оголосив заяву, подану заявником 16 червня 2014 року, неприйнятною за невичерпання національних засобів судового захисту.

В січні 2015 року прокуратура Женеви також встановила, що розміщення заявника в психіатричному закладі повинне бути продовжене.

У своєму висновку, виданому 25 лютого 2015 року, Комісія, відповідальна за оцінювання небезпечності, зазначила, що вона не мала нової інформації, яка б дозволила їй відступити від висновків оцінювання від 15 листопада 2012 року та заявник, який не взяв участь у слуханні Комісії 26 березня 2014 року, все ще складав небезпеку для суспільства.

5 березня 2015 року суд з питань виконання вироків видав наказ про продовження розміщення заявника в психіатричному закладі.

30 вересня 2015 року заявника перевели у в’язницю Bellevue, заклад підвищеної безпеки.

21 жовтня 2016 року начальник в’язниці Bellevueопублікував висновок, в якому вказав, що заявник мав консультації з психологом раз на місяць, але не відбувалися зміни в сприйнятті ним свого правопорушення або в його стані заперечення.

Під час слухання 8 грудня 2016 року в суді з питань виконання вироків заявник все одно заперечував правопорушення, в якому він був визнаний винним, а також саме існування психічних розладів.

Суд видав наказ про продовження розміщення заявника в психіатричному закладі засновуючи своє рішення на висновку експерта від 15 листопада 2012 року, а також на поглядах, викладених в матеріалах справи, оскільки не було змін, які могли принципово поставити під сумнів ці докази. Рішенням від 24 лютого 2017 року суд відхилив апеляцію.

19 жовтня 2017 року федеральний суд відхилив апеляцію заявника.

Скарги, процедура та склад Суду

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 19 квітня 2018 року.

Посилаючись на статтю 5 (право на свободу та безпеку) заявник скаржився на відсутність достатнього причинно-наслідкового зв’язку між його початковим засудженням та наказом від 8 грудня 2016 року про продовження розміщення його в психіатричному закладі. Він також скаржився на те, що режим, відповідно до якого він відбуває свій вирок у в’язниці, є невідповідним.

Посилаючись на статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) він скаржився на винесення вироку до позбавлення волі без будь-яких перспектив звільнення, а також на відсутність психотерапевтичного лікування.

Рішення було прийняте Комітетом з трьох суддів в наступному складі:

Paulo Pinto de Albuquerque (Португалія),Голова

Helen Keller (Швейцарія),

María Elósegui (Іспанія),

а також Stephen Phillips, заступник Секкретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 5§1

Суд зазначив, що національні суди продовжили розміщення заявника в психіатричному закладі для того, щоб не дозволити йому вчиняти наступні злочини, подібні до тих, в яких він був визнаний винним, з огляду на ризик рецидивізму, а також на те, що небезпека, яку він складав, не зменшилася.

Суд зазначив, що суди не засновували своє рішення виключно на експертному висновку від 15 листопада 2012 року, який не був достатньо нещодавнім для обґрунтування продовження розміщення заявника в психіатричному закладі. Суд з питань виконання вироків також врахував численні точки зору, викладені в матеріалах справи, всі вони були на користь продовження розміщення в психіатричному закладі.  Суд звернув увагу на те, що суди врахували ряд факторів, які вказували на те, що у випадку звільнення заявник найімовірніше повторно скоїть злочин, а також на те, що він все ще був небезпечний для громадськості. Таким чином, рішення суду з питань виконання вироків, підтверджене федеральним судом, не було необґрунтованим. Суд також зазначив, що протягом багатьох років медичними експертами була складена велика кількість висновків та оцінювань стану заявника, які підтверджували, що його стан не змінився.

Стосовно місця ув’язнення заявника та режиму тримання його під вартою Суд зазначив, що його тримали під вартою відповідно до розділу 64 Кримінального кодексу, і це не був інституційний терапевтичний захід. У цій справі заявник провів більш ніж одинадцять років у в’язницях , спеціально призначених для попереднього ув’язнення (в’язниці Champ-Dollon іLa Croisée); з жовтня 2015 року він перебував у в’язниці Bellevueдля засуджених, установі особливого режиму. Суд вказав, що ні експертний висновок від 15 листопада 2012 року, ні різні висновки тюремних медичних працівників не пропонували переведення заявника в більш відповідний заклад. В початковому рішенні, прийнятому судом присяжних 3 листопада 1998 року, було призначене психіатричне лікування, але необхідно зазначити, що заявник відмовився проходити регулярне лікування.

Суд повторив, що особа, яка підлягає примусовому розміщенню в установі, не була змушена приймати пропозиції лікування, а також було важливо надати значення неодноразовим відмовам заявника.

Від органів влади неможливо очікувати призначення медичного лікування заявника; проте вони повинні були надалі пропонувати йому терапевтичні заходи, які відповідають його індивідуальній ситуації. З матеріалів справи з’ясовується, що заявник не залишився без можливості вибору лікування. Був складений план виконання вироку, який сприяє індивідуальному забезпеченню, яке супроводжується терапією, а періодичність його психологічних консультацій вирішував сам заявник.

Таким чином, Суд вважав, що заявнику було надане послідовне медичне лікування, яке відповідало його стану, а також те, що його тримали в установах, пристосованих до затримання правопорушників, які страждають від психічних розладів. Він дійшов висновку, що рішення про продовження затримання заявника було засноване на обґрунтованому і достатньо нещодавньому оцінюванні його небезпечності. Наказ про продовження розміщення його в психіатричному закладі був сумісний з цілями початкового засудження.

Тому скарги заявника повинні бути відхилені як явно необґрунтовані.

Стаття 3

Спочатку Суд зазначив, що заявник був засуджений до розміщення в психіатричному закладі, яке відповідно до розділу 64 Кримінального кодексу передбачало можливість звільнення під розписку за умови, що від затриманого можливого обґрунтовано очікувати належну поведінку поза межами в’язниці. Ця можливість звільнення оцінювалася через регулярні проміжки часу, ex officio та за запитом. Тому тримання під вартою було неможливо зменшити. Знову, лише той факт, що запит заявника про звільнення під розписку був відхилений на підставі того, що він все ще складав небезпеку для суспільства, сам по собі не складав порушення статті 3 Конвенції. Дійсно, Конвенція вимагала від Договірних Держав вживання заходів для захисту суспільства від насильницьких злочинів. Особа, визнана винною в тяжкому злочину, може бути засуджена до безстрокового тримання під вартою, коли це необхідно для захисту громадськості.

У відповідь на твердження заявника стосовно того, що оцінювання від 15 листопада 2012 року виключало будь-яку перспективу звільнення, Суд повторив, що прогноз, встановлений на цю дату, не був незмінним і міг змінитися з будь-яким майбутнім оцінюванням.

Суд, вже дійшовши висновку, що незважаючи на відсутність співпраці заявник був забезпечений послідовним та відповідним медичним лікуванням,  а також на те, що його тримали в установі, пристосованій до тримання під вартою правопорушників, які страждають від психічних розладів, відхилив скаргу відповідно до статті 3 як явно необґрунтовану.

Рішення доступне лише французькою мовою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту