Справа «M.L. проти Норвегії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

15 Січня 2021
|
677
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 386, (2020)
22. 12.2020

Недоліки у процесі прийняття рішень щодо позбавлення батьківських прав матері і надання дозволу на усиновлення її дочки

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі M.L. проти Норвегії (заява № 64639/16), яка стосувалася опіки над дитиною Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 8(право на повагу до приватного і сімейного життя) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася рішень національних органів влади про позбавлення батьківських прав матері та надання дозволу на усиновлення дочки її прийомними батьками.

Суд встановив, зокрема, що причини дій органи влади відображають той факт, що було надане недостатнє значення забезпеченню взяття під тимчасову опіку, а також те, що було звернено недостатньо уваги на позитивний обов’язок вжити заходів для збереження сімейних зв’язків в обґрунтовано здійсненному обсязі.

Основні факти

Заявниця, пані M.L., є громадянкою Норвегії, яка народилася в 1975 році.

Коли в квітні 2011 року народилася дочка заявниці служба соціального захисту дітей домовилася про те, щоб пані M.L. залишилась в сімейному центрі з огляду на занепокоєння щодо її психічного здоров’я. Центр виявив, що в неї були серйозні труднощі з доглядом за дитиною і вона не співпрацювала з персоналом; служби соціального захисту дітей вирішили терміново взяти дочку під опіку, коли їй було дев’ять днів.

Потім ці служби звернулись до окружної ради з соціального захисту з проханням помістити дитину в прийомну сім’ю. У вересні 2011 року рада заслухала сторони та вісім свідків дійшовши висновку, що пані M.L. була здатна доглядати за дитиною в практичному, але не емоційному плані. Рада вважала, що проживання у прийомних батьків повинне бути довгостроковим і надала їй право на контакт з дочкою чотири рази на рік по дві години щоразу.

Пані M.L. безуспішно оскаржувала рішення про термінову опіку в суді.

Зрештою, в червні 2015 року Рада, до складу якої входив адвокат, який мав кваліфікацію професійного судді, психолог та особа, яка не є юристом, вирішили позбавити матір батьківських прав та надати дозвіл на усиновлення. Рада заслуховувала декількох свідків протягом двох днів, мати була присутня і отримувала допомогу адвоката. Вона дійшла висновку, що усиновлення було б в найкращих інтересах дитини.

Мати подала апеляцію до суду і слухання відбулось в грудні 2015 року . Районний суд, засідаючи колегією в складі, аналогічному складу Ради, протягом декількох днів проводив новий розгляд справи, під час якого заявниця отримала можливість знову надати свої аргументи. Суд по суті погодився з Радою постановивши, що найімовірніше пані М.L. ніколи не зможе забезпечити належний догляд за своєю дочкою з огляду на порушення когнітивних функцій, а також те, що в найкращих інтересах її дочки, яка була чутливою і вразливою та сильно прив’язаною до своїх прийомних батьків, було вирішення ситуації з її опікою.

У 2016 році Вищий суд відмовив пані M.L. в дозволі на подання апеляції та Верховний суд згодом відхилив її апеляцію на це рішення.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Європейської Конвенції з заявниця скаржилася на рішення національних органів влади про позбавлення її батьківських прав та надання дозволу на усиновлення її дочки прийомними батьками.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 27 жовтня 2016 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Síofra O’Leary (Ірландія), Голова

Mārtiņš Mits (Латвія),

Stéphanie Mourou-Vikström (Монако),

Jovan Ilievski (Північна Македонія),

Lado Chanturia (Грузія),

Arnfinn Bårdsen (Норвегія),

Mattias Guyomar (Франція),

а також Victor Soloveytchik, секретар Секції.

Рішення Суду

Суд вважав, що рішення органів влади стосовно батьківських обов’язків заявниці щодо дочки та, в кінцевому підсумку, усиновлення дочки її прийомними батьками, втручались у право заявниці на повагу до її сімейного життя, вони відповідали закону а також те, що вони переслідували законну мету. Тому він повинен був вивчити, чи заходи були необхідними в демократичному суспільстві.

Стосовно відповідних процесів прийняття рішень окружною радою соціального захисту та окружним судом Суд вважав, що вони були всеохоплюючими, а пані M.L. був наданий необхідний захист її інтересів і вона могла в повному обсязі представити свою справу.

Суд також був переконаний в тому, що органи влади провели поглиблену перевірку факторів, що мали значення для справи.

Звертаючись до питання, чи надали національні органи влади відповідні та достатні підстави для оскаржених заходів, Суд зазначив, що він повинен розміщувати ці рішення в контексті з урахуванням попередніх проваджень та рішень у світлі справи загалом. Оскільки рішення районного суду було остаточним рішенням по суті, Суд зосередив свою перевірку на вердикті.

На думку Суду, надані окружним судом причини для обґрунтування усиновлення, – а саме порушення когнітивних функцій та недостатні навички догляду, чутливість та прихильність дитини до її прийомних батьків порівняно з обмеженими зв’язками з її біологічною матір’ю та відкритість прийомних батьків для контакту між заявницею та її дочкою у випадках, коли і якщо бажала її дочка – були доречними для питання необхідності.

Стосовно того, чи надані окружним судом підстави були достатніми для обґрунтування оскаржуваних заходів, Суд повторив, що раніше утримувався від спроб розплутати протилежні міркування, притаманні питанням усиновлення або те, що довготривале проживанне в прийомних батьків може відповідати інтересам дитини в конкретному випадку, а також те, що він не схильний застосувати інший підхід у цій справі. Проте Суд наголосив, що усиновлення, як правило, тягне за собою розрив сімейних зв’язків в такому обсязі, який, згідно з прецедентним правом Суду, дозволявся лише за надзвичайно виняткових обставин.

У цій справі Суд зазначив, по-перше, що він не мав підстав для сумнівів в висновках районного суду, що дочка заявниці була вразливою або те, що вона добре влаштувалася в прийомній сім’ї. Проте Суд вважав, що окружний суд не вказав на жодну ознаку того, що ці фактори, хоч і були доречними для справи, складали щось надзвичайне, що обґрунтовувало розірвання всіх зв’язків між заявницею та її дочкою.

Крім того, стосовно заяви окружного суду про прихильність між заявницею та її дочкою були дуже обмеженими, Суд зазначив, що передача дочки пані M.L. під опіку в той час, коли їй було лише дев’ять днів не надавала їм можливості розвивати справжню прихильність.

Крім того, Суд зазначив, що рішення про дуже обмежувальні права заявниці на контакт з її дочкою було прийняте на основі припущення, що наказ про опіку буде довгостроковим, а також на основі відсутності вказівки на те, що національні органи влади зробили будь-які реальні кроки до перегляду режиму контакту в той час, коли дитина перебувала у прийомній сім’ї.

Щодо акценту районного суду на необхідності обмеження процесуальних прав заявниці, Суд мав застереження, оскільки процесуальні права біологічних батьків, в тому числі їх право на доступ до судового провадження з метою скасування наказу про опіку або пом’якшення обмежень контакту з їх дитиною, складали невід’ємну частину їх права на повагу до сімейного життя, гарантовану статтею 8.

У своїй оцінці вищезазначеного Суд враховував той факт, що рішення про усиновлення було по суті засноване на оцінюванні того, що було б найкращих інтересах дочки заявниці в майбутньому. У цьому контексті Суд не мав підстав для сумнівів в тому, що відсутність реальних зв’язків між дитиною та її біологічним батьком/матір’ю часто можуть зменшити негативні фактичні та емоційні наслідки усиновлення як для дитини, так і для батьків. Проте в світлі наданих дуже обмежених прав на контакт та повної відсутності будь-яких інших спроб протягом багатьох років прийомної сім’ї протидіяти ризику того, що біологічна сім’я назавжди розпадеться, в цій справі Суд не вважав, що національні органи влади повинні були засновувати рішення про усиновлення на відсутності зв’язків між матір’ю та дитиною.

Суд посилався на ряд постанов та рішень Верховного суду Норвегії після рішення Суду у справі Strand Lobben та інші (32783/13) та вказав, що не забував про те, що підхід до таких справ як ця може систематично відрізнятися від підходу, якого дотримуються національні служби соціального захисту дітей та органи влади (в тому числі національні суди), які повинні вирішувати, що робити з дитиною (та її сім’єю) виходячи з ситуації дитини та сім’ї, коли було прийняте рішення, про яке йде мова і з огляду в першу чергу на майбутнє. Він наголосив на тому, що це було наслідком особливих перспектив кожної відповідної ролі, при цьому Суд оцінює, в межах поданої до нього заяви, чи держава-відповідач діяла відповідно до своїх зобов’язань за Конвенцією. Суд вказав, що він також повністю погоджується з акцентом, який зробив Верховний суд Норвегії щодо надзвичайної важливості того, щоб з самого початку, служби соціального захисту дітей, окружна рада соціального захисту населення, а потім національні суди враховували всі відповідні вимоги згідно зі статтею 8 Конвенції для уникнення помилок та недоліків, які згодом неможливо легко виправити.

Як підсумок, Суд вважав, що провадження, в рамках якого було прийняте рішення про надання дозволу на усиновлення дочки заявниці, і надані підстави для заходів, вжитих у цьому провадженні, відображали той факт, що (i) було надано недостатнє значення меті тимчасового проживання в прийомній сім’ї і возз’єднанні постраждалої сім’ї, та (ii) недостатня увага була надана позитивному обов’язку вживати заходів для збереження сімейних зв’язків настільки, наскільки це можливо обґрунтовано здійснити.

Тому мало місце порушення статті 8 Конвенції.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Норвегія повинна виплатити заявникові 25 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 9 500 євро відшкодування видатків і витрат.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту