Справа «M.D. проти Франції»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

7 Листопада 2019
|
77
|

З текстом релізу мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий секретарем Суду
ЄСПЛ 348 (2019)
10.10.2019

Гвінейський мігрант, який назвав себе неповнолітньою особою без супроводу, не зазнав нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження від органів влади Франції

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі M.D. проти Франції (заява № 50376/13) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) Європейської Конвенції з прав людини

Справа стосувалась M.D., мігранта, який назвав себе неповнолітнім без супроводу та який скаржився на те, що органи влади Франції залишили його в складному матеріальному становищі.

Суд зазначив, що після того, як французькі суди вирішили, що M.D. був неповнолітнім, органи влади надали йому всю необхідну допомогу призначивши законного представника, забезпечивши його житлом та зарахувавши його в професійно-технічне училище. Незважаючи на те, що період в близько 14 місяців після того, як апеляційний суд визнав його повнолітнім, був складним, на думку Суду це не складало поводження, що суперечить статті 3 Конвенції. Зрештою, рада département взяла М.D. під опіку до того часу, доки він не досяг повноліття 15 жовтня 2014 року.

З 14 травня 2018 року він працює в компанії за постійним контрактом.

Основні факти

Заявник, M. D., є громадянином Гвінеї з Конакри.

Прибувши у Францію 23 вересня 2012 року M. D. негайно звернувся до прийомної «платформи» для осіб, які вимагають притулку, повідомивши, що він народився 15 жовтня 1996 року і тому був неповнолітнім.

Він пройшов процедуру дослідження кісток, яка показала, що йому було 19 років. 28 вересня 2012 року на основі цивільно-правових документів, поданих M.D., суддя з питань опіки постановив, що він був неповнолітнім та видав наказ про державну опіку. 4 червня 2013 року по апеляції голови ради département Атлантичної Луари апеляційний суд м. Рен скасував цей наказ. Він вважав, що за відсутності надійного документа, який дозволяв би визначити вік заявника, не було доказів, які б перешкоджали йому прийняти результати дослідження кісток. Тому суд дійшов висновку, що M.D. був повнолітнім, а заходи захисту та допомоги були скасовані.

У листопаді 2013 року органи влади Гвінеї видали M.D. паспорт зазначивши 15 жовтня 1996 року датою його народження. 31 липня 2014 року на підставі цього паспорта суддя з питань захисту дітей постановив, що M.D. був неповнолітнім і до досягнення ним повноліття був застосований захід допомоги в отриманні освіти. В листопаді 2014 року M.D. отримав початковий дозвіл на проживання, а потім багаторічний дозвіл на проживання, який дозволяв йому працювати. З 14 травня 2018 року він працює в компанії в м. Нант за постійним контрактом.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись, зокрема, на статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) заявник стверджував, що національні органи влади залишили його у складному матеріальному становищі незважаючи на те, що він був неповнолітньою особою без супроводу, а також те, що для нього не був доступний жодний засіб правового захисту.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 6 серпня 2013 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Angelika Nußberger (Німеччина), Голова,

Gabriele Kucsko-Stadlmayer (Австрія),

Ganna Yudkivska(Україна),

André Potocki (Франція),

Yonko Grozev (Болгарія),

Síofra O’Leary(Ірландія),

Lәtif Hüseynov (Азербайджан),

а також Milan Blaško, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 3

Суд повторив, що у справах, що стосуються прийому неповнолітніх іноземців, незалежно від того, чи їх супроводжували або ні, ситуація надзвичайної вразливості дитини була вирішальним фактором і мала пріоритет над міркуваннями щодо статусу незаконних іммігрантів. Суд визнав, національні органи влади зіткнулися з делікатним завданням, коли вони були змушені оцінити справжність документів цивільного стану у зв’язку з труднощами, які виникали в деяких випадках через недоліки органів реєстрації актів цивільного стану в деяких країнах, з яких походили мігранти, а також через супутні ризики шахрайства.

Спочатку 28 вересня 2012 року суддя з питань опіки видав наказ про взяття M.D. під державну опіку з негайним набуттям чинності виключно на підставі свідоцтва про народження в Гвінеї, наданого заявником, оскільки в той час не було жодних доказів, які б вказували на те, що документ підроблений.

4 червня 2013 року апеляційний суд скасував це рішення на підставі того, що прокуратура та рада département обґрунтовано заперечувала достовірність документів, наданих заявником як доказ того, що він був неповнолітнім. Документи, надані M.D., а згодом і його паспорт, були передані суддями в поліцію для засвідчення справжності до того, як вони прийняли остаточне рішення.

Тому Суд не знайшов причин для сумнівів в оцінюванні, проведеному національними судами, або причин для іншого висновку.

Після наказу від 28 вересня 2012 року M.D., визнаний неповнолітнім,  негайно був взятий під опіку голови ради département до того часу, доки 4 червня 2013 року це рішення не  було скасоване апеляційним судом, коли M.D. був визнаний повнолітньою особою.

Тому Суд зазначив, що після того, як французькі суди вирішили, що M.D. був неповнолітнім, органи влади надали йому всю необхідну допомогу призначивши законного представника, забезпечивши його житлом та зарахувавши його в професійно-технічне училище. Відповідно, Суд зауважив, що органи влади, які виконали постанову від 28 вересня 2012 року, зробили все, що було можливо обґрунтовано очікувати від них для виконання обов’язку держави надавати допомогу та захищати заявника, який як неповнолітня іноземна особа без супроводу, яка незаконно перебуває в країні, потрапляв до категорії найбільш вразливих членів суспільства. Суд вважав, що ситуація M.D. протягом цього періоду не складала поводження, яке суперечить статті 3.

Згодом, 4 червня 2013 року апеляційний суд прийняв рішення про те, що M.D. був повнолітньою особою. Стосовно органів влади, це тривало до 31 липня 2014 року. Протягом періоду з 4 червня 2013 до 31 липня 2014 року Суд вважав, що було неможливо стверджувати, що органи влади Франції залишалися байдужими до ситуації M.D., хоча він і залишився без житла на 40 діб, коли його вважали повнолітньою особою, яка вимагає притулку. Крім того, заявник не надав Суду докладну інформацію про його фактичні умови проживання. Незважаючи на те, що його ситуація протягом цього періоду була складною, вона не складала ставлення, яке суперечить статті 3 Конвенції.

Наприкінці, 31 липня 2014 року суддя з питань захисту дітей видав наказ про взяття М.D. під опіку ради département до того часу, доки він не досягне повноліття 15 жовтня 2014 року. M.D. не подав жодних скарг стосовно цього третього періоду і тому Суд постановив, що його ситуація не складала поводження, яке порушує статтю 3.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту