Справа «Луці проти Італії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

17 Грудня 2019
|
208
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 422, (2019)
05.12.2019

Нездатність органів влади забезпечити заявникові доступ до своєї дитини порушила його право на повагу до сімейного життя

У сьогоднішньому рішенні Комітету в справі Luzi проти Італії (заява № 48322/17) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 8 (право на сімейне життя) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася того, що заявник не мав можливості користуватися своїм правом на доступ до своєї дитини через опір матері.

Суд встановив, що, з огляду на опір матері, який тривав протягом восьми років, національні органи влади не вжили всі необхідні заходи для забезпечення здійснення права заявника на контакт із дочкою.

Рішення є остаточним.

Основні факти

Заявник, Valter Luzi, є громадянином Італії, який народився в 1974 році і мешкає в м. Мелларедо П’яніга. Дочка, G., народилася 21 квітня 2009 року, від стосунків з J.B.

Після чотирьох місяців спільного проживання J.B. з дитиною покинула сімейне житло, щоб жити з власною родиною. 8 лютого 2010 року пан Luzi подав скаргу до судів з сімейних справ на труднощі, з якими він стикався під час здійснення свого права на контакт, і подав заяву про спільну опіку. В лютому 2011 року суд вирішив обмежити батьківську відповідальність обох батьків на користь муніципальних соціальних служб. J.B. подав апеляцію, яка була відхилена апеляційним судом.

В грудні 2011 року соціальні служби повідомили суд, що зустрічі, які відбулися, були дуже складними через поведінку обох батьків. В лютому 2013 року соціальні служби повідомили, що суперечки між батьками загострювалися. 21 вересня 2013 року суд був поінформований про те, що зустрічі між паном Luzi і його дочкою були призупинені. В січні 2014 року в інтересах дитини суд прийняв рішення про надання виключної опіки матері. В грудні апеляційний суд наказав J.B. виконати рішення суду та дотримуватись графіків зустрічей між батьком і дочкою.

В 2014 році пан Luzi був отримав можливість відвідати свою дочку лише три рази. У вересні 2015 року апеляційний суд скасував наказ про надання матері виключної опіки, замінив її спільною опікою, обмежив батьківську відповідальність обох батьків і призначив опіку над дитиною соціальним службам вимагаючи, щоб вони повідомляли про будь-які порушення рішення судді з питань опіки та прокуратури. З жовтня 2016 року пан Luzi не мав можливості зустрічатися зі своєю дочкою через опір матері та відмову дитини. В лютому 2017 року соціальні служби повідомили, що мати маніпулювала дитиною для того, щоб налаштувати її проти батька та запобігти будь-якого контакту з ним.

Обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, подане в травні 2015 року паном Luzi, який домагався призначення покарання J.B. за недотримання рішення щодо його права на доступ було скасоване через відсутність mens rea. Друге обвинувачення було скасоване на тій самій підставі.

Скарги, процедура та склад Суду

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 13 жовтня 2017 року.

Заявник скаржився на порушення свого права на повагу до сімейного життя на підставі того, що він не міг в повному обсязі здійснювати своє право на доступ до дитини протягом восьми років незважаючи на декілька судових рішень. Він покладався на статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя).

Рішення було прийняте Комітетом з трьох суддів в наступному складі:

Aleš Pejchal (Чеська Республіка), Голова

Tim Eicke (Сполучене Королівство),

Raffaele Sabato (Італія),

а також Renata Degener, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 8

Суд зазначив, що з 2010 року, коли дитині виповнився рік, пан Luzi неодноразово просив суд організовувати зустрічі з його дочкою, але він лише мав можливість користуватися своїм обмеженим правом на доступ через опір матері .

Суд зазначив, що експерт, призначений апеляційним судом у 2015 році, вказував на те, що негативна поведінка J.B. заважала дитині налагоджувати зв’язок із батьком, а також те, що J.B. заблокувала всі спроби отримати дозвіл на контакт між батьком та його дочкою. Апеляційний суд вимагав від соціальних служб повідомляти про випадки невиконання рішення про надання пану Luzi права доступу . Суди ніколи не реагували на звіти, подані соціальними службами, в яких критикувалося маніпулятивне ставлення до J.B. та повідомлялося, що батько не міг здійснювати своє право на доступ до дитини. Наприклад, в 2015 році пан Luzi мав контакт зі дочкою лише два рази і така ситуація тривала до 2018 року.

Суд визнав, що органи влади зіткнулися з дуже складною ситуацією, яка виникла, зокрема, через напружені відносини між батьками дитини. Проте він вважав, що національні суди не вжили належні заходи для забезпечення необхідних умов для повного здійснення права батька на доступ до своєї дитини. Коли батьки розлучилися, національні суди не вжили необхідні негайні заходи для забезпечення належного контакту між дитиною та її батьком. Протягом наступних восьми або більше років вони допускали поведінку матері, що перешкоджало формуванню будь-якого справжнього зв’язку між батьком і його дочкою. Під час судового провадження було вжито ряд автоматичних, стереотипних заходів, позбавлених реальних наслідків. Також соціальні служби належним чином не виконували судові рішення.

Суд зазначив, що органи влади не вживали жодних дій проти J.B. Він вважав, що органи влади de facto дозволили таку ситуацію, яка повністю суперечила відповідним судовим рішенням. В світлі восьмирічного періоду, протягом якого мати заблокувала право заявника на доступ, національні органи влади не вжили всі заходи, необхідні для забезпечення його права на контакт з дочкою. Навіть якщо суди засновували свій підхід на захисті найкращих інтересів дитини, вони не досягли своєї мети, оскільки дев’ять років стосунків дитини з батьком після розлучення батьків були практично відсутніми незважаючи на всі рішення національних судів.

Як підсумок, Суд визнав, що національні органи влади не доклали належних зусиль для забезпечення здійснення заявником права на доступ до своєї дитини та порушили його право на повагу до сімейного життя.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Італія повинна виплатити заявникові 13 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 10 000 євро вартості і витрат.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту