Справа «Лакомб проти Франції»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

22 Жовтня 2019
|
159
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий секретарем Суду
ЄСПЛ 349 (2019)
10.10.2019

Наказавши повернути дитину матері в США органи влади Франції не порушили права на повагу до сімейного життя

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Lacombe проти Франції (заява № 23941/14) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 8 (право на повагу до сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася провадження про повернення дитини матері в США відповідно до Гаазької Конвенції.

Суд встановив, що національні суди належним чином врахували твердження заявника, а також те, що процес прийняття рішень був справедливим. Заявник мав можливість в повному обсязі представити свою справу, в той час як найкращі інтереси дитини були захищені.

З огляду на межі розсуду органів влади Суд вважав, що рішення про повернення було засноване на відповідних та достатніх підставах для цілей статті 8§2 Конвенції разом зі статтею 13 (b) Гаазької Конвенції та статтею 3§1 Конвенції з прав дитини, а також те, що воно було пропорційним переслідуваній законній меті.

Основні факти

Заявник, Жан-Філіп Лакомб (Jean-Philippe Lacombe), є громадянином Франції, який народився в 1968 році і мешкає в Ніцці.

У квітні 1998 року в Мексиці пан Lacombe  одружився з громадянкою Мексики, де в подружжя народилася дитина.

У лютому 2004 року мати відвезла дитину в США на два місяці не повідомивши про це пана Lacombe. Того року було оголошене розлучення і батьківська відповідальність була спільно призначена двом батькам; проте був виданий наказ про проживання з паном Lacombе, а мати отримали права на контакт. У червні 2005 року матері були надані права на проживання, а батько отримав право на контакт.

Перший набір проваджень щодо міжнародного викрадення був відкритий в 2005-2006 роках після від’їзду пана Lacombe разом з дитиною у Францію. У рішенні від 19 жовтня 2006 року tribunal de grande instance (TGI) м. Марсель виявив, що вивезення дитини було незаконним в значенні статті 3 Гаазької Конвенції. Проте, з огляду на триваюче провадження в Мексиці за спробу вбивства заявника, в якому мати підозрювали в участі, TGI постановив, що існував серйозний ризик, що повернення дитини буде наражати його на шкоду. Суд застосував статтю 13 (b) Гаазької Конвенції і не видав наказ про повернення дитини матері.

Після домовленості з матір’ю пан Lacombe  погодився повернути їй опіку над дитиною.

У квітні 2007 року суддя з розгляду сімейних справ Федерального окружного суду Мексики позбавив заявника батьківської відповідальності щодо його дитини через ризик виїзду з країни.

У жовтні 2007 року мати поїхала з Мексики в США взявши дитину з собою. Органи влади Мексики видали ордер на її арешт за викрадення дитини.

Знайшовши свою дитину в Техасі в лютому 2009 року заявник отримав тимчасову опіку від судів Техасу для очікування слухання, на якому американський суд повинен був винести рішення з питання опіки. Заявник забрав свого сина в Мексику, а потім у Францію не відвідуючи це слухання. Органи влади США видали ордер на його арешт за викрадення дитини.

Другий набір проваджень щодо міжнародного викрадення був відкритий у 2009-2010 роках. У жовтні 2009 року мати звернулася до Американського центрального управління з проханням повернути дитину відповідно до Гаазької Конвенції. У серпні 2010 року Американські суди надали їй опіку над дитиною та в той же час TGI м. Марсель наказав повернути його матері в США.

Пан Lacombe  передав дитину матері, але подав апеляцію на це рішення. Апеляційний суд підтримав рішення встановивши, що звичайне місце проживання дитини дійсно було в Техасі, а також те, що під опікою матері він не ризикував завданням йому шкоди. Касаційний суд відхилив апеляцію з питань права, подану заявником.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до сімейного життя) заявник стверджував про порушення його права на повагу до сімейного життя у зв’язку з рішенням судів Франції видати наказ про повернення сина в Сполучені Штати. Він скаржився на відсутність обґрунтування у рішеннях національних судів щодо існування серйозної небезпеки для дитини у випадку його повернення.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 24 березня 2014 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Angelika Nußberger (Німеччина), Голова,

Gabriele Kucsko-Stadlmayer (Aвстрія),

Ganna Yudkivska (Україна),

André Potocki (Франція),

Síofra O’Leary (Iрландія),

Mārtiņš Mits (Латвія),

Lado Chanturia (Грузія),

а також Milan Blaško, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 8

Суд спочатку зазначив, що рішення органів влади Франції видати наказ про повернення дитини матері було засноване на Гаазькій конвенції і було спрямоване на захист прав та свобод дитини. Таким чином, втручання, яке відповідало закону, переслідувало законну мету у значенні статті 8 §2 Конвенції.

Суд далі зауважив, що головний аргумент пана Lacombe в провадженні в TGI і апеляційному суду полягав в тому, що проживання дитини в США було незаконним.

Проте національні суди встановили, що законним місцем проживання дитини в той час, коли він виїжджав у Францію дійсно був Техас і його вивезення батьком у Францію було незаконним.

Під час провадження в TGI пан Lacombe стверджував, що дитина знаходилася в небезпеці завдання шкоди матір’ю, а також те, що він побажав залишитися з батьком. Проте Суд зазначив, що TGI чітко засновував своє рішення на співбесіді дитини із службами захисту дітей в поліції. Він зазначив, як і Касаційний суд, що суддя врахував думки, висловлені дитиною, яка не виявила жодних заперечень проти повернення в США. TGI належним чином розглянув твердження пана Lacombe про ризик і  відповів на них докладним обґрунтуванням.

Під час провадження в апеляційному суді, коли рішення про повернення було виконане, пан Lacombe  знову стверджував, що існував серйозний ризик шкоди дитині, як від самої матері, так і від повного розриву зв’язків з батьком. Суд зазначив, що, надаючи підстави для свого рішення апеляційний суд взяв до уваги обидва аспекти ризику, про які стверджував пан Lacombe, і в жоден момент не відмовлявся розглянути твердження про серйозний ризик. Навпаки, він виявив, що дитині не загрожувала шкода під час опіки матері після вивчення матеріалів справи.

Відповідно, твердження про серйозний ризик у випадку повернення дитини  матері був ефективно вивчений на основі міркувань, викладених паном Lacombe щодо найкращих інтересів дитини, і апеляційний суд прийняв обґрунтоване рішення. Суд також вважав, що процес прийняття рішень, який призвів до наказу про повернення дитини, був справедливим. Пан Lacombe  та мати дитини мали можливість повністю представити свою справу. Зі свого боку касаційний суд провів ефективну перевірку того, чи апеляційний суд надав достатні підстави для свого рішення про повернення у світлі Гаазької Конвенції та найкращих інтересів дитини.

Як підсумок, заявник мав можливість в повному обсязі представити свою справу, в той час як найкращі інтереси дитини були захищені.

З огляду на межі розсуду органів влади Суд вважав, що рішення про повернення було засноване на відповідних та достатніх підставах для цілей статті 8§2 Конвенції разом зі статтею 13 (b) Гаазької Конвенції та статтею 3§1 Конвенції з прав дитини, а також те, що воно було пропорційним переслідуваній законній меті.

Тому стаття 8 не була порушена.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту