Справа «Лакатуш проти Швейцарії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

25 Січня 2021
|
3 105
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 021, (2021)
19.01.2021

Покарання заявниці за жебрацтво в громадських місцях порушило Конвенцію

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Lăcătuş проти Швейцарії (заява № 14065/15) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася наказу заявниці сплатити штраф у розмірі 500 швейцарських франків (CHF) (близько 464 євро (EUR) за публічне жебрацтво у Женеві та її тримання під вартою у слідчому ізоляторі протягом п’яти днів за несплату штрафу.

Суд зазначив, що заявниця, яка була неписьменною і походила з надзвичайно бідної сім’ї, не мала роботи і не отримувала соціальних виплат. Жебрацтво складало для неї засіб виживання.

Перебуваючи у явно вразливій ситуації заявниця мала право, притаманне людській гідності, мати можливість повідомляти про своє складне становище та спробувати задовольнити свої основні потреби шляхом жебрацтва.

Суд вважав, що штраф, накладений на заявницю, також не був пропорційним меті боротьби з організованою злочинністю або захисту прав перехожих, мешканців і власників магазину. Суд не прийняв аргументу Федерального суду, що менш обмежувальні заходи не досягли б такого ж результату.

На думку Суду, призначене покарання порушило людську гідність заявниці та порушило саму сутність прав, захищених статтею 8 Конвенції, і, таким чином, держава перевищила свої межі розсуду в цій справі.

Основні факти

Заявниця, Віолета-Сібіянка Лакатуш (Violeta-Sibianca Lăcătuş), є громадянкою Румунії, яка народилася в 1992 році і мешкає в повіті Бистриця-Несеуд (Румунія). Вона належить до ромської спільноти.

В 2011 році пані Lăcătuş, яка не змогла знайти роботу, почала просити милостиню у Женеві. 22 липня 2011року їй було наказано сплатити початковий штраф у розмірі 100 швейцарських франків (близько 93 євро) відповідно до розділу 11А Женевського закону про кримінальне право, згідно з яким жебрацтво в громадських місцях є  правопорушенням. У зв’язку з цим сума 16,75 швейцарських франків (близько 15,50 євро) була конфіскована в неї після обшуку поліцією. Протягом наступних двох років пані Lăcătuş були призначені покарання, що накладаються в порядку спрощеного судочинства, що вимагали від неї сплатити ще вісім штрафів на таку ж суму і її двічі тримали під вартою в поліції протягом трьох годин.

Кожен із штрафів міг бути замінений покаранням у вигляді позбавлення волі протягом одного дня у разі несплати.

Пані Lăcătuş оскаржила покарання. У рішенні від 14 січня 2014 року суд у справах про незначні злочини, що розслідуються поліцією кантону Женева визнав її винною у жебрацтві. Суд зобов’язав її сплатити штраф у розмірі 500 швейцарських франків, який може бути замінений покаранням у вигляді позбавлення волі протягом п’яти днів у разі несплати та підтримав конфіскацію 16,75 швейцарських франків. Апеляційна скарга, подана заявницею до Відділу з питань розгляду та перегляду апеляцій по кримінальній справі суду кантону Женева була відхилена 4 квітня 2014 року.

Пані Lăcătuş подала апеляцію на це рішення до Федерального суду, але її скарга була відхилена 10 вересня 2014 року.

З 24 до 28 березня 2015 року пані Lăcătuş тримали під вартою у слідчому ізоляторі Шамп-Доллон за несплату штрафу.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на  статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя, житла і листування) заявниця стверджувала, що заборона жебрацтва в громадських місцях є неприйнятним втручанням в її приватне життя, оскільки це позбавило її засобів до існування. Відповідно до статті 10 (свобода вираження поглядів) вона стверджувала, що заборона жебрацтва перешкоджала їй повідомляти про своє складне становище шляхом просіння милостині. Покладаючись на статтю 14 (заборона дискримінації) разом зі статтею 8 заявниця стверджувала, що вона стала жертвою дискримінації у зв’язку з її соціальним та матеріальним становищем і походженням.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 17 березня 2015 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Paul Lemmens (Бельгія), Голова,

Georgios A. Serghides (Кіпр),

Helen Keller (),

Dmitry Dedov (Росія),

Georges Ravarani (Люксембург),

María Elósegui (Іспанія),

Peeter Roosma (Естонія),

а також Milan Blaško, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 8

Суд встановив, що мало місце втручання у здійснення заявницею її прав відповідно до статті 8 Конвенції. Втручання мало правову основу у розділі 11А Женевського закону про кримінальне право.

Суд зауважив, що в статті 11А (1) цього Закону зазначено, що «жебрацтво [карається] штрафом».

Отже, це положення оголошує карними в кримінальному порядку осіб, які займаються жебрацтвом. Суд вважав, що відверта заборона певного типу поведінки була радикальним заходом, який вимагав міцного обґрунтування та особливо ретельного контролю судів, уповноважених зважувати різні інтереси, які розглядаються.

У цій справі чинне законодавство унеможливило справжній баланс інтересів, які розглядаються, та оголошувало жебрацтво караним в кримінальному порядку.

Суд зазначив, що заявниця походила з надзвичайно бідної сім’ї, була неписьменною і не мала роботи та не отримувала соціальних виплат. Жебрацтво складало для неї засіб виживання.

Перебуваючи у явно вразливій ситуації заявниця мала право, притаманне людській гідності, мати можливість повідомляти про своє складне становище та спробувати задовольнити свої основні потреби шляхом жебрацтва.

Щодо характеру та суворості покарання, Суд зауважив, що заявниці було наказано сплатити штраф у розмірі 500 швейцарських франків, який може бути замінений покаранням у вигляді позбавлення волі протягом п’яти днів у разі несплати.

Оскільки вона не могла сплатити цю суму, заявниця фактично відбувала покарання у вигляді позбавлення волі. Суд зазначив, що це сувора санкція. Захід такого типу повинен бути обґрунтований вагомими причинами в інтересах суспільства, яких не було в цій справі.

Стосовно того, чи могли менш суворі заходи досягти такого ж результату, Суд зазначив, що у своєму рішенні від 9 травня 2008 року Федеральний суд встановив, що менш обмежувальне законодавство буде неефективним покладаючись на висновки з питання права, зроблені в його попередніх рішеннях.

Порівняльно-правовий огляд законодавства про жебрацтво показав, що більшість  держав-членів Ради Європи  ввели більш точні обмеження, ніж загальна заборона відповідно до розділу 11А Женевського закону про кримінальне право. Незважаючи на те, що держава мала певні межі розсуду в цьому відношенні, дотримання статті 8 вимагало від національних судів ретельного вивчення конкретної ситуації у справах, які вони розглядають. Відповідно, Суд не міг прийняти аргумент Федерального суду, що менш обмежувальні заходи не могли б досягти такого ж результату.

Суд вважав, що штраф, накладений на заявницю, також не був пропорційним меті боротьби з організованою злочинністю або захисту прав перехожих, мешканців і власників магазину. Заявниця була надзвичайно вразливою особою, яку покарали за її дії в ситуації, в якій у неї, швидше за все, не було іншого вибору, окрім жебрацтва для того, щоб вижити. На думку Суду, призначене покарання порушило людську гідність заявниці та порушило саму сутність прав, захищених статтею 8 Конвенції, і, таким чином, держава перевищила свої межі розсуду в цій справі.

Суд дійшов висновку, що втручання у здійснення заявницею прав за статтею 8 не було «необхідним в демократичному суспільстві» у значенні статті 8§2, а також те, що мало місце порушення статті 8 Конвенції.

Стаття 10

Виявивши порушення статті 8 Суд вирішив, що скарга за статтею 10 не ставила окремого і суттєвого питання і тому не було необхідно приймати окреме рішення щодо цієї скарги.

Стаття 14 разом зі статтею 8

Виявивши порушення статті 8 Суд вирішив, що не було необхідно приймати окреме рішення за скаргою згідно зі статтею 14 разом зі статтею 8 Конвенції.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Швейцарія повинна виплатити заявниці 922 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди.

Окремі думки

Суддя Keller висловив особливу позитивну думку. Судді Lemmens і Ravarani, кожен, висловили частково позитивну, частково негативну особливу думку. Ці думки додані до рішення.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту