Справа «Кевеші проти Румунії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

6 Травня 2020
|
235
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 123, (2020)
05.05.2020

Румунія порушила права Генерального прокурора Управління боротьби з корупцією звільнивши її до закінчення терміну її повноважень

У сьогоднішньому рішенніПалати в справі Kövesi проти Румунії (заява № 3594/19) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 6§ 1 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини та порушення статті 10 (право на свободу вираження поглядів) Європейської Конвенції.

Справа стосувалася відставки заявника з посади генерального прокурора Національного управління з боротьби з корупцією до закінчення її другого терміну після критики законодавчих реформ в сфері корупції. Вона стверджувала, що також не мала можливості оскаржити це рішення в суді.

Суд встановив, зокрема, що заявник не мала можливості подати позов до суду проти її звільнення, оскільки таке провадження могло б лише розглянути формальні аспекти з указу президента про її звільнення , а не її основний аргумент, що її некоректно звільнили за критику законодавчих змін в корупційному законодавстві.

Її право на свободу вираження поглядів було порушене, оскільки вона була звільнена з посади за критику під час виконання своїх обов’язків з питання, що викликає великий громадський інтерес. Одним з її обов’язків генерального прокурора з питань боротьби з корупцією було висловлення її думки щодо законодавчих реформ, які можуть мати вплив на судоустрій та його незалежність, а також на боротьбу з корупцією.

Виявилося, що її дострокове звільнення зруйнувало саму мету збереження незалежності судової влади і, ймовірно, мало стримуючий вплив на неї та інших прокурорів та суддів під час участі в публічних дискусіях щодо законодавчих реформ, які впливають на судоустрій та незалежність судових органів.

Основні факти

Заявник, Лаура-Кодруца Кевеші (Laura-CodruțaKövesi), є громадянкою Румунії, яка народилася в 1973 році і мешкає в м. Бухарест (Румунія).

Пані Kövesiвперше була призначена генеральним прокурором Національного управління боротьби з корупцією (Direcţia Naţională Anticorupţie, «DNA»), в травні 2013 року на термін три роки. Після позитивних оцінок тогочасного Міністра юстиції та відділу прокуратури Вищої ради правосуддя (ConsiliulSuperioralMagistraturii, «CSM»), в квітні 2016 року президент Румунії знову призначив її на другий термін, з травня 2016 року до травня 2019 року.

Парламентські вибори в грудні 2016 року призвели до формування нового уряду, який запропонував декілька законодавчих реформ в системі правосуддя, в тому числі, зокрема, декриміналізацію зловживання посадовим становищем, вчинене під час схвалення або прийняття законодавства. Законодавчі заходи, вжиті в 2017 році, спонукали до демонстрацій та міжнародних висловлювань занепокоєння , а також розслідування DNAспособу прийняття певних законодавчих актів.

В лютому 2018 року Міністр юстиції запропонував звільнення заявника з посади посилаючись , серед іншого, на три рішення Конституційного Суду, прийняті у зв’язку з діяльністю DNA і публічними заявами , які вона зробила. Відділ прокуратури CSMбільшістю голосів відмовився схвалити її звільнення значною мірою відхиляючи критику Міністром заявника та не виявивши жодних доказів того, що її керівництво було невідповідним. У квітні 2018 року президент Румунії в свою чергу відмовився підписати указ про звільнення, що спонукало прем’єр-міністра подати скаргу до Конституційного суду.

У травні 2018 року Конституційний суд зобов’язав президента підписати указ виявивши, серед іншого, що ні президенту, ні Конституційному суду не було дозволено оцінювати причини, надані Міністром юстиції в його пропозиції. Суд також уточнив, що адміністративні суди могли перевірити лише зовнішню сторону законності рішення адміністративного суду, прийнятого у справі, особливо законність процедури , але не її корисність.

Заявника було звільнено з посади в липні 2018 року.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 6§1 (право на справедливий судовий розгляд/справедливе слухання) Європейської Конвенції пані Kövesi скаржилася на те, що їй було відмовлено в доступі до суду для захисту її прав у зв’язку з дисциплінарним звільненням з посади генерального прокурора DNA.

Відповідно до статті 10 (свобода вираження поглядів) вона стверджувала, що її мандат був припинений після того, як вона публічно висловила свої погляди про законодавчі реформи, які впливають на судову владу під час виконання своїх професійних обов’язків

Вона також подала скаргу відповідно до статті 13 (право на ефективний засіб судового захисту) разом зі статтею 6 § 1 та статтею 10 Конвенції.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 28 грудня 2018 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Jon Fridrik Kjølbro (Данія), Голова,

Faris Vehabović (Боснія і Герцеговина),

Iulia Antoanella Motoc (Румунія),

Branko Lubarda (Сербія),

Stéphanie Mourou-Vikström (Монако),

Georges Ravarani (Люксембург),

Péter Paczolay (Угорщина),

а також Andrea Tamietti, секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 6§1

Суд повторив, що в принципі суперечки між державними службовцями та державою підпадають під сферу застосування статті 6 якщо не були виконані дві умови, встановлені у справі Vilho Eskelinen та інші. Умови полягали в тому, щоб законодавство чітко виключало доступ до суду для вирішення суперечки та виключення повинне було бути обґрунтоване об’єктивними причинами в інтересах держави.

У справі пані Kövesiне було такого точно вираженого виключення, що було підтверджено аргументом уряду, що вона не вичерпала національні засоби судового захисту не передавши свою справу до адміністративного суду.

Крім того, будь-яке виключення в цьому випадку не було б об’єктивно обґрунтованим: відсутність судового контролю процесу звільнення генерального прокурора DNAне могла бути в інтересах держави, хоча лише нагляд незалежним судовим органом міг захистити старших членів судової влади від свавілля виконавчої влади.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що стаття 6 застосовувалася до справи пані Kövesiвідповідно до її цивільного аспекту.

Щодо питання матеріального права Суд зазначив, що уряд не оскаржував  факт відсутності судового перегляду справи заявника. Скоріше, він стверджував, що вона не вичерпала різні доступні національні засоби судового захисту, зокрема, не подаючи заяву до адміністративних судів у зв’язку зі звітом Міністра юстиції, який виклав підстави для її звільнення з посади , проти рішення CSMабо указу президента про звільнення.

Проте Суд зазначив, що Конституційний суд виявив, що звіт Міністра розглядався як попередній акт, який сам по собі не мав наслідків. Крім того, документи, подані урядом, демонстрували, що неурядові організації безуспішно намагалися оскаржити звіт Міністра в суді. Щодо рішення CSM, вона не була зацікавлена в його оскарженні, оскільки воно було на її користь.

Крім того, Конституційний суд встановив, що будь-який позов до адміністративного суду проти президентського указу може призвести лише до оцінювання того, чи були дотримані зовнішні формальності прийняття указу, в той час як скарга заявника вимагала розгляду по суті і внутрішньої законності указу.

Таким чином, Суд не був переконаний в тому, що заявник мала доступний національний засіб судового захисту для  ефективного заперечення в суді того, що вона дійсно мала намір оскаржити, а саме – причини її звільнення з посади генерального прокурора DNA.

Суд підкреслив, що будь-яка серйозна та справжня суперечка щодо законності втручання в цивільні права фізичної особи надає цій особі право «на вирішення цього питання про національне законодавство судовим органом». Документи Ради Європи та Європейського Союзу також звертають все більшу увагу на процесуальну справедливість відсторонення від виконання обов’язків або звільнення прокурорів, в тому числі втручання будь – якого органу влади, незалежного від виконавчої та законодавчої влади.

Суд відхилив заперечення уряду щодо невичерпання національних засобів судового захисту та дійшов висновку, що держава-відповідач порушила саму сутність права заявника на доступ до суду через певні межі для перегляду її справи, встановлені Конституційним судом.

Відповідно, мало місце порушення права пані Kövesiна доступ до суду.

Стаття 10

Суд встановив, що існували prima facie докази причинно-наслідкового зв’язку між здійсненням заявником її права на свободу вираження поглядів та припиненням її мандату. Інші обґрунтування її звільнення, надані урядом, не були переконливими. Таким чином, припинення її мандату було втручанням у її право на свободу вираження поглядів.

Потім він зосередив свій аналіз на тому, чи дія уряду щодо її звільнення переслідувала законну мету або «нагальну суспільну потребу», обґрунтування втручання відповідно до статті 10§2.

Законна мета

Суд зазначив, що Міністр юстиції назвав необхідність захисту верховенства права підставою для звільнення заявника з її посади – процес, який він розпочав після того, як вона розкритикувала його законодавчі пропозиції, та відкрив кримінальні розслідування у зв’язку із законодавчими документами, до яких він був причетний. Він також стверджував, що її поведінка створила кризу, яка  зробила Румунію предметом занепокоєння на національному, європейському і міжнародному рівні.

Суд зазначив, що занепокоєння, навпаки, стосувалося звільнення заявника.

Крім того, він вважає, що не було надано жодних доказів того, що захід використовувався з метою захисту верховенства права або будь-якої іншої законної мети. Це було наслідком попереднього здійснення заявником прав на свободу вираження поглядів. Уряд також не вказав жодної законної мети для втручання, про яке йде мова.

Таким чином, Суд не міг визнати, що втручання переслідувало законну мету.

Незважаючи на те, що такий висновок зазвичай закінчувався розглядом скарг відповідно до статті 10, проте він вирішив оцінити, чи втручання було необхідним в демократичному суспільстві.

Необхідність в демократичному суспільстві

Суд зазначив, що заявник надала відповідні коментарі під час виконання її професійних обов’язків на посаді генерального прокурора DNA. Вона також використала свої законні повноваження для початку розслідування підозр у корупційних злочинах, скоєних членами уряду у зв’язку з надзвичайно спірними законодавчими актами та інформуванням громадськості про ці розслідування. Крім того, вона  висловила свою думку безпосередньо в ЗМІ або під час професійних зборів.

Суд надавав особливого значення посаді, яку займала заявник як генеральний прокурор національного управління боротьби з корупцією, серед функцій та обов’язків якої було висловлення своєї думки щодо законодавчих реформ, які, можливо, мали б вплив на судоустрій та його незалежність, особливо на боротьбу з корупцією, яку проводив її відділ.

Комітет міністрів Ради Європи визнав, що прокурори повинні були мати право брати участь в громадських дискусіях з питань, що стосуються законодавства, здійснення правосуддя та просування та захисту прав людини, а також те, що вони повинні були мати можливість без перешкод притягнути до кримінальної відповідальності державних службовців за правопорушення, особливо за корупційні.

Крім того, позиція та твердження заявника, які явно підпадали під  контекст дебатів з питань , що складають інтерес суспільства, закликали до високого рівня захисту її свободи вираження поглядів і суворої перевірки будь-якого втручання держави-відповідача. Держава, у свою чергу, мала лише обмежені повноваження («вузькі межі розсуду») щодо таких втручань.

Суд встановив, що звільнення заявника та причини, які його обґрунтовують, навряд чи можливо узгодити з особливою увагою до характеру функції суду як незалежної гілки державної влади та до принципу незалежності прокурорів, який – відповідно до Ради Європи та інших міжнародних документів – були ключовим елементом збереження незалежності судової влади. Таким чином, виявилося, що її дострокове усунення з посади знищило саму мету збереження незалежності судової влади .

Суворість заходу, ймовірно, мала «стримуючий вплив» відбиваючи бажання не лише в неї, а й інших прокурорів та суддів брати участь в публічних дискусіях щодо законодавчих реформ, які впливають на судоустрій та, в більш загальному значенні, з питань незалежності судової влади.

Посилаючись на свої висновки відповідно до статті 6 Суд також постановив, що обмеження її свободи вираження поглядів не супроводжувалися ефективними та відповідними гарантіями від зловживань.

Тому звільнення заявника з посади генерального прокурора DNAне переслідувало будь-яку з законних цілей, перелічених у статті 10§2, і не було «необхідним в демократичному суспільстві». Тому мало місце порушення статті 10.

Інші статті

З урахуванням своїх висновків відповідно до статті 6 Суд встановив, що не виникало жодного окремого питання відповідно до статті 13.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Заявник не подала вимоги справедливої сатисфакції і Суд вважав, що не було необхідно присуджувати їй будь-яку суму у зв’язку з цим.

Рішення доступне лише англійською мовою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту