Справа «Косайте-Чіпієне та інші проти Литви» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

19 Червня 2019
|
158
|

З текстом релізу мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 204 (2019)
04.06.2019

Законодавство Литви, яке забороняє надання професійної медичної допомоги під час домашніх пологів, не порушує права матерів

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Kosaitė – Čypienė та інші проти Литви (заява № 69489/12) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 8 (право на повагу до приватного життя) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася законодавства Литви про медичну допомогу під час домашніх пологів. Заявники, чотири жінки, безуспішно подали запити до Міністерства охорони здоров’я про внесення змін в законодавство, яке забороняло медичним працівникам надавати допомогу під час домашніх пологів.

Суд виявив, що Литва встановила справедливий баланс між залученими інтересами: а саме, правом матерів на повагу до приватного життя та інтересом держави в здоров’ї та безпеці. Зокрема, чотири жінки могли обирати будь-який з пологових будинків, створених у Литві з 1990-х років для забезпечення подібних до домашніх умов для пологів жінок, зокрема у Вільнюсі, де вони мешкали. Крім того, була доступна післяпологова допомога, якщо під час або після пологів вдома виникав невідкладний стан.

Більше того, незважаючи на те, що Литва нещодавно внесла зміни в законодавство про домашні пологи, вона фактично не була зобов’язана робити це відповідно до Європейської конвенції з огляду на значні розбіжності в правових системах Договірних Держав з цього питання.

Основні факти

Заявники, пані І.Rinkevičienė, пані E. Zakarevičienė, пані O. Valainienė, та пані E. Kosaitė-Čypienė, є громадянками Литви, які мешкають у Вільнюсі.

Чотирма заявниками є матері, які народили вдома за допомоги доули (помічниці під час вагітності та пологів), J.I.Š. Вони свідчать, що їх домашні пологи пройшли без ускладнень.

Після того, як проти J.I.Š. були висунуті кримінальні обвинувачення за надання допомоги під час домашніх пологів, в 2012 році троє з заявників звернулися до місцевих лікарень з проханням надати їм медичну допомогу під час домашніх пологів. Проте, лікарні відмовилися, оскільки надання такої допомоги було заборонене згідно з відповідним національним законодавством, а саме Медичною постановою MN 40: 2006.

Троє з заявників тоді звернулися до Міністерства охорони здоров’я з проханням внести зміни в законодавство для того, щоб дозволити медичному персоналу надавати допомогу під час домашніх пологів. Міністерство відповіло, що воно не планувало вносити зміни в законодавство або запроваджувати нове законодавство, яке б регулювало послуги акушерства вдома, зазначивши, що народження дитини в пологовому відділенні було найбезпечнішим варіантом і заявники могли відвідати пологові відділення для того, щоб знайти таке, яке найбільше відповідало їх потребам.

Пані O. Valainienė безуспішно оскаржила відповідь Міністерства в адміністративних судах. В кінцевому підсумку, у 2012 році Верховний адміністративний суд відхилив її доказ стосовно того, що відсутність правового регулювання медичної допомоги під час домашніх пологів порушила її права на недоторканість особистого життя.

Навпаки, національне законодавство гарантувало їй право вибору найбільш придатного медичного закладу і право висловлювати свої побажання щодо конфіденційності і, у будь-якому випадку, праву на повагу до приватного життя не могло бути надане більше значення, ніж здоров’ю матері і дитини.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного життя) Європейської конвенції заявники скаржилися на те, що законодавство Литви не рекомендувало медичним працівникам надавати допомогу під час домашніх пологів.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 19 жовтня 2012 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Robert Spano (Iсландія), Голова,

Julia Laffranque (Eстонія),

Valeriu Griţco (Республіка Молдова),

Egidijus Kūris (Литва),

Ivana Jelić (Чорногорія),

Arnfinn Bårdsen (Норвегія),

Darian Pavli (Aлбанія),

а також Hasan Bakırcı, заступник Секретаря Секції.

Рішення Суду

Суд виявив, що заявники опинилися в ситуації, яка мала серйозний вплив на їх свободу вибору: вони повинні були або народжувати в лікарні, або, якщо вони бажали народжувати вдома, робити це без допомоги медичного працівника. Суд вважав, що це було втручанням у право заявників на повагу до їх приватного життя.

Проте це втручання відповідало закону. Національне законодавство не лише було доступним, але воно також було недвозначно і чітко врегульоване, що дозволяло заявникам передбачити, що професійна допомога під час домашніх пологів не була дозволена. Заборона також була підтверджена листами лікарень, які заявники отримали в той час, коли деякі з них все ще були вагітними.

Крім того, Суд виявив, що Литва встановила справедливий баланс між залученими інтересами: а саме, правом матерів на повагу до приватного життя та інтересом держави в здоров’ї та безпеці матері та дитини під час та після пологів.

Зокрема, з 1990-х року Литва вживала заходи для забезпечення подібних до домашніх умов для пологів для жінок, які народжують у пологових відділеннях. Лише у Вільнюсі, де мешкали всі чотири заявники, було три таких лікарні. Пані Valainienė дійсно запрошували відвідати одну з цих лікарень, але, як зазначив Верховний адміністративний суд, вона відмовилася вступати в контакт.

Крім того, була доступна післяпологова допомога, якщо під час або після пологів вдома виникав невідкладний стан.

Наприкінці, у той час як медичні працівники могли зіткнутися з правовими наслідками за надання допомоги під час домашніх пологів, матері не могли бути покарані за народження вдома.

Більше того, Суд знову наголосив, що Литва не була зобов’язана відповідно до Конвенції надавати дозвіл на заплановані домашні пологи. Існує значна розбіжність між правовими системами Договірних Держав про домашні пологи і Суд скрупульозно ставився того, що законодавство поступово розвивалося в цій сфері.

Незважаючи на те, що нещодавно  в законодавство про домашні пологи дійсно були внесені зміни, це не могло не мати жодного відношення до ситуації заявників, яка відбулася до цієї зміни.

За цих обставин втручання у право заявників на повагу до їх приватного життя не було непропорційним і Суд дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції.

Окрема думка

Суддя Laffranque висловив особливу позитивну думку. Ця думка додана до рішення.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту