Справа «Константінопулос та інші проти Греції» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

7 Грудня 2018
|
459
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 399 (2018)
22.11.2018

 

Одинадцять ув’язнених в’язниці м. Гревен зазнали жорстокого поводження під час обшуку в їх камерах у 2013 році

Справа стосувалася ув’язнених у в’язниці м. Гревен, які скаржились на жорстоке поводження з ними членів спеціального антитерористичного підрозділу поліції під час несподіваного обшуку в їх камерах у квітні 2013 року.

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Константінопулос та інші проти Греції (№ 2) (заява № 29543/15) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив: порушення предметних та процесуальних аспектів статті 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність поводження) Європейської конвенції з прав людини щодо одинадцятого заявника, а також відсутність порушення матеріального і процесуального аспекту статті 3 щодо десяти заявників.

Зокрема, Суд встановив, що травми, виявлені в одинадцятьох заявників, були нанесені під час обшуку в квітні 2013 року, а також те, що вони досягли необхідного порога суворості для того, щоб зіткнутися зі статтею 3. Суд також постановив, дії, про які йде мова, складали жорстоке поводження, а не катування.

Суд звернув увагу на недоліки органів влади Греції під час розслідування тверджень про жорстоке поводження з урахуванням того, що останнє не є ретельним, оперативним або незалежним.

Основні факти

22 заявники є громадянами Греції, Албанії та Болгарії, яких тримали під вартою у в’язниці м. Гревен (Греція).

13 квітня 2013 року у в’язниці м. Гревен був проведений несподіваний обшук камер на підставі інформації, яка вказувала на можливу втечу з в’язниці. Обшук був проведений за присутності державного прокурора, штатного персоналу в’язниці за допомогою співробітників поліції, які належали “ЕКАМ” (спеціальний антитерористичний підрозділ). Після обшуку 28 ув’язнених оглянув лікар в’язниці, який помітив синці та сліди дерматиту, але не зміг визначити їх причину.

Через декілька днів ряд ув’язнених подали скаргу до прокуратури кримінального суду м. Гревен стверджуючи, зокрема, що співробітники ЕКАМ надмірно використовували Тазери щодо 31 ув’язнених, били їх і словесно ображали їх, а також примушували їх повзти на руках і колінах в спортивний зал в’язниці, роздягнутися догола і стояти обличчям до стіни протягом деякого часу.

Було проведене попереднє розслідування, в якому був зроблений висновок, що не було скоєно жодного дисциплінарного правопорушення. Начальник поліції відклав розгляд справи. У листопаді 2014 року прокурор кримінального суду вирішив, що існувало недостатньо залежних від обставин доказів для відкриття кримінального провадження. Наступного місяця прокурор апеляційного суду вирішив закрити справу.

Скарги, процедура і склад Суду

Посилаючись на статтю 3 (заборона катування та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) заявники скаржились на те, що вони зазнали жорстокого поводження та катування. Вони також стверджували, що розслідування у справі було неефективним, а також те, що вони не мали жодного ефективного засобу судового захисту для виявлення посадових осіб, відповідальних за жорстоке поводження з метою підтримки обвинувачення.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 12 червня 2015 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Kсенія Турковіч (Хорватія), Голова,

Лінос-Олександр Сициліанос (Греція),

Кшиштоф Войтичек (Польща),

Армен Харутюнян (Вірменія),

Пауліін Коскело (Фінляндія),

Йован Ілієвський (колишня Югославська Республіка Македонія),

Гілберто Фелічі (Сан-Маріно),

а також Абель Кампос , Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 3 (заборона катування та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження)

  1. Жорстоке поводження з одинадцятьма заявниками(предметний аспект)

Суд зауважив, що поліцейський підрозділ ЕКАМ не був раптово покликаний боротися з будь-яким спонтанним тюремним повстанням. Їх втручання було призначене та організоване адміністрацією в’язниці та прокуратурою. Тому заявники не отримали пошкоджень під час випадкової операції, яка могла викликати несподівані події, які викликали б імпровізовану реакцію поліції, але під час операції, яка була запланованою і достатньо підготовленою для оцінювання ризику. Уряд спробував обґрунтувати використання сили доказами, які стосувалися загальної безпеки у в’язниці. Використовуючи висновки прокурора, який проводив розслідування, уряд стверджував, що адміністрація в’язниці повідомила підрозділ ЕКАМ, що більшість ув’язнених були озброєні імпровізованими ножами, деякі ув’язнені кидали об’єкти в співробітників ЕКАМ, перекидали столи і намагався зайняти коридор, який йшов вздовж камер, щоб взяти під контроль територію за межами камери і протистояти поліції. Проте Суд зазначив, що той самий звіт вказував на те, що ув’язнені вийшли з їх камер, а також те, що двері камер були негайно закриті.

Згодом двері були відкриті одні за одними, а співробітники ЕКАМ увійшли в камери для того, щоб перешкодити будь-яким спробам опору ув’язнених або нападу з вищезазначеною імпровізованою зброєю. Суд дійшов висновку, що вся команда EKAM та працівники в’язниці повинні були провести обшук лише в одній камері та її трьох мешканців. Навіть якщо припустити, що останні не відмовилися виконувати, Суд вважав, що безпека в’язниці і необхідність перевірки трьох ув’язнених, які, ймовірно, кидали об’єкти та перевернули столи, викликали необхідність можливого використання кийків, але, звичайно, не Тазерів. Проте, в звіті судово-медичного експерта було зазначено, що деякі з заявників мали ушкодження, які могли бути викликані Тазерами. Крім того, під час адміністративного розслідування, однин з допитаних поліцейських вказав, що коли ув’язнені реагували агресивно, кидали об’єкти та перекидали столи, поліцейські використовували їх Тазери.

Тому Суд вважав, що ушкодження, які були виявлені в одинадцятьох заявників (в звіті судово-медичного експерта) були завдані під час обшуку 13 квітня 2013 року, а також те, що вони досягли необхідного порогу тяжкості для того, щоб суперечити статті 3. Суд також постановив, що ці заявники зазнали жорстокого поводження і не зазнали катувань. Отже, мало місце порушення статті 3 щодо одинадцятьох заявників.

  1. Відсутність ефективного розслідування стосовно одинадцяти заявників (процесуальний аспект)

Суд висловив сумніви в неупередженості лікаря в’язниці, який сам був ув’язненим і після перевірки заявників в кінці обшуку камери, стверджував, що він не міг визначити причину синців та слідів дерматиту. Суд також зазначив , що старший поліцейський та прокурор не посилили розслідування незважаючи на всі суперечливі твердження про використання Тазерів, які виникали. Далі Суд зазначив, що органи влади не задовольнив запит представників заявників для отримання копії аудіо та відеозаписів з в’язниці в день обшуку. Крім того, органи влади не виконали свій обов’язок провести ретельне та оперативне розслідування: минуло близько двадцяти місяців після подання скарги заявників на рішення органів влади припинити справу. Суд також вважав, що не було проведено жодного незалежного розслідування тверджень про жорстоке поводження: запит був переданий прокурору кримінального суду м. Гревен, навіть незважаючи на те, що прокурори цього суду також були прокурорами, відповідальними за нагляд за в’язницею м. Гревен, один з яких, крім того, був присутній під час обшуку камери 13 квітня 2013 року. Стосовно позову про відшкодування збитків, передбаченого статтею 105 Цивільного кодексу, Суд зазначив, що це положення застосовувалося лише до справ про відшкодування збитків, завданих незаконними діями державних органів, які здійснювали державну владу. Проте у цій справі адміністративне розслідування не виявило жодної незаконної дії або бездіяльності поліції. Тому позов на підставі статті 105 не мав реальних шансів на успіх. У зв’язку з цим Суд зазначив, що обов’язок держав, встановлений статтею 3, проводити розслідування, спрямоване на виявлення і покарання осіб, відповідальних за жорстоке поводження, був би ілюзорним, якщо б в контексті скарги, поданої відповідно до цієї статті, заявник повинен був вичерпати засоби судового захисту, які могли б викликати лише відшкодування збитків.

Таким чином Суд вказав на недоліки органів влади Греції у розслідуванні, проведеному щодо тверджень про жорстоке поводження, і постановив, що це розслідування не було ретельним, швидким абр незалежним. Отже, мало місце порушення предметного аспекту статті 3 (розслідування) щодо одинадцяти заявників.

Інші заявники

Стосовно тверджень про жорстоке поводження, поданих іншими десятьма заявниками, які не надали жодних доказів, prima facie або інших, що ушкодження, які, як стверджувалося, були отримані або не були оглянуті судово-медичним експертом, або відмовилися пройти таке обстеження, Суд вважав, що не було встановлено, що вони були жертвами жорстокого поводження або, принаймні, поводження, яке залучає необхідний поріг суворості для того, щоб суперечити статті 3.

Стосовно іншого заявника (Ніколла Ххолло), Суд зазначив, що він не підписав скарги, подані іншими заявниками, залученими у події, які відбулися 13 квітня 2013 року. Тому Суд оголосив частину заяви щодо нього неприйнятною на підставі несумісності ratione personae з положеннями Конвенції.

Стаття 41 (справедлива сатисфакція)

Суд постановив, що Греція повинна була виплатити кожному з одинадцяти заявників, імена яких були зазначені в рішенні, 10 000 євро(EUR) відшкодування моральної шкоди та 1500 євро спільно, відшкодування видатків та витрат.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту