Справа «Кіні проти Ірландії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

4 Травня 2020
|
3 671
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 118, (2020)
30.04.2020

ЄСПЛ вважає, що згідно із законодавством Ірландії не існує ефективного засобу судового захисту для скарг на надмірну тривалість провадження

СправаKeaney проти Ірландії (заява № 72060/17) стосувалася скарги на тривалість цивільного провадження внаслідок невдалого комерційного проекту. Вона  також була обрана Судом як провідна справа стосовно питання ефективних національних засобів правового захисту в Ірландії для скарг на надмірну тривалість провадження.

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі  Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 6§ 1 (право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку) Європейської Конвенції з прав людини. Незважаючи на поведінку заявника, яка, очевидно, значно сприяла затримкам у Високому та Верховному судах Ірландії, тривалість апеляційного провадження в останньому суді була надмірною.

Він також одноголосно встановив  порушення статті 13 (право на ефективний засіб судового захисту). Суду було складно визнати, що основний запропонований урядом засіб судового захисту – позов про відшкодування збитків за порушення конституційного права на своєчасний судовий розгляд, був ефективним теоретично і на практиці. Незважаючи на нещодавні зусилля Верховного Суду Ірландії прояснити умови, за яких буде надаватися відшкодування такої шкоди, в нього все ще залишаються занепокоєння щодо швидкості засобу судового захисту та того факту, що залишається встановити визначення відповідних параметрів для розгляду таких позовів. Він також наголосив на тому, що проблеми щодо існування ефективного засобу судового захисту від необґрунтованої затримки відзначаються з 2003 року та повторюються у справах, що стосуються цивільних та кримінальних проваджень з того часу.

Наприкінці, Суд не присудив заявникові відшкодування матеріальної шкоди постановивши натомість, що через його поведінку виявлення порушення саме по собі було відповідною справедливою сатисфакцією.

Основні факти

Заявник, Вінсент Кіні VincentKeaney, є громадянином Ірландії, який народився в 1955 році і мешкає в м. Ков (Ірландія). В 1996 році пан Keaney  став переможцем національної лотереї і придбав будівлю в порту м. Ков, яка, як він планував, повинна була працювати як тематичний бар під назвою «Бар і ресторан Титанік». Комерційна операція не вдалася і в 2006 році він відкрив цивільне провадження проти 18 обвинувачених, які виявилися через угоди, укладені між 2000-2003 рр. Він пред’являв різні претензії, в тому числі про обман, шахрайство, введення в оману або неправомірний вплив.

Провадження, в якому пан Keaneyв кінцевому підсумку не мав успіху, було завершене через 11 років і два місяці на двох рівнях юрисдикції.

На рівні Високого суду від нього неодноразово вимагали внести зміни до позовної заяви до того, як вона була відповідним чином подана згідно з вимогами національного законодавства липні 2008 року. Через п’ять місяців Високий суд визнав, що він не мав успіху в всіх його вимогах і його провадження було припинене.

Пан Keaneyоскаржив рішення Високого Суду між 2007 та 2009 рр. Клопотання відповідачів про відхилення апеляцій через ненадання ним необхідної документації були розглянуті в 2014 році і йому було наказано надіслати подання в квітні 2015 та березні 2016 року, відповідно.

В кінцевому рахунку Верховний Суд виніс свої рішення у липні 2015 року та квітні 2017 року встановивши, що не було підстав для скасування рішень Високого суду.

У Високому суді багато його позовів були визнані «необґрунтованими або сутяжницькими», в той час як Верховний Суд зазначив, що додавання необґрунтованих тверджень у його письмових заявах було «нічим іншим ніж зловживання процесом».

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 6§1 (право на справедливий суд протягом розумного строку) пан Keaneyскаржився на те, що 11 років між початком його цивільного провадження та винесенням остаточного рішення не були обґрунтованими стверджуючи, що затримки у його справі були викликані організацією правової системи Ірландії.

Він також стверджував відповідно до статті 13 (право на ефективний засіб судового захисту), що в законодавстві Ірландії не існувало ні ефективного засобу судового захисту у зв’язку з надмірною тривалістю провадження, ні механізму забезпечення компенсації за такі затримки.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 2 жовтня 2017 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Gabriele Kucsko-Stadlmayer(Австрія), Голова

Síofra O’Leary(Ірландія),

André Potocki (Франція),

Yonko Grozev (Болгарія)

Mārtiņš Mits (Латвія),

Lәtif Hüseynov(Азербайджан),

Lado Chanturia(Грузія),

а також Claudia Westerdiek,Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку)

Суд встановив, що провадження у Високому суді було вирішене протягом розумного строку з огляду на поведінку заявника, яка залучала відкриття ним провадження проти декількох відповідачів без належного розгляду справи про нього.

Таким чином, значна частина початкової роботи Високого суду в 2006 та 2007 роках була присвячена вирішенню питання, який із багатьох позовів необхідно вилучити з реєстру. Той факт, що він не зміг належним чином відкрити і просувати судовий процес навіть незважаючи на те, що він мав юридичного представника, крім цього вирішально сприяло затримці провадження на цьому рівні. Дійсно, після того, як він подав свою заяву відповідно до національних процесуальних вимог, провадження у Високому суді було завершене протягом п’яти місяців.

На рівні Верховного Суду існували проблеми стосовно способу, в який заявник подавав свої апеляції. Він не подав необхідну апеляційну документацію та вчасно не подав своє  офіційне клопотання.

Проте, лише його поведінка не могла обґрунтувати всю тривалість апеляційного провадження. Деякі етапи цього провадження були необґрунтовано затяжними і його бездіяльність під час розгляду апеляцій Верховним Судом, очевидно, не мала наслідків до того часу, доки відповідачі не вжили заходів для їх відхилення.

Між поданням заявником апеляції до Верховного Суду та відхиленням його другої апеляції минуло вісім років. Не було надано відповідного пояснення того, чому протягом періоду від п’яти до семи років апеляції скарги не розглядалися.

Як підсумок, Суд встановив, що, незважаючи на поведінку заявника, яка явно сприяла затримці як у Високому, так і Верховному суді, тривалість провадження була надмірною, в порушення статті 6§1.

Стаття 13 (право на ефективний засіб судового захисту)

Суд повторив, що в рішенні Великої Палати від 2010 року в справі McFarlaneпроти Ірландії (№ 31333/06) він встановив порушення статті 6§1 через необґрунтовану затримку кримінального провадження та статті 13 разом зі статтею 6  на підставі того, що жоден з національних засобів судового захисту, запропонованих урядом, зокрема, позов про відшкодування шкоди за порушення конституційного права на своєчасний судовий розгляд, не міг вважатися ефективним.

Основним засобом судового захисту, запропонованим урядом у цій справі, як і раніше було  відшкодування шкоди за порушення конституційного права на своєчасний судовий розгляд.

Уряд стверджував, що рішення національного суду, винесене після рішення в справі McFarlane , а саме Nash проти DPP [2017] 3 IR 320 (Nashпроти Ірландії (заява № 1882/18) сьогодні є предметом окремого рішення, в якому скарги заявника на надмірну тривалість провадження були визнані неприйнятними через недотримання шестимісячного строку подання скарги до Європейського суду. Подальше застосування, яке стосується необґрунтованої затримки, яка суперечить статті 6§1, є предметом рішення в справі Rooney проти Ірландії (заява № 6870/18), яка сьогодні також була визнана неприйнятною в окремому рішенні.) , було важливим роз’ясненням Верховним Судом умов, за яких буде надаватися відшкодування за порушення конституційного права у зв’язку з затримкою кримінального провадження.

Зокрема, він підтвердив, що конституційне право на своєчасний судовий розгляд було добре встановлене в законодавстві Ірландії, а також те, що у відповідному випадку суд Ірландії може присуджувати відшкодування збитків.

Суд визначив наступні труднощі з відповіддю уряду.

По-перше, у справі NashВерховний Суд зупинив визначення параметрів такого позову за обставин, коли на основі факти справи він визначив, що з боку держави не було затримок, які заслуговують на осудження.

Суд вказав, що стриманість суду загального права в абстрактній розробці необхідних параметрів, а не в контексті відповідної конкретної справи була зрозумілою. Він також визнав важливість надання дозволу на розроблення засобів правового захисту в конституційній системі і, що ще важливіше, в конкретній ситуації системи загального права з письмовою Конституцією, як в Ірландії.

Проте проблеми щодо існування ефективного засобу судового захисту від необґрунтованої затримки відзначалися з 2003 року та повторювалися у справах, що стосуються цивільних та кримінальних проваджень з того часу.

Друге занепокоєння було пов’язане з швидкістю самої правозахисної акції. В Апеляційному суді термін очікування був дуже тривалим, в тому числі для звичайних цивільних апеляцій. В щорічному звіті Служби судів було зазначено, що в 2018 році час очікування звичайних цивільних апеляцій в Апеляційному суді складав 20 місяців. Що стосується Верховного Суду,  в тому ж звіті зазначалося, що час очікування від подання повідомлення про отримання дозволу на подання апеляції до цього суду до прийняття рішення про надання дозволу складав шість тижнів, а також те, що згодом, час очікування від дати визначення суду до прийняття рішення складав 68 тижнів, хоча останній звіт Верховного Суду вказував на значне скорочення терміну. Суд зазначив, що у справі Nash  провадження про відшкодування збитків в позові про необґрунтовану затримку тривало більше шести з половиною років.

Суд також зазначив, що згідно з інформацією, доступною для Суду, проект Генеральної схеми Європейської конвенції з прав людини (Компенсація за затримки в судовому провадженні) законопроекту від 2018 року, який намагався забезпечити компенсаційний засіб судового захисту, як і раніше залишається на дозаконодавчому етапі і вимагає подальшого розгляду на рівні уряду до його просування вперед.

Наприкінці, інший засіб судового захисту – заява про відшкодування збитків відповідно до Закону Європейської конвенції про права людини від 2003 року – була можлива лише тоді, коли не було жодного іншого позову про відшкодування шкоди. Незважаючи на роз’яснення, викладене Верховним Судом в рішенні в справі Nash, від потенційних заявників та держави все ще буде вимагатися докладання значних зусиль, час та навіть витрати для встановлення того, як на практиці можливо надати засіб правового захисту у зв’язку з недотриманням права на терміновий розгляд справи. Крім того, уряд не надав жодної інформації щодо додаткової можливості подання позову про відшкодування збитків відповідно до Закону про ЄСПЛ та щодо питання про доступність такого засобу судового захисту у зв’язку з необґрунтованою затримкою.

Тому Суд постановив, що за цих обставин мало місце порушення статті 13 разом зі статтею 6 §1 Конвенції.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд зазначив, що національні суди вказали, що спосіб, в який заявник вів свою справу, межує зі зловживанням процесом. Виявляючи порушення статті 6 разом зі статтею 13 у цій справі Суд не мав наміру надавати неправильний стимул заявникам вести справи зі зловживаннями на національному рівні лише для того, щоб домогтися подальшого встановлення порушення Європейської Конвенції.

Тому Суд постановив, що виявлення порушень статті 6§1 та статті 13 саме по собі складало відповідну справедливу сатисфакцію для цілей Конвенції.

Окрема думка

Суддя O’Learyвисловив особливу позитивну думку, яка додана до рішення.

Рішення доступне лише англійською мовою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту