Справа «I.S проти Швейцарії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

2 Листопада 2020
|
842
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 273, (2020)
06. 10.2020

Продовження превентивного ув’язнення незважаючи на виправдання в першій інстанції порушує Конвенцію

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі I.S проти Швейцарії (заява № 60202/15) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 5 (право на свободу і безпеку) Європейської конвенції з прав людини.

У цій справі Суд встановив, зокрема, що превентивне ув’язнення I.S. після його виправдання у першій інстанції не підпадає під винятки, передбачені статтею 5 §1 Конвенції. Для цілей статті 1 § 1 (c ) 2 Конвенції тримання під вартою закінчується після виправдання особи навіть судом першої інстанції. Відповідно, національне законодавство повинне передбачати заходи, які є менш інвазивними, ніж позбавлення волі, для гарантування явки особи в апеляційному провадженні. Наприкінці, загальне занепокоєння тим, що заявник може скоїти нові правопорушення в той час, доки триває апеляційне провадження, не може розглядатися як достатньо конкретне та особливе для того, щоб підпадати під дію статті 1 § 1 (b ) 2 .

Основні факти

Заявник, пан  I.S, є громадянином Туреччини, який народився у 1973 році та мешкає в м. Баден (Швейцарія). 4 серпня 2014 року партнер I.S.  подала проти нього обвинувачення у вчиненні кримінального злочину. Того ж дня I.S.  взяли під варту до початку судового процесу за підозрою у злочинах, в тому числі в неодноразових випадках зґвалтування. Згодом, в грудні 2014 року прокурор виніс обвинувальний акт і I.S. взяли під варту до початку судового процесу.

16 квітня 2015 року окружний суд одноголосно виправдав I.S. Проте його тримали в досудовому ув’язненні на підставі статті 231 Кримінально-процесуального кодексу. Наступного дня кантональний суд видав наказ про продовження превентивного ув’язнення для очікування вирішення апеляції прокурора на виправдувальний вирок.

12 травня 2015 року I.S.  подав першу заяву про звільнення, яка була відхилена. Федеральний верховний суд встановив, зокрема,  що I.S.  ризикував суворим покаранням у вигляді позбавлення волі, що є значним стимулом для втечі. Він також зазначив, що I.S.  вжив запобіжних заходів для того, щоб мати можливість поїхати в Туреччину, країну, яку він залишив у віці 17 років, мову якої він знав і все ще мав мережу знайомих.

19 жовтня 2015 року  I.S.  подав ще одну заяву про звільнення, яку Федеральний верховний суд задовольнив в листопаді 2015 року. Він був звільнений 2 грудня 2015 року.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 5§1 (право на свободу та безпеку) I.S.  скаржився на його превентивне ув’язнення між 16 квітня та 2 грудня 2015 року незважаючи на те, що 16 квітня 2015 року він був виправданий в першій інстанції.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 28 листопада 2015 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Paul Lemmens (Бельгія), Голова,

Georgios A. Serghides (Кіпр),

Helen Keller (Швейцарія),

Dmitry Dedov (Росія),

Alena Poláčková (Словаччина),

Lorraine Schembri Orland (Mальта),

Ana Maria Guerra Martins (Португалія),

а також Milan Blaško, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 5  § 1 (право на свободу і безпеку)

Суд зазначив, що періоди тримання під вартою I.S. з 4 серпня 2014 року до 16 квітня 2015 року (дата його виправдання в першій інстанції) охоплюються  статтею 5§ 1 (c) Конвенції. Проте це не було так для періоду тримання під вартою між 16 квітня та 2 грудня 2015 року, який був заснований на пункті 2 статті 231 Кримінально-процесуального кодексу.

Незважаючи на те, що дійсно текст статті 5§1 (c) Конвенції не містить жодних обмежень щодо превентивного ув’язнення на першому рівні юрисдикції, Суд прояснив це питання в 1968 році у справі Wemhoff проти Німеччини. Згодом він підтвердив свою позицію в ряді рішень Великої Палати та Палати: тримання під вартою відповідно до статті 5 §1 (c) Конвенції закінчується виправданням відповідної особи навіть судом першої інстанції.

Цей підхід також застосовувався у цій справі. Після перевірки фактів, про які йде мова, в змагальному провадженні, окружний суд м. Баден одноголосно сформулював думку, що I.S. не може бути визнаний винним в кримінальних злочинах, за які йому було пред’явлене обвинувачення. За таких обставин, після виправдувального вироку в першій інстанції – навіть якщо рішення було винесене лише усно і ще не було остаточним – згідно зі статтею 5§ 1 (c) Конвенції наказ про тримання під вартою втрачає чинність. Уряд загалом стверджував, що превентивне ув’язнення, призначене після виправдувального вироку в першій інстанції, було необхідним для того, щоб небезпечні особи не уникнули кримінального правосуддя та не скоїли наступні правопорушення, оскільки їх виправдали «помилково» в першій інстанції. У зв’язку з цим Суд наголосив на тому, що у цій справі жодне таке твердження не було висловлене в окружному суді ні прямо, ні по суті на жодному етапі провадження в національному суді. Навпаки, не було жодної вказівки на помилку в здійсненні правосуддя, особливо, оскільки виправдувальний вирок судом першої інстанції, для якого в письмовому рішенні, яке складалося з 44 сторінок, були викладені обґрунтовані підстави, був одноголосним.

Крім того, Суд вважав, що національне законодавство повинне передбачати заходи, які є менш інвазивними, ніж позбавлення волі для того, щоб гарантувати явку особи під час апеляційного провадження. У цій справі конфіскація документів I.S., що посвідчують особу, та інших офіційних документів могла б бути достатнім альтернативним заходом для забезпечення його присутності на етапі апеляції.

Уряд також стверджував, що небезпечна особа, яка була виправдана «помилково» в першій інстанції, може вчинити ще одне правопорушення в той час, доки триває апеляційне провадження. Суд визнав само собою зрозумілим, що якщо б існували особливі причини підозрювати, що така ситуація може виникнути, ніщо не перешкоджало б органам кримінального судочинства видати наказ про подальше затримання особи на підставі першого аспекту статті 5§1 (c) Конвенції. Проте Суд не міг бути переконаний лише загальним занепокоєнням, яке висловив уряд, стосовно того, що I.S.  може скоїти нові правопорушення під час апеляційного провадження. У зв’язку з цим він підтвердив свої висновки в справі S., V. і А . проти Данії 4 та зазначив, що обов’язок не вчиняти кримінальне правопорушення у найближчому майбутньому неможливо вважати достатньо конкретним та особливим для того, щоб підпадати під дію статті 5 § 1 (b) принаймні до того часу, доки не будуть видані накази про особливі заходи, які не були дотримані.

Відповідно, Суд дійшов висновку, що превентивне ув’язнення I.S. після його виправдання в першій інстанції не підпадає під винятки, передбачені статтею 5§1 Конвенції.

Таким чином, мало місце порушення цього положення.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Швейцарія повинна виплатити заявникові 25 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 7 000 євро вартості і витрат.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту