Справа «Гюльфуччі проти Франці» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

22 Серпня 2018
|
894
|

З текстом прес-релізу мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 274 (2018)
26.07.2018

Суд відхиляє справу про примусову психіатричну госпіталізацію і наступний судовий перегляд

У своєму рішенні у справі Гюльфуччі проти Франці (заява № 31038/12) Європейський суд з прав людини одноголосно оголосив заяву неприйнятною. Рішення є остаточним.

Справа стосувалася госпіталізації в психіатричну лікарню за запитом батька заявника. Пані Гульфуччі оскаржувала законність її примусової госпіталізації.

Зокрема, Суд постановив, що критерії, які дозволяють віднести особу до категорії осіб “з психічними розладами” і, отже, позбавити його або її свободи, були дотримані у цій справі, а також те, що матеріали справи не містили жодної інформації, яка могла б викликати сумніви щодо сумісність госпіталізації з національним законодавством. Тому заява пані Гюльфуччі не розкрила будь-який прояв порушення права на свободу та безпеку.

Основні факти

Заявник, Крістін Гульфуччі, є громадянкою Франції, яка народилася в 1960 році і мешкає у м. Валлауріс. В 1994 році її примусово госпіталізували в психіатричну лікарню за запитом батька, вона оскаржувала законність її затримання.

У липні 1994 року батько заявника повідомив поліцію про його занепокоєння у зв’язку з психічним станом його дочки, оскільки вона повідомила третім особам, що вона мала намір забрати в себе життя і життя її дітей. Пані Гюльфуччі розмістили в психіатричній лікарні комуни Антіб того ж вечора на підставі двох медичних довідок. Наступного дня її батько подав запит про госпіталізацію згідно зі статтею L. 333 чинного на той час Кодексу з охорони здоров’я. Пані Гюльфуччі залишилася в лікарні до початку серпня 1994 року. Заявник відкрила декілька наборів проваджень у судах та адміністративних судах. В лютому 1996 року вона подала скаргу до Кримінального суду м. Грас стверджуючи про вторгнення в будинок і незаконне затримання разом із заявою про приєднання до провадження у цивільній справі проти директора психіатричної лікарні. Він був виправданий у жовтні 2006 року. У травні 2004 року вона подала чотири заяви про скасування рішень директора психіатричної лікарні до Адміністративного суду м. Ніцца, який відхилив їх, що підтвердив Адміністративний апеляційний суд м. Марсель. У листопаді 2011 року Conseil d’État вирішив не приймати апеляцію з питань права, подану заявником. У січні 2006 року пані Гюльфуччі подала позов до Обласного суду м. Париж проти держави для компенсації за надмірну тривалість провадження після її обвинувачення в кримінальному злочині. Апеляційний суд м. Париж підтримав присудження компенсації у червні 2008 року.

Скарги, процедура і склад Суду

Посилаючись, по-перше, на статтю 5 §1 (право на свободу та безпеку) пані Гюльфуччі скаржилася на незаконність позбавлення її свободи. По-друге, відповідно до статті 6 §1 (право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку) та статті 13 (право на ефективний засіб судового захисту) вона стверджувала, що тривалість адміністративного провадження була надмірною, вона не мала ефективного засобу судового захисту та що Conseil d’État не надала жодних підстав для свого рішення не приймати її апеляцію з питань права. По-третє, вона стверджувала, що вона зазнала різних інших порушень її прав, захищених статтею 5 § 2 та 4 (право бути негайно поінформованим про звинувачення / право на прийняття рішення щодо законності затримання без зволікань) та статтею 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 15 травня 2012 року.

Рішення було прийнято Комітетом з трьох суддів у наступному складі:

Мартінш Міц (Латвія), голова,

Андре Потоцький (Франція),

Ладо Чантурія (Грузія),

а також Мілан Блашко , заступник Секретаря секції.

Рішення Суду

Стаття 5 § 1

Особа не може бути позбавлена його або її свободи на підставі психічного розладу, окрім випадків, коли було достовірно продемонстровано, що він або вона мали психічні розлади, а психічний розлад був такого типу або рівня, який забезпечує примусове ув’язнення, а продовження ув’язнення не виходить за межі продовження існування розладу. Всі ці критерії були дотримані у цій справі. Таким чином, батько пані Гюльфуччі подав запит про її госпіталізацію у зв’язку з її тривожними заявами, і його запит був підтверджений двома докладними медичними довідками. Головний лікар психіатричного відділу лікарні підтвердив, що госпіталізація була обґрунтованою. Наприкінці, експерт, призначений суддею, який веде слідство, дійшов висновку, що пані Гульфуччі страждала від психозів і викликала ризик самогубства.

Кримінальні та адміністративні національні суди дійшли висновку, що госпіталізація пані Гульфуччі була сумісною з національним законодавством. Таким чином, кримінальний суд постановив, що умови, викладені в Кодексі з охорони здоров’я, були виконані, коли заявник був примусово госпіталізований 22 липня 1994 року. Як наслідок, Суд виправдав директора лікарні. Зі свого боку адміністративний суд та адміністративний апеляційний суд також постановили, рішення прийняти пані Гюльфуччі та наступні рішення відповідали вимогам, встановленим в вищезазначеному Кодексі. У матеріалах справи не існувало жодного обґрунтування досягнення іншого висновку. Крім того, заявник не подала позов до національних судів, який би дозволив перевірити сутність її примусової госпіталізації.

Оскільки заявка не розкрила прояв порушення статті 5§1, скарга була явно необґрунтованою.

Статті 6 § 1 та 13

Суд знову повторив своє добре встановлене прецедентне право, що позов про встановлення відповідальності держави за недоліки в системі правосуддя був засобом судового захисту, який повинен бути вичерпаний для того, щоб подати добре обґрунтовану заяву про надмірну тривалість адміністративного провадження. Оскільки пані Гюльфуччі не подала такого позову, подана нею заява була неприйнятною.

Пані Гульфутчі скаржилася на те, що Conseil d’État не надав підстав для свого рішення про відхилення її апеляції з питань права.

Проте апеляційний суд не повинен був подавати більш докладне обґрунтування, коли він лише застосував спеціальне положення закону про відхилення апеляції з питань права як таку, яка не має перспектив успіху. Рішення Conseil d’État було засноване на відсутності підстав, які дозволяють прийняти апеляцію для цілей статті L. 822-1 Кодексу адміністративних судів. Таким чином, скарга була явно необґрунтованою.

Інші статті

Скарги пані Гюльфуччі щодо відсутності повідомлення про рішення, прийнятих стосовно неї, відсутності інформації про її права, коли її госпіталізували в лікарню, а також щодо проведення нейролептичного лікування без її згоди під час перебування в лікарні були неприйнятними на підставах того, що вона не змогла вичерпати національні засоби судового захисту.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту