Справа «Фрайле Ітурральде проти Іспанії» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

14 Червня 2019
|
3 779
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 196 (2019)
28.05.2015

ЄСПЛ схвалює рішення органів влади Іспанії про відмову перевести співучасника в злочині тероризму у в’язницю, розташовану ближче до дому

У своєму рішенні у справі Фрайле Ітурральде проти Іспанії (заява № 66498/17) Європейський суд з прав людини одноголосно оголосив заяву неприйнятною. Рішення є остаточним.

Справа стосувалася скарги, поданої співучасником в злочині тероризму, на відхилення його запиту про переведення у в’язницю, розташовану ближче до його сім’ї.

Суд виявив, що обґрунтування органами влади їх відмови було законним і будь-яке втручання в його права відповідно до статті 8 (право на повагу до сімейного життя) було обмежене, відповідало закону  і було пропорційним.

Зокрема, вони засновували свої рішення як на індивідуальному оцінюванні його ситуації, яка демонструвала, що він підтримував регулярні контакти зі своєю сім’єю, так і на загальній політиці в’язниці, відповідно до якої в’язнів, засуджених за терористичні злочини, розосереджували в різних установах для того, щоб уникнути загроз для безпеки та розірвати зв’язки з їх злочинною організацією.

Основні факти

Заявник, Jorge Fraile Iturralde, є громадянином Іспанії, який народився в 1970 році. З 1998 року він відбував вирок до 25 років тюремного ув’язнення за співпрацю з терористичною організацією, Баскський сепаратистський рух ЕТА. Він знаходиться під вартою у в’язниці м. Бадахос з червня 2010 року.

У 2016 році заявник подав скаргу до національних судів на рішення про продовження його розміщення у в’язниці  м. Бадахос відповідно до режиму суворої ізоляції. Він скаржився, зокрема, на те, що адміністрація в’язниці відмовила йому в дозволі відбувати покарання ближче до місця проживання його сім’ї, в Дуранго. Він стверджував, що 700 кілометрова поїздка з Дуранго до Бадахосу була складною для його дружини і п’ятирічної дочки. Його батьки, які були похилого віку, взагалі не мали можливості відвідувати його.

Його скарги були відхилені того ж року після того, як вони були розглянуті на двох рівнях, а саме Центральним наглядовим судом в першій інстанції та Audiencia Nacional по апеляції.

Суди виявили, що відступ від загального правила, яке полягало в тому, що ув’язнені повинні знаходитися під вартою в установах, розташованих поблизу його сім’ї та друзів, був обґрунтований загальною  політикою в’язниці щодо засуджених терористів. Відповідно до цієї політики в’язнів, членів ЕТА, розосереджували  в різних в’язницях як засіб розірвання зв’язків з терористичною організацією та уникнення проблем безпеки. Концентрація ув’язнених, членів ЕТА, в певних в’язницях в минулому призвела до створення групи, яка здійснює контроль над своїми членами у в’язниці та робить мішенню співробітників в’язниці.

Суди також брали до уваги підривну поведінку заявника у в’язниці, за яку він в багатьох випадках отримував дисциплінарне покарання, а також той факт, що він продовжував виконувати вказівки групи у в’язниці.

Вони також виявили, що, згідно зі звітами в’язниці, він у будь-якому випадку міг регулярно телефонувати і листуватися з близькими родичами і друзями, а також його моли часто відвідувати члени його сім’ї.

Апеляція amparo до Конституційного суду була оголошена неприйнятною в 2017 році. Схваливши висновки судів нижчої інстанції Суд постановив, що справа не виявила жодного прояву порушення прав, які підлягають таким оскарженням.

Скарги, процедура та склад Суду

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 1 вересня 2017 року.

Заявник скаржився на те, що відхилення його запиту про переведення у в’язницю, розташовану ближче до його сім’ї, порушило його права відповідно до статті 8 (право на повагу до сімейного життя).

Він також посилався на статтю 6 §1 (доступ до суду) для того, щоб подати скаргу на те, що рішення Конституційного Суду було свавільним і надмірно формалістичним.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Vincent A. De Gaetano (Maльта), Голова,

Paulo Pinto de Albuquerque (Португалія),

Dmitry Dedov (Росія),

Branko Lubarda (Сербія),

Alena Poláčková (Словаччина),

María Elósegui (Іспанія),

Gilberto Felici (Сан-Марино),

а також Stephen Phillips, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 8 (право на повагу до сімейного життя)

Суд повторив, що Європейська конвенція не надає ув’язненим права обирати місце їх тримання під вартою, а також той факт, що ув’язнені були відокремлені від сімей, був неминучим наслідком їх ув’язнення. Проте існувала невід’ємна частина прав ув’язнених на те, щоб органи влади допомагали їм підтримувати контакти з близькими родичами.

У справі заявника Суд визнав, що рішення, відповідно до якого він повинен був залишитися у в’язниці м. Бадахос, далеко від його родини, складало втручання в його право на повагу до сімейного життя. Проте це втручання мало основу у національному законодавстві, Загальному Законі про в’язниці та Регламенті в’язниці, яка була доступною і передбачуваною, а також надавала особливі гарантії. Зокрема, ці закони передбачали індивідуальне оцінювання справ у рішеннях про переведення між в’язницями та будь-який наступний судовий перегляд. Отже, Суд був переконаний в тому, що втручання було «відповідним до закону» у значенні статті 8 Конвенції.

Крім того, обґрунтування органами влади Іспанії відмови у переведенні було законним, оскільки її метою було забезпечення дисципліни у в’язницях та впровадження своєї політики щодо ув’язнених, членів ЕТА.

Крім того, відмова була заснована на індивідуальному оцінюванні його ситуації, а також на загальній політиці в’язниці.

Зокрема, національні суди посилалися на звіти, які не оскаржував заявник, демонструючи те, що він підтримував регулярні контакти зі своєю родиною. Не існувало жодних доказів того, що поїздки, які були змушені здійснювати його близькі друзі і сім’я, викликали будь-які особливо складні проблеми.

Стосовно політики в’язниці, вона була обмеженою у обсязі, оскільки вона застосовувалася лише до тих осіб, які були засуджені за терористичні злочини, і врахувала обставини того часу, а саме те, що ЕТА все ще не був розформований.

У цьому контексті Суд дійшов висновку, що обмеження права заявника на повагу до його сімейного життя не було непропорційним меті запобігання заворушень і злочинів, а також захисту прав і свобод інших осіб.

Тому Суд відхилив скаргу заявника відповідно до статті 8 як явно необґрунтовану.

Стаття 6 (доступ до суду)

Суд виявив, що рішення Конституційного Суду не було непропорційною перешкодою для права заявника на доступ до суду. Роль цього суду і характерні риси провадження у справі означали, що умови прийнятності апеляції з питань права були суворішими, ніж для звичайної апеляції.

Крім того, справа заявника вже була розглянута на двох рівнях без будь-якого прояву свавілля або явної необґрунтованості. Цього було достатньо для того, щоб Конституційний Суд, відмовляючись прийняти скаргу, посилався на законні положення, які регулюють процедуру, якщо поставлені питання не мали фундаментального значення, або якщо апеляція не мала перспективи успіху.

Тому Суд також відхилив скаргу заявника відповідно до статті 6§1 як явно необґрунтовану.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту