Справа «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

12 Жовтня 2018
|
7 291
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 333 (2018)
09.10.2018

Вилучення власності благодійного фонду незважаючи на bona fide придбання викликало порушення прав власності

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Фонд “Батьківська турбота” проти України (заява № 5876/15) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 1 Протоколу № 1 (захист власності) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася позбавлення організації-заявника права власності на частину санаторію, який вона придбала у відділу майна Федерації профспілок України в 2002 році. Сама Федерація отримала контроль над приміщенням за допомогою процесу, який розпочався в Радянську епоху та її право власності на майно було підтверджене в рішенні суду  від 1997 року.

Проте у 2011 році прокурор вимагав повернення майна державі. Національні суди в кінцевому підсумку постановили, що Федерація не мала права продавати приміщення, оскільки санаторій залишився державною власністю та скасували право організації-заявника.

Суд встановив, зокрема, що не існувало чіткого закону стосовно того, хто володів таким майном Радянської епохи – Федерація та її відділ майна або держава – і це національне прецедентне право було непослідовним у зв’язку з цим. Держава також наклала непропорційний тягар на організацію-заявника позбавивши його власності. Тому Суд виявив порушення прав організації-заявника.

Основні факти

Заявник, Фонд “Батьківська турбота”, є благодійною організацією, яка була зареєстрована в 1999 році. У 2000 році організація-заявник заснувала центр соціальної реабілітації для допомоги молоді. В серпні 2002 року вона придбала частину санаторію, яка належала Укрпрофоздоровниця (УПО), створеному Федерацію профспілок України для управління своєю власністю. Організація-заявник згодом зареєструвала своє право власності на майно.

Проте, у серпні 2011 року прокурор, який діяв від імені держави, звернувся до суду з проханням скасувати договір купівлі-продажу. Він стверджував, що продані приміщення були державною власністю і держава ніколи не передавала їх УПО. Суд першої інстанції задовольнив позов прокурора. Він виявив, що в 1960 року Українська Радянська Республіка передала санаторії та інші рекреаційні об’єкти, в тому числі власність, про яку йде мова, профспілкам для їх використання, але не в їх власність. Коли було створене УПО в 1991 році, приміщення, як і раніше, належали державі. Суд відхилив посилання УПО на рішення суду від 1997 року, яке надавало йому право на такі активи Радянської епохи.

Організація-заявник подала апеляцію стверджуючи, що вона була bona fide покупцем і витратила близько п’ять мільйонів гривень на ремонт приміщень. Апеляційний суд прийняв рішення на користь заявника в квітні 2014 року відхиливши позов держави щодо права власності, але це рішення було скасоване Вищим господарським судом України у липні 2014 року. Верховний Суд відхилив запит заявника про перегляд справи в жовтні того ж року.

Право власності держави на майно було зареєстроване в квітні 2018 року. Організація-заявник все ще використовує об’єкт і там знаходяться діти із «складних» сімей, а також внутрішньо переміщені особи.

Скарги, процедура і склад Суду

Посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) Конвенції організація-заявник скаржилася на порушення її прав власності.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 23 січня 2015 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Пауло Пінто де Альбукерке (Португалія), голова,

Ганна Юдківська (Україна),

Вінсент А. Де Гаетано (Мальта),

Юлія Антуанелла Моток (Румунія),

Карло Ранзоні (Ліхтенштейн),

Марко Бошняк (Словенія),

Пітер Пачзолай (Угорщина),

а також Маріалена Цірлі , секретар секції.

Рішення Суду

Суд зазначив, що будь-яке втручання у права власності, як це відбулося у цій справі, повинне бути законним для того, щоб відповідати Європейській Конвенції. Термін «законний» означав, що будь-який захід повинен мати основу в національному законодавстві та закон повинен бути доступним і передбачуваним щодо його наслідків. Суд зазначив, що національне прецедентне право щодо власності УПО було непослідовним, оскільки існували значні відмінності між висновками судів у цій справі та іншими подібними справами. Це відбувалося переважно тому, що не існувало закону щодо правового статусу майна в Україні, яке належало громадським організаціям Радянського Союзу, таким як профспілки.

Такі факти означали, що Суд мав серйозні сумніви в тому, чи втручання в права організації-заявника відповідало вимогам Конвенції щодо якості права.

Суд також встановив, що дії держави викликали накладання непропорційного тягаря. Організація-заявник придбала майно в 2002 році, через декілька років після прийняття рішення судом в 1997 році про підтвердження права власності УПО, проте прокурор не подав позов стосовно цього до 2011 року. Державі було відомо або повинно було бути відомо задовго до цього про придбання приміщення.

Права власності організації-заявника також були належним чином зареєстровані органами влади. Якщо була допущена помилка у процесі, саме держава повинна була нести відповідальність за винятком існування чіткого інтересу суспільства, який обґрунтовує втручання. Проте уряд не надав переконливих доказів у зв’язку з цим. Уряд зробив лише загальні заяви про відновлення права держави на власність не демонструючи, чому їй була необхідна ця власність на будь-якій особливій і переконливій підставі. Дійсно, лише в 2018 році держава зареєструвала своє право власності на санаторій.

Суд постановив, що втручання у права власності організації-заявника серйозно викликало сумніви щодо законності заходу і накладало непропорційний тягар на заявника таким чином порушуючи статтю 1 Протоколу № 1.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Суд дійшов висновку, що за обставин справи він не був готовий прийняти рішення щодо застосування цього положення і відклав це питання для розгляду на більш пізню дату, коли будь-яка наступна процедура належним чином буде враховувати будь-яке дружнє врегулювання між сторонами.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту