Справа «Фернандес Педросо проти Португалії» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

26 Червня 2018
|
1 471
|

Справа стосувалася кримінального розслідування об’єднання педофілів, зокрема, досудового ув’язнення колишнього депутата Соціалістичної партії, якого підозрювали в сексуальних стосунках з неповнолітніми.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 211 (2018)
12.06.2018

Фернандес Педросо проти Португалії (заява № 59133/11)

Розслідування об’єднання педофілів: порушення права на свободу та безпеку колишнього члена парламенту, який знаходиться в досудовому ув’язненні

 

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Фернандес Педросо проти Португалії (заява № 59133/11) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив: порушення статті 5 §1, 5 та 5 (право на свободу та особисту недоторканність / процесуальні гарантії щодо перегляду законності утримання під вартою / право на компенсацію) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася кримінального розслідування об’єднання педофілів, зокрема, досудового ув’язнення колишнього депутата Соціалістичної партії, пана Фернандеса Педросо, якого підозрювали в сексуальних стосунках з неповнолітніми, які розміщувалися в установі Каса Пія, державній установі, відповідальній за керування школами, навчальними центрами та школами-інтернатами для дітей та підлітків, які мешкали в злиднях.

Суд встановив, зокрема, що:

– у той час, коли суддя, який веде слідство, прийняв рішення про  продовження тримання під вартою пана Фернандеса Педросо не існувало жодних правдоподібних підозр, що заявник піддавав неповнолітніх статевому насиллю; докази, які використовувалися для обґрунтування його утримання під вартою, не були доречними або достатніми; судові органи не врахували можливості реалізації альтернативного заходу замість попереднього ув’язнення;

– використання методу анонімності (приховування особистих даних жертв) vis-à-vis найважливіших елементів доказів, до яких пану Фернандесу Педрос було відмовлено у доступі, було б достатнім для того, щоб захистити конфіденційність жертв;

– відхиляючи вимогу компенсації пана Фернандеса Педросо про незаконне утримання під вартою національні суди не тлумачили та не застосували національне законодавство у дусі статті 5§1 та 4 Конвенції. Суд зазначив у зв’язку з цим, що пан Фернандес Педросо не мав жодного засобу судового захисту, який би надав йому можливість вимагати відшкодування після прийняття цього рішення.

 

Основні факти

Заявник, Пауло Хосе Фернандес Педросо, є громадянином Португалії, який народився в 1965 році мешкає в м. Лісабон (Португалія). У відповідний час він був депутатом Соціалістичної партії. Він також був міністром праці та солідарності з березня 2001 року до квітня 2002 року.

У травні 2003 року як підозрюваного в сексуальних стосунках з неповнолітніми пана Фернандеса Педросо взяли під варту для очікування судового процесу в установі Каса Піа, а згодом його звільнили в жовтні 2003 року під судовим наглядом.

У грудні 2003 року було офіційно пред’явлене звинувачення в сексуальному насильстві щодо неповнолітніх десяти особам, в тому числі пану Фернандесу Педросо. Пан Фернандес Педросо подав апеляцію проти цього рішення, і в травні 2004 року він скористався перевагами рішення не притягати його до судової відповідальності, оскільки слідчі органи вважали, серед іншого, що існували серйозні сумніви щодо ідентифікації пана Фернандеса Педросо, а також те, що жертви помилялися у зв’язку з цим. Апеляційний суд підтримав рішення не притягати його до судової відповідальності.

У жовтні 2004 року пан Фернандес Педросо подав позов про відшкодування збитків проти держави за незаконне затримання на основі статті 225 §1 та 2 Кримінально-процесуального кодексу (КПК). Суд м. Лісабон частково задовольнив його вимогу, але апеляційний суд скасував це рішення на підставі того, що досудове ув’язнення пана Фернандеса Педросо не було явно незаконним, а також не було засноване на грубій помилці. Верховний Суд відхилив апеляцію пана Фернандеса Педросо з питань права.

Скарги, процедура і склад Суду

Посилаючись на статтю 5§1 та3  (право на свободу та особисту недоторканність) пан Фернандес Педросо скаржився на незаконність його досудового ув’язнення та відсутність правдоподібних підозр та відповідних і достатніх доказів проти нього. Він також скаржився на те, що національні органи влади не розглядали жодних альтернативних заходів замість досудового ув’язнення. Суд вирішив оцінити скарги виключно відповідно до статті 5 § 1 (с).

Посилаючись на статтю 5§2  (право негайно бути проінформованим про будь-яке звинувачення) та статтю 5§4 (право прийняття рішення судом щодо законності затримання без зволікань) він також скаржився на нездатність повідомити причини його затримання, відсутність доступу до матеріалів справи та тривалість провадження.

Посилаючись на статтю 5§5 (право на свободу та особисту недоторканність) він скаржився на відхилення національними судами його вимоги компенсації за незаконне утримання під вартою.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 15 вересня 2011 року.

 

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів у наступному складі:

Ганна Юдківська (Україна), Голова,

Вінсент А. Де Гаетано (Мальта),

Пауло Пінто де Альбукерке (Португалія),

Фаріс Вехабовіч (Боснія та Герцеговина),

Егідіус Куріс (Литва),

Юлія Моток (Румунія),

Пітер Пачзолай (Угорщина),

а також Маріалена Цірлі , секретар секції.

 

Рішення Суду

Стаття 5 § 1 (право на свободу та особисту недоторканність)

Законність досудового ув’язнення: Суд вважає, що арешт пана Фернандеса Педросо був заснований на ордері на арешт, виданому суддею, який веде слідство, його досудове ув’язнення дійсно було передбачене законом (стаття 202 КПК), а також те, що невиконання правила про “випадковий” розподіл справ між суддями суду не складало  “грубе та очевидне порушення” у винятковому значенні, зазначеному прецедентним правом Суду.

Існування правдоподібних підозр злочинів: Суд постановив, що коли суддя, який веде слідство, прийняв своє рішення від 15 липня 2003 року про продовження досудового ув’язнення Фернандеса Педросо, не існувало жодних правдоподібних підозр  в тому, що заявник піддавав неповнолітніх сексуальному насильству з огляду на те, що його особа не була  встановлена, а також на те, що докази, які використовуються для обґрунтування затримання, також не були відповідними та достатніми як постановив апеляційний суд своєму рішенні від 8 жовтня 2003 року.

 

Альтернативи досудовому ув’язненню : Суд зазначив, що національна судові органи влади не взяли до уваги можливість запровадження альтернативних заходів досудовому ув’язненню.

Отже, Суд вирішив, що досудове ув’язнення пана Фернандеса Педросо було несумісним з вимогами статті 5§1 Конвенції, а також виявив порушення цього положення.

Стаття 5 § 4 (відсутність доступу до певних доказів у справі)

Пану Фернандесу Педросо двічі відмовляли у доступі до заяв жертв і звітів про медичні огляди, які пройшли останній. Фактично ці заяви і звіти були надзвичайно важливими, оскільки вони надавали основу для кримінальних правопорушень, в яких підозрювали заявника, а також обґрунтовували призначення оскарженого досудового ув’язнення. Суддя, який веде слідство, обґрунтував свою відмову конфіденційністю слідства ( segredo de justiça ), конфіденційністю звітів медичних експертних та вкрай вразливою ситуацією жертв.

Суд вирішував, чи виникав в цій справі конфлікт між двома основними правами –  право заявника на оскарження законності його арешту (стаття 5§5) та захистом конфіденційності жертв (стаття 8 Конвенції). З додатковою необхідністю забезпечити належне проведення розслідування повинен бути встановлений справедливий баланс між конкуруючими інтересами за допомогою приховування особистостей жертв та елементів, які можуть їх ідентифікувати.

Крім того, суддя, який веде слідство, використовував цей самий метод анонімності у своєму запиті до Голови Парламенту ймовірно вважаючи це достатнім для захисту приватного життя жертв.

Проте, ніщо не перешкоджало органам влади дотримуватись тієї ж процедури анонімності стосовно доказів, до яких заявник вимагав доступу для того, щоб оскаржити законність його затримання. Суд не міг зрозуміти, чому процедура анонімні свідків обвинувачення була можливою vis-à-vis запиту до Голови Парламенту, але булу неможливою у тому ж наборі проваджень для захисту обвинуваченого.

Отже, Суд встановив, що, незважаючи на те, що підстави, на які посилається суддя, який веде слідство для обґрунтування його відмови надання копій тверджень жертв та медичних звітів були законними, вони не були достатніми, оскільки можливо було знайти інший спосіб для того, щоб встановити баланс між конкуруючими інтересами Тому Суд вважав, що відмова надати заявникові копії вищезазначених документів порушила вимогу справедливості, викладену в статті 5§4 Конвенції.

 

Стаття 5 § 5 (право на компенсацію)

Позов про відшкодування збитків пана Фернандеса Педросо був відхилений Апеляційним судом м. Лісабон та Верховним Судом, який відхилив доказ стосовно того, що досудове ув’язнення було незаконним. Ці суди вважали, що оскаржене тримання під вартою не було засноване на грубій помилці Також вони не розглядали питання про альтернативи досудовому ув’язненню, а також пропорційність цього заходу, який, як зазначив Суд, повинен здійснюватися лише як крайній захід. Стосовно відсутності доступу до певних доказів у справі, навіть якщо Верховний Суд визнав, що права на захист могли бути порушені, він вважав, що таке порушення не було явним, грубим або  очевидним, як це вимагає стаття 225 §1 КПК.

Суд вважав, що національні суди не тлумачили та не застосовували національне законодавство в дусі статті 5 §§ 1 і 4 Конвенції  і зазначив, що після прийняття рішення , про яке йде мова, не існувало жодного засобу судового захисту відповідно до національного законодавства, за допомогою якого пан Фернандес Педросо міг вимагати компенсацію. Отже, з урахуванням обмежувального тлумачення національних судів щодо позову пана Фернандеса Педросо про відшкодування збитків за незаконне утримання під вартою Суд виявив порушення статті 5§5 Конвенції.

 

Інші статті

Суд відхилив скаргу пана Фернандеса Педросо стосовно статті 5§2 (він стверджував , що він не був проінформований про причини його арешту) як явно необґрунтовану, а також скаргу відповідно до статті 5§4 (тривалість провадження щодо судового перегляду його досудового ув’язнення) за невичерпання національних засобів судового захисту.

 

Стаття 41 (справедлива сатисфакція)

Суд, чотирма голосами проти трьох, постановив, що Португалія повинна виплатити заявникові 14 000 євро (EUR) відшкодування матеріальної шкоди та, одноголосно, що Португалія повинна виплатити 13 000 євро відшкодування моральної шкоди, а також 41 555 євро відшкодування видатків та витрат.

 

Особливі думки

Судді Юдківська, Моток та Пачзолай висловили спільну заяву про часткову незгоду, яка додана до рішення.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту