Справа «Екімджієв та інші проти Болгарії»

Документ у перекладі члена Комісії з питань правової реформи при Президентові України, д.ю.н. Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука, к.ю.н. Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

19 Січня 2022
|
543
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 009, (2022)
11.01. 2022

Недоліки в правових гарантіях і процедурах нагляду за прихованим спостереженням

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Екімджієв та інші проти Болгарії (заява № 70078/12) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Європейської Конвенції з прав людини щодо прихованого спостереження та порушення статті 8 щодо збереження та доступу до інформації, що передається.

Справа стосувалася прихованого спостереження та системи зберігання та подальшого доступу до комунікаційних даних в Болгарії.

Двоє із заявників раніше отримали рішення на свою користь у справі Association for European Integration and Human Rights та Ekimdzhiev проти Болгарії (№ 62540/00).

Суд встановив, зокрема, що відповідне законодавство, яке регулює приховане спостереження, не відповідає вимозі Конвенції щодо якості закону і не може забезпечити спостереження лише за тим, що є необхідним.

Подібним чином Суд встановив, що закони, що регулюють збереження та доступ до комунікаційних даних, не відповідають вимогам Конвенції щодо якості права і вони не могли обмежити таке збереження та доступ до такого обсягу, який є суворо необхідним.

Основні факти

Заявниками є два громадяни Болгарії, Mihail Tiholov Ekimdzhiev та Aleksandar Emilov Kashamov, які є адвокатами, та дві неурядові організації: Асоціація з європейської інтеграції та прав людини і Фонд доступу до інформації. Пан Ekimdzhiev та пан Kasamov народилися у 1964 та 1971 роках, і проживають в м. Пловдив (Болгарія) та Софія, відповідно. Асоціація з європейської інтеграції та прав людини була заснована в 1998 році і розташовується в м. Пловдив.

Фонд доступу до інформації був заснований у 1997 році та розташований в м. Софія.

Заявники стверджували, що характер їх діяльності піддає їх ризику прихованого спостереження, а також доступу до комунікаційних даних для органів влади відповідно до законів, що дозволяють таку діяльність у Болгарії. Вони не стверджували, що за ними фактично встановили спостереження або органи влади отримали доступ до своїх комунікаційних даних.

Згідно з основними відповідними законодавчими актами (Закон про спеціальні засоби спостереження від 1997 року та статті 172-176 Кримінально-процесуального кодексу), приховане спостереження є законним у Болгарії. Воно включає, серед інших методів, візуальне спостереження, перехоплення телефонних та електронних повідомлень і підслуховування. Методи спостереження можуть бути використані для національної безпеки або у випадку підозри в «серйозному умисному правопорушенні», тобто злочин, за який передбачене покарання до понад п’яти років ув’язнення. Приклади включають тероризм, вбивства, розкрадання, дезертирство під час війни та незаконна торгівля ядерними матеріалами. Найпоширеніші злочини, для яких вони були використані, – це злочини, пов’язані з рекетом і наркотиками.

Інформацію про спостереження можуть запитувати та використовувати органи, що знаходяться під заступництвом Міністерства внутрішніх справ (наприклад, поліція), прокуратури та деяких інших військових органів і органів безпеки. Голови судів з обмеженого списку можуть видавати ордери на проведення спостереження.

Систему контролює переважно Національне бюро, а також спеціальний парламентський комітет.

Згідно з основними відповідними законодавчими актами (стаття 251b і наступні статті Закону про електронні комунікації від 2007 року та стаття 159a Кримінально-процесуального кодексу) збереження та подальший доступ органів влади до комунікаційних даних також є законним у Болгарії. Всі постачальники послуг зв’язку в країні за законом зобов’язані зберігати такі дані про всіх своїх користувачів протягом шести місяців, а органи влади можуть отримати доступ до збережених даних для виявлення та розслідування тяжких злочинів та для деяких інших правоохоронних цілей. Ордери на доступ можуть видавати голови всіх окружних судів або судді, яким вони делегують це завдання. Систему контролює спеціальний парламентський комітет і, частково, органи захисту персональних даних.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) і статтю 13 ( право на ефективний засіб правового захисту) Європейської Конвенції з прав людини заявники стверджували, що за системою прихованого спостереження в Болгарії  спілкування будь-якої особи в країні може перехоплюватися, при цьому в рамках системи зберігання та подальшого доступу до комунікаційних даних в Болгарії органи влади можуть отримати доступ до комунікаційних даних будь-якої особи в країні. Вони скаржилися на те, що закони, які регулюють ці два питання, як застосовуються на практиці, не надають достатніх гарантій від свавільного чи незаконного прихованого спостереження, яке здійснюється зі зловживанням, а також щодо доступу до комунікаційних даних. Вони також скаржилися на відсутність ефективного засобу правового захисту у зв’язку з цими порушеннями.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 19 жовтня 2012 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Tim Eicke (Сполучене Королівство), Голова

Yonko Grozev (Болгарія)

Faris Vehabović (Боснія і Герцеговина),

Iulia Antoanella Motoc (Румунія),

Armen Harutyunyan (Вірменія),

Gabriele Kucsko-Stadlmayer (Австрія),

Ana Maria Guerra Martins (Португалія),

а також Andrea Tamietti, секретар Секції.

Рішення Суду

Приховане спостереження

Суд визнав, що відповідний закон був доступним для таких осіб як заявники у цій справі.

Суд визнав встановленим, що підстави для спостереження, викладені в законі, відповідають вимогам Конвенції, за винятком терміна «об’єкти», який був недостатньо зрозумілим в значенні розділу 12(1) Закону про спеціальні засоби спостереження від 1997 року. Він встановив відсутність належного судового нагляду за рішеннями про видачу ордерів. Стосовно зберігання, доступу та видалення даних  Суд встановив, що відсутність чіткого регулювання призвело до ситуації, коли дані прихованого спостереження могли бути використані в підступних цілях. Він наголосив, що захист адвокатської таємниці був недостатнім.

Щодо нагляду органів влади Суд вважав, що незалежність конкретного органу (Національне Бюро контролю за спеціальними засобами спостереження) не може бути гарантована, зокрема, оскільки його члени пройшли попередню перевірку агентством, за запитами яких вони повинні були здійснювати нагляд, і здавалося, що вони не могли забезпечити безперешкодний доступ до відповідних місць і матеріалу. Система нагляду за прихованим стеженням у Болгарії в тому вигляді, в якому вона була організована в цей час, не здається здатною забезпечити ефективні гарантії від зловживання спостереженням. Суд зазначив, що обмежувальні процедури повідомлень – часто єдиний законний спосіб, за допомогою якого особи можуть дізнатися, що за ними ведеться спостереження – виявилися невідповідними, часто незрозумілими у відповідь на запити, чи не було спостереження, а не лише незаконне спостереження. Щодо засобу правового захисту – цивільний позов, який залежав саме від такого повідомлення – призводив лише до відшкодування збитків і не виявився ефективним.

В кінцевому підсумку Суд встановив,зокрема, що відповідне законодавство, яке регулює приховане спостереження, не відповідає вимозі Конвенції щодо якості закону і не може забезпечити спостереження лише за тим, що є необхідним. Тому мало місце порушення статті 8.

Зберігання та доступ до комунікаційних даних

Під цим заголовком Суд зазначив, що закон є доступним і він передбачає, що повинні бути встановлені запобіжні заходи, а дані повинні знищуватися після закінчення встановленого законом терміну.

Що стосується процесу отримання доступу до даних Суд зазначив, що запити не повинні надавати супровідний матеріал, а самі рішення не повинні бути обґрунтованими. Загалом, він ефективно не гарантує, що доступ надається лише у випадках, коли це є дійсно необхідним та пропорційним в кожному випадку. Суд встановив, що спостереження було занадто неефективним для гарантування того, щоб комунікаційні дані та подальший доступ до них не були відкритими для зловживання.

Що стосується повідомлення, уряд не надав достатньої інформації про нові процедури захисту даних. За відсутності такої інформації Суд вважав процедуру повідомлення невідповідною. Суд повторив свої вищезазначені висновки щодо засобів правового захисту, доступних для заявників або інших осіб у їх ситуації.

Оскільки закони, що регулюють збереження та доступ до комунікаційних даних, не відповідають вимогам Конвенції щодо якості права, і вони не могли обмежити таке збереження та доступ до такого обсягу, який є суворо необхідним, це призвело до порушення статті 8.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що виявлення порушення Конвенції є достатньою справедливою сатисфакцією в цій справі. Суд постановив, що Болгарія повинна була виплатити загалом 3 290,69 євро (EUR) видатків і витрат.

Обов’язкова сила рішень та їх виконання (стаття 46)

Суд наголосив, що відповідно до статті 46 держава-учасниця повинна внести необхідні зміни в національне законодавство, щоб припинити порушення та відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка б була за відсутності порушення, і забезпечити відповідність її законів Конвенції. У цій справі заходи повинні були доповнювати ті, які органи влади Болгарії вже вжили для виконання рішення в справі  Association for European Integration and Human Rights та Ekimdzhiev проти Болгарії (62540/00).

Рішення доступне лише англійською мовою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту