Справа «Ефстратіу та інші проти Греції»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

17 Грудня 2020
|
1 082
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 335, (2020)
19.11.2020

Цивільні суди не порушили право на доступ до суду не прийнявши документ, який не був поданий відповідно до Цивільно-процесуального Кодексу

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Efstratiou і Інші проти Греції (заява № 53221/14) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 6 (право на справедливий судовий розгляд/ право на доступ до суду) Європейської Конвенції з прав людини.

Заявники у цій справі вважали, що відмова апеляційного суду і касаційного суду врахувати докази, які вони вважали вирішальними для результату справи, була надмірно формалістичною. Ці суди вважали, що документи, про які йде мова, не були подані до апеляційного суду відповідно до вимог статті 240 Цивільно-процесуального кодексу Греції.

Суд постановив, зокрема, що заява свідка для заявників на судовому засіданні апеляційного суду досить точно відобразив сутність документа (заява під присягою), який апеляційний суд відхилив на підставі того, що він не був поданий відповідно до статті 240 Цивільно-процесуального Кодексу.

Суд вважав, що той факт, що була врахована заява свідка, про яку йде мова,  серйозно послабив аргумент заявників, що заява під присягою мала вирішальне значення для результату справи з огляду на те, що їх основне прохання до апеляційного суду чітко витікало з показань свідка. Отже, заявники не зазнали жодного непропорційного втручання в їх право на судовий орган.

Основні факти

Заявники, Kyriaki Efstratiou, Amalia Efstratiou, Neofytos Efstratiou, Anna Samiotou і Kalliopi Samiotou народилися в 1944 та 1982 році і мешкають в Афінах.

Справа стосується цивільного провадження, внаслідок якого заявникам було наказано виплатити супротивній стороні загальну суму 334 330,95 євро, апеляційний суд постановив, що вони отримали цю суму неналежним чином як пожертву, на шкоду одному зі спадкоємців дарувальника.

В 2010 році було відкрите провадження в суді першої інстанції Афін, який виніс рішення на користь заявників та відхилив вимоги іншої сторони. Остання сторона успішно подала апеляцію до апеляційного суду Афін в 2012 році.

Провадження закінчилось у 2014 році рішенням Касаційного суду про відмову задовольнити апеляцію заявників з питань права. Заявники скаржились в останньому суді, що в своєму оцінюванні апеляційний суд не врахував докази, які були подані до суду першої інстанції на підставі того, що вони не були подані відповідно до вимог статті 240 Цивільно-процесуального кодексу Греції. Заявники вважали, що докази, про які йде мова, були вирішальними для результату провадження.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись, зокрема, на статтю 6§1 (право на справедливий судовий розгляд/ право на доступ до суду) заявники вважали, що відмова апеляційного суду і касаційного суду врахувати докази, які вони вважали вирішальними для результату справи, була надмірно формалістичною.

Вони також вважали, що цивільні суди обмежили їх право на справедливий судовий розгляд в спосіб, який був незрозумілим, недоступним та непередбачуваним, що це обмеження не намагалося досягти законної мети і було непропорційним переслідуваній меті.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 18 липня 2014 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Ksenija Turković (Хорватія), Голова,

Krzysztof Wojtyczek (Польща),

Linos-Alexandre Sicilianos (Греція),

Gilberto Felici (Сан Марино),

Erik Wennerström (Швеція),

Raffaele Sabato (Італія),

Lorraine Schembri Orland (Mальта),

а також Renata Degener, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 6§1 (право на справедливий судовий розгляд/ право на доступ до суду)

Суд зазначив, що стаття 240 Цивільно-процесуального кодексу (яка регулювала процедуру, що дозволяє стороні посилатися на свої попередні зауваження під час провадження у вищому суді) переслідувала законну мету: забезпечити належне функціонування судів; гарантувати, що будуть враховані докази, на які посилаються сторони в провадженні на апеляційному рівні; і уникнути зайвого навантаження на апеляційний суд з метою прискорення провадження. Тому мета була сумісною з метою, викладеною в пояснювальному звіті до указу, який запроваджує статтю 240, тобто для запобігання надмірного тиску на суддів, які повинні визначати подання сторін, зроблені під час провадження в судах нижчої інстанції.

Потім Суд зазначив, що відповідно до прецедентного права касаційного суду було недостатнім додавати перше до останнього для того, щоб долучення заяв, зроблених в першій інстанції, до заяв, зроблених по апеляції, було прийнятним. Обидві серії заяв повинні бути подані в формі єдиного документа, що вимагає прийняття або відхилення апеляції. Якщо б на документи необхідно було законно покладатися в апеляційному суді, на них слід було посилатись у конкретний, чіткий і точний спосіб в зазначеному вище єдиному документі, що складає виписку з апеляції, а не опосередковано шляхом звичайного посилання на подання в першій інстанції.

У цій справі подання заявників в першій інстанції не були включені до подання по апеляції  в спосіб, передбачений прецедентним правом касаційного суду, тобто як єдиний документ з назвою «зауваження до апеляційного суду». Крім того, посилання на заяву під присягою та банківські виписки не були конкретними, чіткими або точними, як цього вимагає те ж саме прецедентне право.

Постанова касаційного суду, що посилання заявників на документи, зазначені в поданнях до суду першої інстанції, було незаконним за відсутності посилань на конкретний уривок в цих поданнях, не була надмірно формалістичною. Суд лише застосовував процесуальні правила, які були чіткими, доступними та легко зрозумілими для заявників, якому, крім того, допомагав адвокат, який добре знається на судових процедурах.

На цьому етапі Суд визнав необхідним повторити, що право на справедливий судовий розгляд могло вважатися ефективним лише якщо запити та зауваження сторін були насправді «заслухані», тобто належним чином оцінені «судовим органом», про який йде мова. Іншими словами, метою статті 6 було встановлення обов’язку для «судового органу» провести належну перевірку заяв, аргументів та доказів, наданих сторонами, без шкоди для оцінювання того, чи були вони відповідними.

У зв’язку з цим Суд зазначив, що заява, зроблена під час слухання справи свідком заявників (Ef.Ma)  досить точно відобразила сутність заяви під присягою.

Отже, той факт, що апеляційний суд врахував заяву свідка, серйозно послабив аргумент заявників, що заява під присягою, зроблена іншим свідком, мала вирішальне значення для результату справи. Дійсно, основний аргумент до апеляційного суду чітко витікав з показань свідка (Ef.Ma).

Отже, Суд постановив, що заявники не зазнали жодного непропорційного втручання в їх право на суд та встановив відсутність порушення статті 6§1 Конвенції.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту