Справа «Едуард Замміт Маемпел і Синтія Замміт Маемпел проти Мальти» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

30 Січня 2019
|
345
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 012 (2019)
15.01.2019

Едуард Замміт Маемпел і Синтія Замміт Маемпел проти Мальти ( № 3356/15)

Заявники, Едуард Замміт Маемпел та Синтія Замміт Маемпел, є двома громадянами Мальти, які народилися в 1968 році і мешкають у м. Марсалфорн та Наксхар (Мальта), відповідно.

Справа стосувалася втручання органів влади Мальти у власність заявників.

Заявники є власниками (кожен володіє половиною нерозділеної частки) нерухомості, розташованої на Мальті. В листопаді 1986 року вони передали майно в довгострокову оренду землі (право володіти майном відповідно до довгострокової або спадкової оренди) на 21 рік для пана і пані Е. У грудні 1992 року майно було реквізоване Директором сектору соціального житла і виділене пану і пані А. У березні 1997 року за запитом органу житлового управління довгострокова оренда, надана пану і пані Е., була передана пану і пані А.. Термін дії договору оренди закінчився в 2007 році. Проте, відповідно до законодавства Мальти пан і пані А. продовжували користуватись майном відповідно до права оренди. Вони заплатили заявникам суму орендної плати, яку вони не прийняли на підставі того, що вона була низькою порівняно з вартістю оренди нерухомості на відкритому ринку.

У березні 2009 року заявники відкрили конституційне провадження для отримання компенсації. У березні 2013 року суд прийняв рішення на їх користь встановивши порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції. Він оголосив наказ про реквізицію недійсним і видав наказ про звільнення безгосподарської нерухомості на користь заявників, а також про виселення пана і пані А. протягом одного місяця. Він присудив заявникам 50 000 євро (євро) відшкодування (kumpens dovut), яке повинен був виплатити Органу житлового управління. Генеральний прокурор і Орган житлового управління подали апеляцію. У липні 2014 року Конституційний суд підтвердив, що наказ про реквізицію складав втручання у права власності заявників і і порушив їх права відповідно до статті 1 Протоколу № 1. Проте він скасував наказ про виселення і зменшив відшкодування моральної шкоди до 12 000 євро.

У серпні 2014 року Орган житлового управління скасував наказ про реквізицію, проте, до дати подання заяви майно все ще не було повернене заявникам. У жовтні 2014 року заявники звернулися до Органу житлового управління  з проханням підготувати звіт про стан приміщення в кінці періоду реквізиції. У серпні 2015 року Орган житлового управління написав заявникам повідомивши їх про те, що вони могли отримати ключі від власності. Заявники відмовилися віддавати ключі за відсутності звіту про стан приміщення. Органи влади відмовилися співпрацювати і повідомили заявникам, що, якщо вони бажали, вони могли самостійно скласти звіт за власні кошти. Заявники не повернули ключі, а у вересні 2016 року Орган житлового управління віддав їх на зберігання у суді.

Посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) заявники скаржилися на триваюче втручання в їх власність. Посилаючись на статтю 13 (право на ефективний засіб судового захисту) разом зі статтею 1 Протоколу № 1 вони скаржилися на відсутність ефективного засобу судового захисту, зокрема, з огляду на недостатню компенсацію, надану Конституційним Судом.

Порушення статті 1 Протоколу № 1

Порушення статті 13 Конвенції разом зі статтею 1 Протоколу № 1

Справедлива сатисфакція : 33 000 євро (матеріальна шкода) та 3 230 євро (видатки та витрати) заявникам спільно.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту