Справа «Edizioni Del Roma Societa Cooperativa A.R.L. і Edizioni del Roma S.R.L. проти Італії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

8 Лютого 2021
|
120
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 367, (2020)
10.12.2020

Провадження в адміністративних судах після накладення фінансових стягнень адміністративною установою відповідало Конвенції

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Edizioni Del Roma Societa Cooperativa A.R.L. і Edizioni del Roma S.R.L. проти Італії (заява № 68954/13) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 6§1 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської Конвенції з прав людини.

Ці дві справи стосувалися фінансових стягнень, накладених Органом з регулювання комунікацій Італії (Autorità per le garanzie nelle comunicazioni – «AGCOM») на компанії-заявники, які працювали в сфері видавництва. В результаті цих санкцій компанії втратили державне фінансування, на яке вони покладались, що призвело до банкрутства однієї з них.

Суд вважав, що провадження в AGCOM не відповідало всім вимогам статті 6 Конвенції, особливо стосовно рівності сторін між обвинуваченням та захистом, а також стосовно відкритого слухання, яке дозволяло проведення очної ставки. Проте адміністративні суди – обласний адміністративний суд та Consiglio di Stato – мали можливість перевірити, чи, за особливих обставин справи, AGCOM застосував належним чином свої повноваження і мав можливість вивчити сутність та пропорційність його вибору.

Основні факти

Перший заявник, Edizioni Del Roma Società Cooperativa ARL, є італійським споживчим товариством, а другий заявник, Edizioni Del Roma SRL, є італійською компанією з обмеженою відповідальністю (S.R.L.).

Департамент інформації та публікацій апарату прем’єр-міністра (DIP), який видає гранти видавничим компаніям, просив AGCOM повідомити його про місце (в реєстрі телекомунікаційних операторів) видавництв, які претендували на гранти, та перевірити, чи існувала ситуація підконтрольних або дочірніх компаній у значенні статті 2359 Цивільного кодексу.

7 березня 2011 року AGCOM відкрив провадження проти компаній за порушення протягом вказаного періоду 2008-2010 рр. зобов’язання повідомити про ситуацію контролю відповідно до розділу 1 § 8 Закону № 416 від 1981 року. Компанії мали доступ до матеріалів справи, а слухання відбулись 2 та 11 травня 2011 року.

30 травня 2011 року AGCOM видав наказ, яким наклав на другу компанію-заявника адміністративне стягнення у розмірі 103 300 євро на підставі того, що вона не повідомила, що здійснювала контроль над компаніями-заявниками протягом періоду з 2008 до 2010 року, і, таким чином, діяла з порушенням статті 8§1 Закону № 416 від 1981 року.

В двох окремих апеляціях компанії-заявники подали позов до адміністративного суду Риму для оскарження рішення AGCOM.

Рішенням від 25 червня 2012 року обласний адміністративний суд Риму відхилив ці апеляції наказавши об’єднати дві апеляції.

Компанії-заявники подали апеляцію на це рішення оскаржуючи відхилення їх апеляцій на стягнення, накладеного на них AGCOM. В рішенні від 22 квітня 2013 року Consiglio di Stato відхилив апеляцію, подану компаніями-заявниками. Consiglio dі Stato також відхилив скарги компаній-заявників щодо тлумачення адміністративним судом «ситуації контролю».

Наприкінці, в рішенні від 26 березня 2016 року кримінальний суд Риму виправдав директорів двох компаній-заявників у зв’язку зі злочинами шахрайства вважаючи, що компанії приховували ситуацію контролю не з метою отримання відповідних грантів протягом періодів 2008/2009 та 2009/2010 року.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 6§1 (право на справедливий судовий розгляд) компанії-заявники стверджували, що провадження в AGCOM не було справедливим. Вони скаржилися на те, що ця установа не була неупередженою і незалежною.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 22 жовтня 2013 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Ksenija Turković (Хорватія), Голова,

Krzysztof Wojtyczek (Польща),

Linos-Alexandre Sicilianos (Греція),

Alena Poláčková (Словаччина),

Erik Wennerström (Швеція),

Raffaele Sabato (Італія),

Lorraine Schembri Orland (Mальта),

а також Abel Campos, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 6§1

Суд зазначив, що в контексті провадження в AGCOM компаніям-заявникам була надана можливість надати докази на свій захист. Проте звіт податкової поліції про слідчі заходи, на основі яких відповідний комітет AGCOM ухвалив своє рішення, не був переданий компаніям-заявникам, а отже вони не мали можливість підготувати свій захист стосовно документа, який в кінцевому підсумку слідчі органи AGCOM подали до цього комітету, відповідального за вирішення справи по суті звинувачень. Суд також зазначив, що процедура в AGCOM була по суті письмовою, оскільки не було передбачено жодного відкритого слухання.

Хоча обов’язок проводити слухання не був абсолютним і тому могло бути провадження, в якому дебати сторін не були обов’язковими згідно зі статтею 6, Суд вважав, що відкрите слухання, доступне для компаній-заявників, було необхідним у цій справі.

Оскаржувались факти, особливо стосовно того, чи існувала ситуація контролю однієї компанії-заявника над іншою і, незважаючи на їх фінансову суворість, стягнення, які компанії-заявники могли зазнати, ймовірно негативно вплинули б на їх професійну честь і репутацію.

Суд зазначив, що норми AGCOM передбачали певне відокремлення слідчих органів та комітету, відповідального за вирішення питання про існування порушення правил та накладення санкцій. Зокрема, особа, відповідальна за процедуру, висуває обвинувачення та проводить розслідування, а остаточне рішення про накладення стягнень приймає виключно комітет.

Проте, справа полягала в тому, що особа, відповідальна за процедуру, та комітет були лише філіями одного адміністративного органу, що діє під керівництвом та під наглядом одного голови. На думку Суду, ця ситуація складала послідовне здійснення слідчих та судових функцій в межах одного органу; у кримінальних справах таке поєднання функцій не відповідає вимогам неупередженості, викладеним в статті 6§1 Конвенції.

Тому Суд вважав, що провадження в AGCOM не відповідало всім вимогам статті 6 Конвенції, особливо стосовно рівності сторін між обвинуваченням та захистом, а також стосовно проведення відкритого слухання, яке дозволяло проведення очної ставки.

Стосовно того, чи мали компанії-заявники доступ до суду з повною юрисдикцією, Суд зазначив, що висновок, що провадження в AGCOM не відповідало принципам справедливого судового розгляду, був недостатнім для обґрунтування висновку про порушення статті 6.

У цій справі компанії-заявники мали можливість подати апеляцію до обласного адміністративного суду Риму на оскаржений штраф та подати наступну апеляцію на судове рішення до Consiglio di Stato. Оскільки слухання в цих двох судах були відкритими, очна ставка між сторонами та дотримання принципу рівності сторін були можливими. Суд повторив, що відповідно до його прецедентного права обласний адміністративний суд Риму і Consiglio di Stato відповідали вимогам незалежності та неупередженості для того, щоб складати «судовий орган» для цілей статті 6 Конвенції.

Отже, Суд зазначив, що юрисдикція адміністративних судів не була обмежена лише переглядом законності. Адміністративні суди мали можливість перевірити, чи за особливих обставин справи AGCOM застосував свої повноваження належним чином. Вони мали можливість вивчити переваги та пропорційність вибору AGCOM.

Оскільки рішення AGCOM згодом було переглянуте судовими органами з повною юрисдикцією, з цього витікало, що стаття 6§1 Конвенції не була порушена.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту