Справа «Фейлазу проти Мальти»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

16 Березня 2021
|
276
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 084, (2021)
11. 03.2021

Депортація затриманого, якого розмістили разом з пацієнтами, які знаходяться на карантині через Covid-19, а також декілька інших порушень

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Feilazoo проти Мальти (заява № 6865/19) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 3 (заборона нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження) Європейської Конвенції з прав людини, порушення статті 5§ 1 (право на свободу і безпеку), а також порушення статті 34 (право на індивідуальне звернення).

Справа стосувалася умов тримання під вартою заявника як незаконного мігранта та його законності. Вона також стосувалася скарг стосовно провадження в Суді, в основному пов’язаного із втручанням у листування та надання правової допомоги у країні.

Суд не погодився з багатьма аспектами тримання заявника під вартою, в тому числі час перебування під вартою в de facto ізоляції без прогулянок на свіжому повітрі і подальший період тримання під вартою разом з особами, які знаходяться на карантині у зв’язку з Covid-19 не був необхідним. Загалом, він визнав умови невідповідними.

Суд також встановив, що органи влади недостатньо ретельно розглядали питання його депортації, а також те, що причини затримання заявника втратили чинність. Він також виявив, що органи влади не гарантували право заявника на подання заяви до Суду, оскільки вони втручалися в його листування і не гарантували йому належне правове представництво.

Основні факти

Заявник, Joseph Feilazoo, є громадянином Нігерії, який народився в 1975 році і проживає в с. Сафі (Мальта).

23 лютого 2010 року заявник визнав свою провину в скоєнні злочинів, пов’язаних з наркотиками, та, окрім вироку до ув’язнення, отримав штраф і повинен був відшкодувати витрати. Оскільки він не мав можливість заплатити, він був додатково засуджений до 22,5 місяців позбавлення волі. Незадовго до звільнення заявник повідомив, що повернеться в Іспанію, де він був резидентом. За словами уряду органи влади Іспанії відмовили йому в дозволі повернутися. Натомість після звільнення його доставили в Імміграційну службу. Там його повідомили, що його повернуть в Нігерію. Його вважали «забороненим іммігрантом» і існував ризик втечі.

Стверджувалося, що в один момент заявник став агресивним завдаючи шкоди і навіть кусаючи тюремних службовців; до заявника застосовували перцевий балончик. Його доставили в лікарню, в якій було зафіксовано ряд ушкоджень, що згодом було підтверджено експертним висновком. Двоє поранених тюремних службовців подали скарги до поліції.

Було відкрите розслідування, а заявника допитали без присутності його адвоката. Він відмовився підписати отриману заяву. 12 квітня 2018 року було відкрите провадження у зв’язку з нападом і

5 лютого 2019 року заявник був визнаний винним. Він був засуджений до штрафу та позбавлення волі і йому було наказано відшкодувати витрати. Національний суд зазначив, що медичні документи та очевидці поза всіма обґрунтованими сумнівами підтвердили, що співробітники виправної установи отримали легкі ушкодження. По апеляції вирок був зменшений і негайно був виданий наказ про депортацію заявника. Проте його повернули у в’язницю, оскільки він не мав можливості сплатити 4000 євро штрафу.

Заявник стверджував, що під час перебування у в’язниці його переводили на різні режими безпеки перешкоджаючи його доступу до правової допомоги. Далі він стверджував про інші втручання на той час, наприклад, доступ до медичних документів. Його звільнили 14 вересня 2019 року лише для тримання під вартою як незаконного мігранта, де він пробув до 13 листопада 2020 року.

Органи влади Нігерії відмовилися видати проїзний документ і тому заявника до цього часу не депортували.

19 серпня 2019 року заявник подав заяву, уряд був повідомлений про багато його скарг. Представник заявника з питань правової допомоги на той час не подав жодного подальшого листа або зауважень незважаючи на прохання зробити це, а заявник стверджував, що адвокат з ним не зв’язувався і він не отримував правової допомоги. Виявилося, що через труднощі між заявником та його адвокатом останній просив про відсторонення від справи. Проте суди не вирішили це через пандемію Covid-19.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 3 (заборона нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження), статтю 5§1 (право на свободу і безпеку) та 34 (право індивідуальне звернення) Конвенції заявник скаржився, зокрема, на надмірну сили, застосовану до нього під час тримання під вартою, відсутність розслідування щодо цього, умови тримання під вартою, а також на те, що деякі періоди його тримання під вартою були незаконними і держава перешкоджала здійсненню його права на звернення до Суду.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 19 серпня 2019 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Ksenija Turković (Хорватія), Голова,

Linos-Alexandre Sicilianos (Греція),

Alena Poláčková (Словаччина),

Péter Paczolay (Угорщина),

Gilberto Felici (Сан Марино),

Erik Wennerström (Швеція),

Lorraine Schembri Orland (Mальта),

а також Renata Degener, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 3

У зв’язку з надмірним застосуванням сили, відсутністю розслідування цих тверджень та нездатністю захистити заявника Суд встановив, що заявник не вичерпав національних засобів правового захисту і тому скарга була неприйнятною.

Що стосується умов тримання заявника під вартою Суд повторив, зокрема,  що відповідно до Конвенції держава повинна була гарантувати, щоб осіб тримали під вартою в умовах, які поважають людську гідність і дозволяють уникнути зайвих труднощів. Крім того, Суд зазначив, що вже висловив занепокоєння щодо відповідності місця та умов тримання під вартою, в яких знаходився заявник (казарма Сафі). Суд вказав, що ці умови погіршились Лівійською кризою.

Суд зазначив, зокрема, що, хоча заявник подав фотокартки умов тримання під вартою, уряд покладався лише на загальні, необґрунтовані заяви. Крім того, Суд зазначив, що уряд не надав достатньо даних про кількість затриманих та потенційну переповненість, а заявник не надав достатньої інформації, що призвело до того, що він не міг зробити висновки в цій сфері. Але Суд залишився занепокоєним різними іншими аспектами тверджень заявника, які залишились неспростованими урядом, в тому числі щодо вентиляції, функціонуючих туалетів та шкідників. Зокрема, Суд був вражений тим, що заявника тримали одного без доступу до природного світла протягом 77 днів, протягом більшої частини цього часу він також не мав доступу до прогулянок на свіжому повітрі. Суд також був дуже занепокоєний неспростованими твердженнями, що заявника розмістили з особами, які знаходяться на карантині через Covid -19 коли здавалося, не існувало медичних причин для цього.

У світлі вищезазначеного Суд виявив порушення прав заявника відповідно до статті 3.

Стаття 5§1

Суд повторив, що стаття 5 закріплює основне право людини – захист особи від свавільного втручання держави в його або її право на свободу.

Уряд стверджував, зокрема, що метою тримання заявника під вартою, яке почалося 15 вересня 2019 року, була депортація, під час якої органи влади намагалися забезпечити заявника паспортом.

Суд не визнав, що весь період тримання під вартою був явно призначений для депортації та органи влади діяли старанно під час чотирнадцятимісячного тримання під вартою, оскільки не виявляється, що органи влади достатньо розглянули питання паспорта з органами влади Нігерії. Тому Суд дійшов висновку, що причини тримання заявника під вартою не залишалися чинними протягом усього періоду.

Таким чином, Суд виявив порушення права заявника на свободу та безпеку.

Стаття 34

Суд знову наголосив на важливості того, щоб відповідно до статті 34 Конвенції заявники або потенційні заявники могли вільно спілкуватися з Судом не зазнаючи жодної форми тиску з боку органів влади для того, щоб відкликати або змінити свої скарги.

У цій справі Суд вважав, що органам влади не вдалося гарантувати те, щоб заявникові була надана можливість отримати копії документів, які були необхідні йому для того, щоб обґрунтувати свою заяву, а також те, що його листування стосовно справи в Суді не було конфіденційним, що таким чином складало необґрунтоване втручання в його право на індивідуальне звернення.

Суд також встановив, що представництво заявника було недостатнім, особливо в світлі відсутності старанності під час розгляду справи, відсутності регулярних контактів адвоката та клієнта незважаючи на запити Суду та бездіяльності органів влади для виправлення ситуації.

У світлі вищезазначеного Суд встановив порушення права заявника на індивідуальне звернення.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Мальта повинна виплатити заявникові 25 000 євро відшкодування моральної шкоди.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту