Справа «Дос Сантос Каладо та інші проти Португалії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

16 Квітня 2020
|
1 510
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 106, (2020)
31.03.2020

Надмірний формалізм Конституційного суду позбавив заявників їх права на доступ до суду

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Dos Santos Caladо та інші проти Португалії (заяви № 55997/14, 68143/16, 78841/16 і 3706/17) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 6§1 (право на доступ до Суду) Європейської Конвенції з прав людини щодо заяв № 55997/14 і 68143/16, а також відсутність порушення статті 6§1 щодо заяви № 78841/16.

Справи стосувалися громадян Португалії, які скаржилися на те, що їх апеляції до Конституційного суду були оголошені неприйнятними. Заяви № 55997/14 і 68143/16 також стосувалися передбачуваної відсутності неупередженості комітету з трьох суддів Конституційного Суду.

Суд виявив, зокрема, що в двох справах, в яких було виявлене порушення, Конституційний суд проявив надмірний формалізм в застосуванні законодавчих положень, які складають основу для його юрисдикції щодо розгляду апеляцій. Як наслідок, суд позбавив заявників їх права на доступ до суду.

Основні факти

У першій заяві заявник подала позов до адміністративних судів оскаржуючи суму її пенсії за віком. Її вимоги були відхилені. Заявник подала апеляцію до Конституційного суду, яка була визнана неприйнятною. Потім вона подала заперечення до комітету з трьох суддів Конституційного суду, яке було відхилене.

Заявниками у другій заяві є посадові особи Департаменту доріг, які виконували обов’язки defactoінспекторів. Вони скаржилися на відсутність норм, що регулюють їх кар’єру. Їх скарга була відхилена Центральним адміністративним судом Північного регіону («Центральний адміністративний суд») та Верховним адміністративним судом. Заявники подали апеляцію до Конституційного суду, яка була оголошена неприйнятною. Це рішення було підтримане Комітетом з трьох суддів.

Заявник у третій заяві, який був визнаний винним в шахрайстві за обтяжуючих обставин, скаржився на порушення принципу ne bis in idem. Його скарга була відхилена судами першої та другої інстанції. Він подав апеляцію до Конституційного суду, який визнав її неприйнятною. Комітет з трьох суддів підтримав це рішення.

Наприкінці, у четвертій заяві, заявник, який був засуджений до умовного терміну ув’язнення на три роки і два місяці за домашнє насильство, оскаржував, серед іншого, встановлення фактів , що призводили до визнання його винним, а також тлумачення закону. Він також стверджував, що для його переслідування в судовому порядку за домашнє насильство закінчився термін позовної давності. Наприкінці, він стверджував, що його засудження порушило заборону застосування кримінального права із зворотною силою та презумпцію невинуватості.

Суди першої та другої інстанцій відхилили його скарги. Він подав апеляцію до Конституційного суду , який оголосив її неприйнятною. Він не подав заперечення до Комітету з трьох суддів.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 6§1 Конвенції заявники скаржилися на порушення їх права на доступ до суду. Щодо заяв № 55997/14 та 68143/16 заявники також стверджували про порушення їх права на справедливий судовий розгляд.

Заяви були подані до Європейського суду з прав людини з прав людини 6 серпня 2014 року, 2 листопада 2016 року  і 7 та 12 грудня 2016 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Paul Lemmens (Бельгія), Голова,

Georgios A. Serghides (Кіпр),

Paulo Pinto de Albuquerque (Португалія),

Alena Poláčková (Словаччина),

María Elósegui (Іспанія),

Gilberto Felici (Сан Марино),

Erik Wennerström (Швеція),

а також Milan Blaško, Секретар Секції.

 

Рішення Суду

Стаття 6§ 1 (доступ до суду)

Заява № 55997/14 (DosSantosCaladoпроти Португалії)

Заявник порушив два питання у своїй апеляції до Конституційного Суду; перше стосувалося неконституційності правової норми, в той час як друге стосувалося незаконності норми, про яку йде мова. В обох справах заявник покладався на один і той самий підрозділ розділу 70 (1) цієї статті Інституційного законодавства про Конституційний Суд («LOTC»), що є основою для повноважень Конституційного суду розглядати апеляції.

Суд зазначив, що Конституційний суд визнав неприйнятною частину апеляції заявника, що стосується незаконності правової норми, на підставі того, що в своїй пам’ятній записці вона покладалася на неправильний підрозділ положення LOTC. Суд вважає, що вимога уточнювати, на який підрозділ покладаються, була законною, оскільки вона була передбачена тим самим Законом. Крім того, вона переслідувала законну мету – забезпечення поваги до верховенства закону та належного здійснення конституційного правосуддя.

Тому Суд повинен був з’ясувати, чи було обмеження пропорційним в цій справі. Він зазначив, що Конституційний суд міг визначити дві підстави для апеляції, поданої заявником. Таким чином, рішення про неприйнятність було засноване виключно на друкарській помилці, оскільки підстава для апеляції була зрозумілою з пам’ятної записки заявника та була визначена суддями.

Отже, і відповідно до свого прецедентного права Суд постановив, що підхід, який застосував Конституційний суд, був надмірно формалістичним, позбавляючи заявника засобу судового захисту, наданого національним законодавством, стосовно питання, про яке йде мова.

Альтернативно Суд зазначив, що Конституційний суд міг рекомендувати заявникові виправити помилку, як це передбачено в LOTC, за умови, що підстава для апеляції була зрозумілою з її пам’ятної записки.

Тому мало місце порушення статті 6 §1 Конвенції.

Заява № 68143/16 (Amador de Faria e Silva та інші проти Португалії)

Суд спочатку зазначив, що причиною, наведеною Конституційним судом в рішенні про неприйнятність, було те, що заявники не поставили передбачуване питання про неконституційність під час провадження в Центральному адміністративному суді.

Хоча Суд визнав, що ця вимога відображає той факт, що Конституційний суд був виключно судом останньої інстанції, проте він зазначив, що заявники поставили питання про неконституційність їх заяв у відповіді міністерствам у зв’язку з різницею в ставленні міжпосадовими особами в автономних регіонах Мадейри та Азорських островів та тими, що знаходяться на материку.

Центральний адміністративний суд не розглядав це питання і  розмежував різні категорії посадових осіб, а не вирішував різницю в ставленні, на яку вказували заявники, між інспекторами на материковій частині Португалії та інспекторами автономних регіонів Мадейра та Азорських островів.

Суд також зазначив, що Конституційний суд постановив, що заявники повинні були мати можливість передбачити рішення Центрального адміністративного суду, оскільки питання про неконституційність, поставлене ними, було предметом нещодавнього рішення Верховного Суду.

Проте Суд зауважив, що ця справа не стосувалася заявників, а також те, що рішення було прийняте за декілька місяців до першого рішення  на їх користь і в ньому не була встановлена різниця між різними категоріями посадових осіб. Таким чином, заявники могли  бути здивовані рішенням Центрального адміністративного суду.

Отже, Суд постановив, що Конституційний суд проявив надмірний формалізм і, таким чином, мало місце порушення статті 6 §1 Конвенції.

Заява № 78841/16 ( Antunes Cardoso)

Суд зазначив, що заявник не подав офіційну заяву про неконституційність на підставі тлумачення правової норми і тому його апеляція виходила за межі юрисдикції Конституційного суду.

Суд визнав, що з огляду на особливі характерні риси Конституційного суду, можуть застосовуватися суворіші вимоги прийнятності. Отже, тлумачення правила повинне бути відкритим для конституційного перегляду, він повинен бути сформульований в досить загальних та абстрактних термінах.

У цій справі порушення принципу ne bis in idem, про яке стверджував заявник, пов’язане з застосуванням цього принципу судами першої та другої інстанцій до дій, в яких його звинувачували.

Отже, не розглядався жодний критерій, заснований на правилах, в значенні прецедентного права Конституційного суду. Таким чином, стаття 6 § 1 не була порушена.

Стаття 6 § 1 (відсутність неупередженості комітету з трьох суддів Конституційного суду)

Заявники у заявах №. 55997/14 та 68143/16 скаржилися на те, що цей комітет не був неупередженим через присутність судді, який виніс рішення про оскаржену неприйнятність, який був також суддею-доповідачем. Тому заявники поставили під сумнів об’єктивну неупередженість комітету з трьох суддів, який прийняв рішення про прийнятність їх конституційних скарг.

Суд зазначив, що цей комітет був органом, який прийняв остаточне рішення щодо прийнятності конституційних скарг; рішення судді-доповідача було лише етапом в цій процедурі. Отже, комітет не був повністю автономною організацією, покликаною вирішувати питання, про яке йде мова.

Відповідно, Суд оголосив скарги щодо неупередженості комітету з трьох суддів неприйнятною.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Португалія повинна виплатити 3 300 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди кожному заявникові в заявах № 55997/14 і 68143/16.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту