Справа «Цвік проти Польщі»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

16 Листопада 2020
|
183
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 316, (2020)
05.11.2020

Прийняття доказів, отриманих внаслідок жорстокого поводження, порушило Європейську Конвенцію

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Ćwik проти Польщі (заява № 31454/10) Європейський суд з прав людини п’ятьма голосами проти двох встановив порушення статті 6§1 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалась скарги пана Ćwik на те, що провадження проти нього за торгівлю наркотиками було несправедливим. Він скаржився, зокрема, на те, що суди прийняли як докази заяви третьої сторони, які були отримані шляхом катування членами злочинного угрупування.

Суд встановив, зокрема, що національні суди, які розглядали справу заявника, не залишили місця для сумнівів в тому, що оскаржені заяви були отримані внаслідок жорстокого поводження, забороненого статтею 3. Проте суди дозволили використання таких заяв як доказів для визнання заявника винним в порушення абсолютної заборони жорстокого поводження, гарантованої статтею 3 Конвенції без врахування наслідків з точки зору його права на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6§1 Конвенції.

Суд, зокрема, повторив свою норму, згідно з якою прийняття як доказів заяв, отриманих внаслідок катувань або жорстокого поводження, заборонених статтею 3 Конвенції, робило провадження несправедливим в цілому. Це перша справа, в якій Суд застосував цю норму стосовно доказів, отриманих внаслідок жорстокого поводження приватних осіб. Всі попередні справи стосувалися доказів, отриманих внаслідок жорстокого поводження державних службовців.

Основні факти

Заявник,  Гeжегож Цвік (Grzegorz Ćwik), є громадянином  Польщі 1968 року народження.

Пан Ćwik був членом злочинного угрупування, яке займалося масштабною торгівлею кокаїном в Польщі. В 1997 році, коли заявник та інший член угрупування, K.G., спробували розпочати свою самостійну діяльність, вони не змогли пояснити наявність великої кількості кокаїну. Згодом члени угрупування викрали K.G.  та катували його для отримання інформації про неврахований кокаїн та гроші, що належать угрупуванню записуючи певні заяви на аудіокасету. Поліція, яка була попередньо повідомлена власником будинку, в якому утримували K.G., звільнила заручника і вилучила аудіокасету.

Через декілька років, в 2008 році, заявник був визнаний винним в трьох епізодах незаконної торгівлі кокаїном та засуджений до 12 років позбавлення волі. Суд першої інстанції в основному покладався на заяви двох членів колишнього злочинного угрупування заявника, які вирішили співпрацювати з органами влади. Він також покладався на письмовий протокол заяв K.G. як додаткові докази постановивши, що він підтверджував причетність заявника до бізнесу торгівлі кокаїном.

У своїй апеляційній скарзі заявник заперечував, серед іншого, використання судом першої інстанції письмового протоколу, аргументуючи це тим, що заяви були отримані шляхом катування і, таким чином, були неприйнятними згідно з відповідною нормою Кримінально-процесуального кодексу, яка виключає будь-які докази, отримані під примусом.

Апеляційний суд відхилив заперечення встановивши, що норма застосовується виключно до органів влади, які проводять розслідування, і не стосується приватних осіб.

Верховний суд відхилив касаційну скаргу заявника в 2009 році як явно необґрунтовану.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд )  заявник стверджував, що суди не повинні були приймати як докази письмовий протокол заяв K.G., отриманих внаслідок жорстокого поводження членів злочинного угрупування.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 13 травня 2010 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Ksenija Turković (Хорватія), Голова,

Krzysztof Wojtyczek (Польща),

Aleš Pejchal (Чеська Республіка),

Pauliine Koskelo (Фінляндія)

Tim Eicke (Сполучене Королівство),

Jovan Ilievski (Північна Македонія),

Raffaele Sabato (Італія),

а також Abel Campos, Секретар Секції.

Рішення Суду

Суд повторив, що заборона катування і такого, що принижує гідність, поводження або покарання відповідно до статті 3 Конвенції було фундаментальною цінністю в демократичних суспільствах. Така заборона була абсолютною; не було дозволено жодного відступу від неї. Вона також захищала кожну особу незалежно від того, чи жорстоко поводився державний службовець або приватна особа.

У світлі цих принципів та широкого прецедентного права Суду з цього питання Суд встановив, що стаття 3 застосовувалася до фактів справи заявника, в якій національні суди неодноразово посилалися на ставлення до K.G. як «катування» або «напад».

Далі Суд повторив, що ряд справ призвів до того, що він сформулював правило, згідно з яким прийняття як доказів заяв, отриманих внаслідок катування або жорстокого поводження, забороненого статтею 3 Конвенції, робило провадження у цілому несправедливим. Спільною рисою у всіх цих справах було те, що такі докази були отримані державними службовцями.

Питання у справі заявника, яка раніше не поставало перед Судом, полягало в тому, чи ця норма може бути перенесена на докази, отримані від третьої сторони внаслідок жорстокого поводження приватних осіб.

Суд постановив, що така ж логіка застосовувалася і до справи заявника, згідно з якою, як було зазначено вище, заяви K.G.були отримані внаслідок жорстокого поводження, до якого застосовувалася стаття 3.

Проте суди дозволили використання таких заяв як доказів для визнання заявника винним в порушення абсолютної заборони жорстокого поводження, гарантованої статтею 3 Конвенції без врахування наслідків з точки зору його права на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6§1 Конвенції.

Тому Суд встановив, що прийняття письмового протоколу як доказу в кримінальному провадженні проти заявника робило провадження в цілому несправедливим в порушення статті 6§1.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Польща повинна виплатити заявникові 8 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди.

Окрема думка

Судді Wojtyczek і Pejchal висловили спільну особливу негативну думку, яка додана до рішення.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту