Справа «Цоньо Цонев проти Болгарії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

26 Квітня 2021
|
113
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 114, (2021)
06. 04.2021

Під час другого розгляду його справи органи влади не захистили право заявника не бути притягнутим до суду або покараним двічі за один і той самий злочин

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Tsonyo Tsonev проти Болгарії (№ 35623/11) Європейський суд з прав людини більшістю голосів встановив порушення статті 4 Протоколу №7 (право не бути притягнутим до суду та покараним двічі за той самий злочин) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася скарги щодо накладення адміністративного штрафу та вироку до вісімнадцяти місяців позбавлення волі, по суті, за той самий злочин. Початкове рішення було винесене Судом 14 січня 2010 року: Tsonyo Tsonev проти Болгарії (№ 2) .

Суд зазначив, що органи влади Болгарії розглянули справу заявника після рішення Суду від 14 січня 2010 року, в якому було виявлене порушення статті 4 Протоколу № 7 Конвенції.

Проте вони не визнали необхідності підтримувати принцип ne bis in idem і відхилили заперечення заявника виявивши, що не було повторення провадження у зв’язку з тим самим питанням.

Суд зазначив, що, оскільки між адміністративним та кримінальним провадженнями не було достатньо тісного зв’язку, ці два провадження не могли розглядатися як частина інтегрованої схеми санкцій в національному законодавстві для покарання заявника за соціально неприйнятну поведінку. Таким чином, він був притягнутий до суду і покараний двічі за одне і те ж правопорушення в порушення його права згідно з принципом ne bis in idem і органи влади не визнали недотримання ними цього права під час другого розгляду його справи.

Principal facts

Заявник, Цоньо Іванов Цонев (Tsonyo Ivanov Tsonev), є громадянином Болгарії, який народився в 1977 році і зараз перебуває під вартою у в’язниці в м. Троян (Болгарія).

В адміністративному провадженні та подальших кримінальних провадженнях на заявника був накладений адміністративний штраф і він засуджений до вісімнадцяти місяців позбавлення волі за те, що 11 листопада 1999 року фізично напав на G.I. в його будинку. На додаток до попередньої заяви (№ 2736/03 у рішенні в справі Tsonyo Tsonev проти Болгарії (№ 2), винесеному 14 січня 2010 року, Суд встановив порушення статті 4 Протоколу № 7.

Відповідно до статті 422 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) Генеральний прокурор звернувся з заявою до Верховного касаційного суду про відновлення кримінального провадження проти пана Tsonev. 27 жовтня 2010 року цей суд задовольнив клопотання Генерального прокурора та повернув справу до апеляційного суду – Габровського обласного суду. В обласному суді пан Tsonev стверджував, що кримінальне провадження повинне бути припинене з урахуванням принципу ne bis in idem. Він пояснив, що він був покараний за ті самі дії в адміністративному провадженні, які були «кримінальними» за своїм характером в автономному значенні, що надається цьому терміну встановленим прецедентним правом Європейського суду з прав людини.

23 грудня 2010 року в остаточному рішенні обласний суд підтримав вирок пану Tsonev до вісімнадцяти місяців позбавлення волі. Він встановив, що факти справи були встановлені доказами, зібраними під час розслідування злочинів, а також те, що покарання було справедливим.

Суд зазначив, що національне законодавство не передбачає можливості припинення подальших кримінальних проваджень, коли засуджена особа раніше була покарана за ті самі дії адміністративною санкцією. Обласний суд вважав, що за цих обставин обласна прокуратура повинна була вимагати відновлення адміністративного провадження.

15 лютого 2011 року прокурор обласної прокуратури м. Габрово відмовився вимагати відновлення адміністративного провадження. Він зазначив, що кримінальне провадження проводилося стосовно тілесних ушкоджень, які пан Tsonev  наніс жертві, в той час як адміністративне провадження було відкрите у зв’язку з тим, що він увійшов до будинку жертви та побив її. Прокурор вважав, що це не означає повторення провадження, а скоріше подвійне провадження щодо поєднання двох злочинів.

Пан Tsonev подав нову апеляцію домагаючись відновлення кримінального провадження. Верховний касаційний суд відхилив цю апеляцію зазначивши, що згідно з національним законодавством накладення адміністративної санкції не виключало подальшого засудження в кримінальному порядку тієї самої особи за ті самі дії.

В контексті контролю виконання рішення від 14 січня 2010 року в справі Tsonyo Tsonev проти Болгарії (№ 2) уряд повідомив Комітет міністрів Ради Європи про індивідуальні та колективні заходи, вжиті на національному рівні. Таким чином, Комітет міністрів був проінформований, зокрема, про те, що кримінальне провадження проти заявника було відновлене, що його засудження в кримінальному порядку було підтримане національними органами влади, а також про те, що обласна прокуратура не подавала жодного клопотання про відновлення адміністративного провадження; і, наприкінці, про те, що в національне законодавство та практику були внесені зміни для того, щоб дозволити застосування принципу ne bis in idem у випадку паралельного адміністративного та кримінального провадження.

Комітет міністрів Ради Європи завершив розгляд справи прийняттям Резолюції ResDH (2017) 408 , в якій було проголошено, що уряд виконав свої обов’язки відповідно до статті 46§2 Конвенції а також те, що розгляд справи був закритий.

Скарги, процедура та склад Суду 

Покладаючись на статтю 4 Протоколу №7 (право не бути притягнутим до суду та покараним двічі ) заявник скаржився на те, що він був притягнутий до суду і покараний двічі за той самий злочин.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 16 травня 2011 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Tim Eicke (Сполучене Королівство), Голова

Yonko Grozev (Болгарія)

Armen Harutyunyan (Вірменія),

Gabriele Kucsko-Stadlmayer (Австрія),

Pere Pastor Vilanova (Aндорра),

Jolien Schukking (Нідерланди),

Ana Maria Guerra Martins (Португалія),

а також Andrea Tamietti, секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 4 Протоколу №7

Суд визнав існування в цій справі нових фактів, які він не повинен був вивчати у зв’язку із заявою № 2376/03 з огляду на те, що вони були датовані пізнішим числом ніж прийняття його остаточного рішення у зазначеній вище справі Tsonev і могли спричинити нове порушення того ж положення.

Поведінка заявника під час сварки, яка відбулася 11 листопада 1999 року, призвела до двох окремих проваджень. 12 листопада було відкрите адміністративне провадження і в кінцевому підсумку був накладений штраф в розмірі 50 болгарських левів (BGN). Також проти нього було відкрите кримінальне провадження і 23 грудня 2010 року він був засуджений обласним судом до вісімнадцяти місяців позбавлення волі.

Суд посилався на своє попереднє рішення в справі Tsonyo Tsonev проти Болгарії (№ 2), в якій він зазначив, що два провадження стосувались «обвинувачень в скоєнні кримінального злочину», а також те, що вони обидва призвели до санкцій за фактично ті самі дії. Вони були відкриті одночасно і тривали паралельно до закриття адміністративного провадження 27 листопада 1999 року. Згодом кримінальне провадження було відновлене після рішення Суду і закінчилося в грудні 2010 року.

На думку Суду, адміністративне та кримінальне провадження по суті переслідували ту саму мету, а саме –покарання за соціально неприйнятну поведінку заявника в контексті сварки 11 листопада 1999 року. Встановлення фактів в адміністративному провадженні не було враховане в кримінальному провадженні, в якому були використані лише докази, зібрані під час кримінального розслідування. Адміністративний штраф також не був врахований кримінальними судами під час визначення відповідного вироку. У світлі цих факторів Суд встановив, що між адміністративним і кримінальним провадженням не було достатньо тісного зв’язку по суті.

Суд вважав, що він повинен враховувати особливий аспект цієї справи: це була друга послідовна заява заявника, в якій він скаржився на порушення принципу ne bis in idem після заяви № 2376/03. Коли органи влади Болгарії розглядали справу заявника після рішення Суду від 14 січня 2010 року, в якому було встановлено порушення статті 4 Протоколу № 7 Конвенції, вони не вважали необхідним дотримуватися принципу ne bis in idem і відхилили заперечення заявника встановивши, що не було повторення провадження у зв’язку з тим самим питанням. Таким чином, органи влади держави-відповідача не підтримали стандарти, встановлені Судом для забезпечення дотримання цього принципу, і не забезпечили право заявника не бути притягнутим до суду і покараним двічі за одне і те ж правопорушення.

Як підсумок, оскільки між провадженнями не було достатньо тісного зв’язку по суті, їх неможливо розглядати як частину інтегрованої схеми санкцій в національному законодавстві для покарання за соціально неприйнятну поведінку заявника. Таким чином, він і був притягнутий до суду і покараний двічі за одне і те ж правопорушення в порушення його права відповідно до принципу за ne bis in idem і органи влади не визнали своєї нездатності захистити це право в другому провадженні.

Таким чином, мало місце порушення статті 4 Протоколу № 7 Конвенції.

Стаття 46

За особливих обставин цієї справи Суд не вважав необхідним вказати загальні заходи, які держава повинна вжити для виконання цього рішення. Він зазначив, що згідно з інформацією від Комітету міністрів у контексті виконання рішення в справі Tsonyo Tsonev проти Болгарії (№ 2) держава-відповідач внесла зміни до свого національного законодавства та практики з метою приведення його законодавства у відповідність зі статтею 4 Протоколу № 7 Конвенції з тлумаченням в прецедентному праві Суду.

Що стосується індивідуальних заходів, Суд знову наголосив на тому, що у випадку, коли національні органи влади відкрили два провадження, але визнали порушення принципу ne bis in idem і згодом забезпечили відповідний засіб судового захисту, наприклад, закривши або скасувавши друге провадження та присудивши компенсацію за будь-які наслідки, він може вважати, що заявник вже не має статусу «жертви».

Суд зазначив, що ця справа стосувалася не виявлення порушення права на справедливий судовий розгляд, а недотримання принципу ne bis in idem .

З огляду на серйозність фактів, про які йде мова, Суд визнав, що органи влади Болгарії можуть мати законний інтерес у збереженні кримінального покарання, накладеного на заявника. Крім того, як було продемонстровано в поданнях уряду, виявилося, що через знищення матеріалів адміністративної справи відновлення адміністративного провадження стало можливим на практиці.

У світлі цих міркувань Суд дійшов висновку, що виявлення порушення статті 4 Протоколу № 7 у цій справі не могло розглядатися як таке, що накладає на державу-відповідача обов’язок згідно з Конвенцією відновити будь-яке з двох проваджень проти заявника.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

П’ятьма голосами проти двох Суд постановив, що виявлення порушення статті 4 Протоколу № 7 складало достатню справедливу сатисфакцію щодо будь-якої моральної шкоди, завданої заявникові.

Окрема думка

Судді Eicke, Kucsko-Stadlmayer і Schukking висловили спільну окрему думку, яка додана до рішення.

Рішення доступне лише французькою мовою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту