Справа «Чонг та інші проти Сполученого Королівства» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

10 Жовтня 2018
|
61
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 329 (2018)
04.10.2018

Справа про вбивства солдатами Британської армії в 1948 році в с. Батанг-Калі є неприйнятною

У своєму рішенні у справі Чонг та інші проти Сполученого Королівства (заява № 29753/16) Європейський суд з прав людини одноголосно оголосив заяву неприйнятною. Рішення є остаточним. Справа стосувалася вбивства 24 осіб у грудні 1948 року солдатами Британської армії в селі Батанг-Калі федеративного штату Селангор, який зараз є штатом Малайзії, але в той час був частиною Британської Імперії.

Офіційною версією подій було те, що 24 особи, які вважали себе прихильниками комуністичного повстання, були вбиті під час спроби втечі, а селяни, які залишилися живими, та заявники у цій справі, які є родичами померлих, стверджують, що це було холоднокровне вбивство.

Заявники скаржилися в Європейському суді на те, що не було проведено повного і незалежного офіційного розслідування вбивства.

Суд встановив, що скарга заявників знаходилася за межами його юрисдикції ( ratione temporis ) тому, що смерть відбулася за більш ніж десять років до того, як Сполучене Королівство надало індивідуальним заявникам право звертатися безпосередньо до Суду. У будь-якому випадку, нові докази з’явилися ще в 1970 році, коли військовослужбовці визнали, що їм було наказано здійснити масове вбивство, тому заявники подали свою заявку після закінчення крайнього строку відповідно до Конвенції.

Основні факти

Заявники, Ніок Кіу Чонг, Ах Інь Лім, Кок Лім, Ах Чой Лох Кон Фук Лох та Кум Таї Вуа, є родичами 24 осіб, які були вбиті. Вони є громадянами Малайзії, які народилися в 1961, 1937, 1939, 1941, 1942 роках, відповідно. Вони мешкають в штаті Селангор, м. Джохор-Бахру, Куала-Лумпур та в федеральному штаті Паханг (всі в Малайзії).

Вбивства відбулися незабаром після закінчення Другої світової війни під час комуністичного повстання, яке стало відоме як «Війна в Малайї».

Офіційною версією вбивств було те, що патруль Шотландської гвардії, відправлений в село для влаштування засідки для повстанців, затримав осіб, які, на його думку, були «бандитами», і відкрив вогонь, коли вони намагалися втекти. Селяни, які залишилися живими, стверджували, з іншого боку, що селян, які були неозброєними, оточили, чоловіків відокремили від жінок і дітей та було скоєне холоднокровне вбивство.

Органи влади Великої Британії вжили декілька слідчих заходів у 1948 та 1970 роках та Королівська поліція Малайзії у 1993 році, але не було проведено жодного повного офіційного розслідування.

До розслідування в 1970 році спонукали ряд гвардійців, які зробили заяви під присягою в ЗМІ стосовно того, що селяни не намагалися втекти і їм було наказано їх знищити.

Гвардійці підтвердили свої заяви під час допиту органами прокуратури. Проте, Генеральний прокурор вирішив, що розслідування не повинне продовжуватися тому, що було малоймовірним отримання достатніх доказів для підтримки обвинувачення.

Подібним чином справа Королівської поліції Малайзії була закрита у 1997 році ймовірно тому, що існувало недостатньо доказів.

Після відмови двох міністрів провести розслідування заявники відкрили судове наглядове провадження у 2011 році. Національні суди, і в кінцевому підсумку Верховний Суд у 2015 році, відхилили скарги заявників як неприйнятні тому, що вони були поза межами сфери дії Європейської Конвенції ( ratione materiae ) або були подані несвоєчасно ( ratione temporis ).

Скарги, процедура і склад Суду

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 24 травня 2016 року. Посилаючись на статтю 2 (право на життя) заявники скаржились на нездатність провести незалежне розслідування смертей в с. Батанг-Калі в 1948 році.

Рішення було прийняте палатою з семи суддів в наступному складі:

Лінос-Олександр Сісіліанос (Греція), Голова,

Алеш Пейчал (Чехія),

Кшиштоф Войтичек (Польща),

Ксенія Туркоіч (Хорватія),

Пауліін Коскело (Фінляндія),

Тім Ейке (Сполучене Королівство),

Йован Ілієвський («Колишня Югославська Республіка Македонія»),

а також Абель Кампос , Секретар секції.

Рішення Суду

Безперечним був той факт, що якщо б події в Батанг-Калі повторилися сьогодні, Сполучене Королівство було б зобов’язане провести розслідування, яке відповідає вимогам статті 2. Крім того, незважаючи на те, що деякі слідчі заходи були вжиті органами влади Сполученого Королівства та Малайзії, не існувало припущення, що вони могли б задовольнити вимоги цього положення.

Суд повторив своє попереднє прецедентне право (Яновіч та інші проти Росії (заяви № 55508/07 і 29520/09), рішення Великої Палати від 2013 року), згідно з яким держава була зобов’язана провести ефективне розслідування смерті, яка відбулася до набуття чинності Конвенції на її території, якщо існував «справжній зв’язок» між відповідною подією та набуттям чинності Конвенцією. Цей зв’язок може бути встановлений лише, по-перше, якщо проміжок часу між подією і набуттям чинності Конвенції не перевищував десять років, та по-друге, якщо основна частина розслідування була проведена (або повинна була бути проведена) після набуття чинності Конвенції. Суд погодився з тим, що навіть якщо критерій на «справжній зв’язок» не був дотриманий, могли виникнути надзвичайні ситуації, коли юрисдикція Суду могла бути встановлена необхідністю захисту основних цінностей Конвенції («критерій цінностей Конвенції»).

Значна частина попереднього прецедентного права Суду стосувалася держав, які надали право на індивідуальне звернення одночасно з набуттям чинності Конвенції на їх території. Так не було в справі Сполученого Королівства, в якій Конвенція набула чинності у 1953 році і право на індивідуальне звернення було надане в 1966 році. Як наслідок, до застосування критерію «справжнього зв’язку» Суд повинен був встановити, яка з цих двох дат була відповідною для визначення меж своєї тимчасової юрисдикції. Суд вважав, що прецедентне право вказувало переважно на дату визнання права на подання заяви як на відповідну дату.

Оскільки між смертю (1948 рік) та правом на подання індивідуальної заяви в Сполученому Королівстві (1966 рік) минуло 18 років, які перевищили десятирічний термін, встановлений в прецедентному праві Суду, між ними не міг існувати «справжній зв’язок». Також критерій «цінностей Конвенції» не міг бути застосований до подій, які відбулися до прийняття Конвенції в 1950 році, оскільки лише тоді Конвенція почала своє існування як міжнародна угода про права людини.

У підсумку Суд визнав, що він не був компетентним для розгляду скарги заявників, оскільки вона знаходиться за межами його тимчасової юрисдикції (ratione temporis).

У будь-якому випадку справа заявників була подана задовго після закінчення крайнього строку в шість місяців для подання заяви. Заявникам повинно було бути відомо про відсутність ефективного кримінального розслідування ще в 1970-х роках, коли з’явилися важливі нові докази. Незважаючи на те, що інші докази з’явився після цього, вони лише підтвердили ту версію подій, в яку завжди вірили заявники, і яка вже отримала значну підтримку солдатів у їх свідченнях під присягою в 1969-70 роках. Тому неможливо стверджувати, що заява була подана «достатньо швидко».

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту