Справа «Чимпершек проти Словенії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

31 Липня 2020
|
386
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 198, (2020)
30.06.2020

Чоловік, якому було відмовлено в званні судового експерта, зазнав порушення свого права на справедливий судовий розгляд та свободи вираження поглядів

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Cimperšek проти Словенії (заява № 58512/16) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 6§ 1 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини та порушення статті 10 (право на свободу вираження поглядів) Європейської Конвенції.

Справа стосувалась відхилення міністром юстиції заяви пана Cimperšek для отримання звання судового експерта через відсутність необхідних особистих якостей. Міністр посилався на зміст блогу пана Cimperšek та електронні листи, які він надіслав для того, щоб поскаржитися на роботу Міністерства.

Суд виявив порушення права на справедливий судовий розгляд тому, що суд першої інстанції відхилив запит пана Cimperšek на проведення дебатів сторін. Це відбулося незважаючи на те, що метою заявника було оскарження рішення міністра шляхом надання свідчень свідків для того, щоб продемонструвати його придатність як судового експерта і оскарження причинно-наслідкового зв’язку між його придатністю до цієї ролі та його блогом і електронними листами.

Крім того, суд першої інстанції, єдиний, який мав юрисдикцію розглядати факти і право справи, не надав чіткі підстави для обґрунтування опори на положення  закону, яке дозволяло відхилити запит на судове слухання.

Той факт, що коментарі в блозі та електронна пошта були наведені як безпосередня підстава для відхилення заяви пана Cimperšek для отримання звання судового експерта також призвів до необґрунтованого втручання в його право на свободу вираження поглядів та порушення статті 10.

Основні факти

Заявник, Джерней Чимпершек (Jernej Cimperšek), є громадянином Словенії, який народився в 1960 році та мешкає в м. Птуй (Словенія).

В 2013 році заявник, який має диплом магістра в галузі будівництва, подав заяву для отримання звання судового експерта з оцінювання наслідків природних та інших катастроф.

Він склав тест і чекав присяги в 2014 році, коли міністр юстиції відхилив його заяву, оскільки він не мав особистих якостей, необхідних для експерта відповідно до Закону про суд.

Міністр виявив, що коментарі у блозі заявника стосувалися суспільних та політичних питань, а також електронні листи до інших кандидатів, які стосувалися затримок у церемонії присяги, були образливими та несумісними з роботою судового експерта.

Пан Cimperšek оскаржив це рішення в судах стверджуючи, що воно порушило його свободу вираження поглядів. Він також стверджував, що оцінка його особистих якостей не повинна обмежуватися лише його електронними листами та блогом і просив суд заслухати свідків щодо його морального характеру, а також щодо того факту, що блог читали лише його друзі.

Адміністративний суд відхилив його позов в 2015 році підтримавши висновок міністра щодо його придатності для звання судового експерта. Він також відхилив запит заявника на проведення слухання посилаючись по суті на Закон про адміністративні спори, який встановлює правило, що нові факти та докази не є доречними для прийняття рішення. Верховний Суд відхилив апеляцію з питань права, в той час як конституційний суд в 2016 році вирішив не приймати на розгляд конституційну скаргу.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 6§1 (право на справедливе слухання) пан Cimperšek скаржився на відсутність дебатів сторін в його справі. Відповідно до статті 10 (свобода вираження поглядів) він стверджував, що він був покараний за висловлення критичної думки у своєму блозі та скаргу на роботу міністерства.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 5 жовтня 2016 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Jon Fridrik Kjølbro (Данія), Голова,

Valeriu Griţco (Республіка Молдова),

Marko Bošnjak (Словенія),

Ivana Jelić (Чорногорія),

Arnfinn Bårdsen (Норвегія),

Darian Pavli (Албанія),

Peeter Roosma (Естонія),

а також  Hasan Bakırcı, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 6§1

Суд встановив, що стаття 6 застосовується відповідно до її цивільного аспекту до скарги пана Cimperšek, яка тому є прийнятною. В той час як у правовій системі Словенії не було права на отримання звання судового експерта, пан Cimperšek мав право на законну процедуру розгляду його заяви на цю роль і мав право оскаржувати рішення міністра в судових органах. Крім того, якщо б він отримав звання, він міг би виконувати оплачувані державні функції.

По суті, Суд встановив, що суд першої інстанції – адміністративний суд,  був єдиним судом, який має повну юрисдикцію розглядати відповідні факти та право. Проте єдиним доказом, на який він посилався, було рішення міністра, і він відхилив запит заявника на проведення слухання.

Цей запит був поданий, оскільки заявник хотів надати фактичну інформацію про його характер, яка стосується його кандидатури на посаду судового експерта за допомогою свідчення свідків. Він також поставив під сумнів причинно-наслідковий зв’язок між його записами в блозі та якістю його роботи як судового експерта. Таким чином, питання, які стояли перед адміністративним судом, стосувалися фактів, які, як можливо стверджувати, мали відношення до результату провадження, і які оскаржували сторони.

Відхилення адміністративним судом запиту заявника було засноване на Законі про адміністративні спори. Проте суд не вказав, які докази або факти він розглянув і чому вони не були доречними. Таким чином, Суду було складно встановити, як  тлумачилися причини суду для відхилення запиту на фоні обставин справи.

Суд дійшов висновку про порушення статті 6§1 у зв’язку відсутністю дебатів сторін в провадженні в адміністративному суді.

Стаття 10

Суд встановив, що заявник постраждав від втручання в його права, захищені  положенням Конвенції. На основі того факту, що до того часу, як міністр відхилив його заяву, заявник успішно склав іспит для отримання звання судового експерта і його запросили скласти присягу, і той факт, що міністр засновував своє рішення виключно на змісті блогу та електронних листах заявника, Суд вважає, що рішення, про яке йде мова, по суті стосувалося здійснення свободи вираження поглядів, а не доступу до державної служби.

Під час перевірки того, чи існувало будь-яке відповідне Конвенції обґрунтування втручання Суд зазначив, що міністр не посилався на будь-який конкретний пост у блозі або уривок з електронного листа, та не вказав слова, використані заявником у тих записах, які він вважав образливими.

Відсутність такого обґрунтування заслуговувала на особливу увагу з огляду на те, що міністр раніше не виявляв перешкод для надання заявникові звання судового експерта. Міністр також вважав, що відхилення заяви заявника не обмежило його право на свободу вираження поглядів.

Адміністративний суд також нічого не вказав про право заявника на свободу вираження поглядів і не розглянув його аргументи з цього питання. Це жодним чином не встановлювало баланс між цим правом і громадським інтересом, який, як стверджувалося, переслідувало рішення міністра, і таким чином не було ефективного і відповідного судового перегляду втручання, про яке йде мова.

Суд також не міг прийняти аргумент уряду, що рішення міністра було необхідним для забезпечення моралі та репутації судових експертів: в рішенні міністра або в рішенні адміністративного суду не було докладних підстав для того, чому здійснення заявником  його права на вільне вираження поглядів було образливим і несумісним з роботою судового експерта .

Ні міністр, ні адміністративний суд не провели оцінювання того, чи був встановлений справедливий баланс між конкуруючими інтересами, які розглядаються, і тому Суд не міг провести ефективну перевірку того, чи національні органи влади запровадили в життя стандарти, встановлені в його прецедентному праві щодо встановлення балансу між такими інтересами.

Цього було достатньо для висновку, що втручання у свободу вираження поглядів заявника не було «необхідним в демократичному суспільстві» і тому мало місце порушення статті 10.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Словенія повинен виплатити заявникові 15 600 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 2 812 євро вартості і витрат.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту