Справа «Чернега та інші проти України» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

24 Червня 2019
|
293
|

Реліз мовою оригіналу можна переглянути за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 225 (2019)
18.06.2019

Декілька протестувальників проти вирубки дерев у громадському парку зазнали ставлення, яке не відповідало Європейській Конвенції

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Chernega та інші проти України  (заява № 74768/10) Європейський суд з прав людини шістьма голосами проти одного встановив відсутність порушення матеріального аспекту статті 3 ( заборона катування) Європейської конвенції з прав людини щодо сьомого і дев’ятого заявників, і, одноголосно встановив порушення процесуального аспекту статті 3 стосовно цих заявників.

Суд також одноголосно постановив, що мало місце порушення статті 6 §1 (право на справедливий судовий розгляд) щодо першого та другого заявників.

Крім того, Суд одноголосно встановив порушення статті 11 (право на мирне зібрання) щодо першого, другого, сьомого і дев’ятого заявника, а також шістьма голосами проти одного відсутність порушення статті 11 щодо третього, четвертого, п’ятого і шостого заявника.

Справа стосувалася скарг на порушення прав людей, які протестували проти вирубки дерев у громадському парку для того, щоб звільнити місце для дороги.

Суд виявив, зокрема, що органи влади не провели належного розслідування спірних тверджень про жорстоке поводження з двома заявниками,  що ще двом заявникам не було дозволено бути присутнім на слуханнях справи по апеляції, а також те, що органи влади не забезпечили мирний характер протестів переважно через нерозуміння ролі і повноважень охоронців та поліції на місці.

Основні факти

Denis Vadimovich Chernega, 2. Andrey Andreyevich Yevarnitskiy, 3. Gennadiy Leonidovich Kovshyk, 4. Boris Yevgenyevich Zakharov, 5. Andrey Vladislavovich Yevarnitskiy, 6. Igor Fyodorovich Yasinskiy, 7. Lyubov Vladimirovna Melnik, 8. Sergey Sergeyevich Melnik, 9. Andrey Viktorovich Tsukanov, 10. Valeriy Yuryevich Bortnik, and 11. Mr Sergey Anatolyevich Kirilin. Вони народилися між 1957 і 1983 роками і всі мешкають в м. Харків.

У травні, червні та липні 2010 року заявники взяли участь у протестах проти вирубки дерев в Парку імені Горького в Харкові в рамках проекту будівництва дороги. В той час територія знаходилася під охороною охоронців, найнятих підрядником, але й співробітники поліції також були присутні.

Зокрема, заявники стверджували, що 27 травня дев’ятого заявника побили невідомі чоловіки в помаранчевих жилетах, в той час як на сьомого заявника напали через декілька днів чоловіки в чорному одязі зі значками охоронної компанії, Муніципальна охорона, муніципальної фірми, найнятої головним підрядником.

Заявники стверджували, що 2 червня третьому заявникові погрожували два робітники, які тримали ланцюгові пили, проте, уряд стверджував, що самі протестувальники підійшли до робітників, які потім відійшли тримаючи своє обладнання перед ними.

Перші шість заявників, а також восьмий і десятий заявник були заарештовані під час протестів і були обвинувачені в злісній непокорі поліції за відмову залишити будівельний об’єкт.

Перший і другий заявники були визнані винними за звинуваченнями і отримали покарання у вигляді 15 днів адміністративного арешту, по апеляції зменшеного до дев’яти днів. Проте вони не були присутні на слуханні справи по апеляції. Шостий заявник (заарештований в інший день і за інших обставин, ніж всі інші) отримав 10 днів адміністративного арешту, в той час як інші заявники, які були заарештовані, отримали штрафи або провадження були припинені.

Протестувальники, в тому числі деякі заявники, скаржилися органам влади на те, що під час протестів на них напали робітники і охоронці, а поліція не зробила нічого для їх захисту. Ні прокуратура, ні поліція не відкрили жодного кримінального провадження.

Скарги, процедура та склад Суду

Третій, сьомий і дев’ятий заявники скаржилися відповідно до статті 3 (заборона катування) на те, що вони зазнали жорстокого поводження охоронців і робітників, а держава не захистила їх і не розслідувала їх скарги ефективно.

Перший і другий заявники скаржилися відповідно до статті 6§1 (право на справедливий судовий розгляд) на нездатність апеляційного суду забезпечити їх присутність на слуханнях справи по апеляції.

Всі заявники скаржилися на різні порушення статті 11 (свобода зібрань та об’єднань).

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 17 грудня 2010 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Jon Fridrik Kjølbro (Данія), Голова,

Paulo Pinto de Albuquerque (Португалія),

Faris Vehabović (Боснія та Герцеговина),

Egidijus Kūris (Литва),

Georges Ravarani (Люксембург),

Péter Paczolay (Угорщина) та,

Sergiy Goncharenko (Україна), тимчасовий суддя

а також Marialena Tsirli,Секретар Секції.

Рішення Суду

Спочатку Суд постановив, що держава могла бути відповідальною за дії охоронців навіть незважаючи на те, що вони були найняті приватною юридичною особою і діяли на основі ліцензії на комерційну охоронну діяльність. Це відбулося тому, що за законом вони були уповноважені використовувати певний рівень примусу і діяти переважно за присутності поліції, яка залишалася здебільшого пасивною під час більшості їх дій.

Стаття 3

Суд визнав скаргу третього заявника відповідно до цього положення неприйнятною як явно необґрунтовану. Відеозаписи підтвердили висновки органів влади, що він сам поставив себе в небезпеку підійшовши до робітника, який тримав ланцюгову пилу, а також те, що ця особа не погрожувала йому. Суд також не знайшов доказів поза всіма обґрунтованими сумнівами, що сьомий і дев’ятий заявники постраждали від жорстокого поводження під час сутичок із охоронцями в чорному і робітниками, які вимагали б від органів влади їх захисту.

Проте, сьомий і дев’ятий заявники мали спірну справу, оскільки їх ушкодження були документально підтверджені, що означало, що органи влади мали обов’язок проводити ефективне розслідування.

Фактично, прокуратура та поліція замовчували або затримали передачу інформації, зокрема, заявники дізналися про рішення поліції не відкривати кримінальне провадження за твердженнями заявників про жорстоке поводження лише у серпні 2010 року із зауважень уряду щодо їх справи в Страсбурзі.

Заявники не могли оскаржити рішення органів влади в суді, оскільки збору повних медичних доказів перешкоджала класифікація прокуратурою розслідування як досудове слідство. Крім того, органи влади не розслідували серйозні твердження про присутність на місці зіткнень осіб, які носили значки охорони, але які не були охоронцями, уповноваженими належним чином.

Тому Суд дійшов висновку про порушення статті 3 у її процесуальному аспекті стосовно сьомого і дев’ятого заявника

Стаття 6 § 1

Апеляційний суд у справах першого і другого заявників розглянув як факти, так і законодавство, тому їх присутність у суді була надзвичайно важливою. Їх адвокат спеціально не подавав запит для їх присутності, але це не було чіткою і однозначною відмовою від їх права бути присутніми.

Фактично вони не були поінформовані про слухання і виявилося, що не існувало процедури надання дозволу особам, які знаходяться під вартою, якими вони були в той час, звертатися з запитом, щоб їх доставили в суд на слухання по апеляції справи про адміністративне правопорушення. Тому вони однозначно не відмовилися від свого права бути присутніми і не скористалися достатніми гарантіями для забезпечення того, щоб така відмова була ефективною. Отже, мало місце порушення прав обох заявників відповідно до цієї статті.

Стаття 11

Суд оголосив декілька скарг заявників неприйнятними, у тому числі твердження про насильство проти них протягом декількох днів протесту та погрози робітників, які вирубували дерева, і поліцейських. Інші скарги першого-сьомого та дев’ятого заявника були прийнятними.

Суд виявив, що мало місце втручання в право на мирне зібрання перших шести заявників, оскільки вони були заарештовані і покарані за участь у протестах. Відхиляючи твердження заявників, що ці дії були незаконними, оскільки не було жодного судового рішення, яке забороняло їх протест, Суд зосередився на питанні, чи були дії органів влади пропорційними.

Перший і другий заявники були засуджені до адміністративного арешту за невиконання наказів поліції залишити територію парку, позначену як будівельний майданчик. Проте не було зрозуміло, хто видав цей наказ – зокрема, чи був він виданий співробітником поліції або представником однієї з компаній, яка брала участь у проекті будівництва – і було неможливо виключати, що існувала плутанина як щодо джерела наказу, так і щодо його дотримання.

Суди не розглядали це питання і не надали достатніх підстав для суворого вироку, винесеного цим двом заявникам, особливо порівняно з поблажливістю, проявленою до інших осіб, які були заарештовані в той же час. Уряд не продемонстрував, що це покарання було пропорційним і посилені процесуальною несправедливістю, пов’язаною з їх апеляцією, арешти та засудження заявників викликали порушення їх прав відповідно до статті 11.

Сьомий та дев’ятий заявники стверджували, що вони були поранені особами, які намагалися протистояти їх протесту. Суд зазначив, що держави були зобов’язані вживати відповідні заходи для забезпечення того, щоб законні або незаконні збори, про які вони були достатньо повідомлені, проводилися мирно і безпечно. У цій справі на місці була дислокована поліція і вона помітила велику кількість протестів та потенційних зіткнень.

Відповідно до фактів, охоронці застосували силу для того, щоб спробувати відштовхнути протестувальників від спірної території. Проте, внутрішні правила не дозволяли охоронцям здійснювати контроль над натовпом та розганяти натовп в громадських місцях. Їх повноваження були окреслені в чітко визначених територіях, які вони охороняли і обмежувалися забороною несанкціонованого входу на цю територію. Будь-який наступний примус був дозволений лише у надзвичайних ситуаціях. У противному разі вони повинні були викликати поліцію.

У цій справі охоронці в ці два дні, про які йде мова, намагалися прибрати протестувальників з шляху будівельної техніки і будівельного майданчика, а не забороняли їм входити.

Дійсно, деякі протестувальники вже знаходилися на території з обмеженим доступом до того, як вона була огороджена стрічкою.

Не було особливої терміновості, оскільки органи влади були попереджені про протести та була дислокована поліція. Вони лише були безсторонніми глядачами і дозволяли охоронцям вирішувати ситуацію за обставин, коли повноваження охоронців були незрозумілими. Відсутність ясності була посилені надійними твердженнями, які не були ефективно розслідувані, стосовно того, що деякі присутні особи мали значки охоронців, але фактично не були охоронцями.

Суд встановив, що органи влади не виконали своїх зобов’язань щодо забезпечення мирного характеру протестів, оскільки вони належним чином не регулювали застосування сили охоронцями, відповідно не організували розподіл праці між ними і поліцією, не дотримувалися правил належної ідентифікації осіб, уповноважених застосовувати силу, та не пояснили, чому поліція не втручалася.

Отже, мало місце порушення статті 11 стосовно сьомого та дев’ятого заявників.

З іншого боку, третій-п’ятий заявники діяли навмисно в обструктивний спосіб на небезпечній території та їх видалення та призначення штрафів було пропорційним переслідуваній законній меті. 10-денний арешт шостого заявника за відмову виконати наказ поліції залишити територію набагато пізніше було в межах повноважень судів («межі розсуду»).

У цьому контексті Суд посилався, зокрема, на заяви шостого заявника в поліції, що він повернеться якомога швидше, що створювало ймовірність того, що він продовжить компрометувати безпеку будівельних робіт, а також на той факт, що до того часу він намагався перешкоджати роботі, вона тривала півтора місяця, надаючи супротивникам інші численні можливості для протесту. Таким чином, права заявників відповідно до статті 11 не були порушені.

Суд не вважав необхідним окремо приймати рішення щодо тверджень заявників відповідно до статті 13 Конвенції разом зі статтею 11.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Суд постановив, що Україна повинна виплатити 6 000 євро (EUR) першому, другому, сьомому та восьмому заявникам відшкодування моральної шкоди та 16 600 євро відшкодування видатків та витрат цим чотирьом заявникам спільно.

Окрема думка

Суддя Pinto de Albuquerque висловив частково негативну особливу думку, яка додана до рішення.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту