Справа «Бухамла проти Франції»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

9 Серпня 2019
|
189
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 277 (2019)
18.07.2019

Неприйнятність заяви щодо тривалого невиконання рішення, яке передбачало переселення в новий будинок відповідно до Закону про право на житло

У своєму рішенні у справі Bouhamla проти Франції (заява № 31798/16) Європейський суд  з прав людини одноголосно оголосив заяву неприйнятною. Рішення є остаточним.

Справа стосувалася виконання остаточного судового рішення, яке передбачало надання житла заявнику відповідно до Закону про право на житло. Заявника в кінцевому підсумку переселили в новий будинок, але він не подав заяву до адміністративних судів для компенсації щодо періоду в один рік і 11 місяців, коли рішення на його користь залишилося невиконаним. Таким чином, Суд виявив, що він не вичерпав національні засоби правового захисту.

Основні факти

Заявник є громадянином Франції, який народився в 1967 році і мешкає в Парижі. Він одружений і є батьком трьох дітей, які народилися у 2009, 2013 та 2015 роках, він отримує допомогу дорослим особам з інвалідністю. Справа стосувалася невиконання рішення суду про його переселення в новий будинок.

З 2007 року до 31 січня 2017 року пан Bouhamla  мешкав зі своєю сім’єю в квартирі свого зятя, площею 28 кв.м. 7 березня 2014 року він подав скаргу до конфліктної комісії  м. Париж з проханням запропонувати йому переселення в новий будинок.

У рішенні від 13 червня 2014 року комісія визнала його справу пріоритетною  і вказала, що він повинен бути терміново переселений в житло, яке відповідає його потребам і можливостям. Рішення було передане префекту м. Париж.

23 грудня 2014 року зазначивши, що він не отримав жодної пропозиції щодо переселення в новий будинок протягом встановленого законом терміну в шість місяців з дня прийняття рішення комісією він звернувся до Адміністративного суду м. Париж з проханням наказати державі виділити йому нове житло.

3 березня 2015 року Адміністративний суд м. Париж задовольнив його запит наказавши префекту переселити заявника та його сім’ю в новий будинок. До 26 січня 2017 року компанія соціального житла EFIDIS не знайшла йому місце для проживання відповідно до договору оренди, який набув чинності 31 січня 2017 року.

Скарги, процедура та склад Суду

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 30 травня 2016 року.

Посилаючись на статтю 6§1 (право на справедливий судовий розгляд) та статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Європейської конвенції з прав людини заявник скаржився на невиконання остаточного рішення від 3 березня 2015 року, в якому префекту був виданий наказ переселити його та його сім’ю в новий будинок.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів, до складу якої увійшли:

Angelika Nußberger (Німеччина), Голова,

Yonko Grozev (Болгарія),

André Potocki (Франція),

Mārtiņš Mits (Латвія),

Gabriele KucskoStadlmayer (Aвстрія),

Lәtif Hüseynov (Aзербайджан),

Lado Chanturia (Грузія),

а також Claudia Westerdiek, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 6

Суд зазначив, що 26 січня 2017 року, після подання заяви, компанія соціального житла EFIDIS почала орендувати нове житло заявникові і його дружині відповідно до договору оренди, який почав діяти з 31 січня 2017 року. За цих обставин він вважав, що рішення суду від 3 березня 2015 року було виконане 31 січня 2017 року. Таким чином він виявив, що період невиконання тривав з 3 березня 2015 року до 31 січня 2017 року, один рік і 11 місяців.

Стосовно національних засобів правового захисту Суд звернув увагу, по-перше, на те, що Conseil d’État з 2 липня 2010 року визнав можливість для осіб, справи яких були визнані пріоритетними і які повинні були терміново бути переселені в новий будинок за рішенням комісії, подавати звичайний позов про відшкодування збитків у зв’язку із втратою, викликаною бездіяльністю держави.

По-друге, Суд вважає, що з урахуванням національного прецедентного права цей позов про відшкодування збитків надавав можливість позивачам, які в кінцевому підсумку були переселені, отримати висновок, що рішення, яке наказувало префекту переселити їх в новий будинок, залишилося невиконаним, а також присудження компенсації.

Таким чином Суд дійшов висновку, що був доступний компенсаційний засіб правового захисту з обґрунтованими перспективами успіху. Тому заява повинна була бути відхилена через невичерпання національних засобів правового захисту.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту