Справа «Big Brother Watch та інші проти Сполученого Королівства» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

18 Вересня 2018
|
1 604
|

Реліз мовою оригіналу можна завантажити за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 299 (2018)
13.09.2018

 

Деякі аспекти режимів спостереження Сполученого Королівства порушують Конвенцію

Справа Big Brother Watch та інші проти Сполученого Королівства (заяви № 58170/13, 62322/14 та 24960/15) стосувалася скарги журналістів та правозахисних організацій на три різні режими спостереження: (1) широкомасштабне перехоплення спілкування;(2) обмін розвідувальною інформацією з іноземними урядами;і (3) отримання даних зв’язку від постачальників послуг спілкування.

Широкомасштабне перехоплення спілкування та режим отримання даних зв’язку від постачальників послуг спілкування мають законодавчу основу в Положенні про розвідувальні повноваження Закону від 2000 року. Закон про розвідувальні повноваження від 2016 року, коли він повністю набуде чинності, внесе значні зміни в обидва режими. Під час розгляду скарг заявників Суд розглянув закон, чинний на дату його перевірки. Оскільки Положення про розвідувальні повноваження Закону від 2000 року, які вносять зміни в режим широкомасштабного перехоплення спілкування та режим отримання даних зв’язку від постачальників послуг спілкування не були чинними у той час, Суд не розглядав їх під час оцінювання.

У сьогоднішньому рішенні 1 Палати Європейський суд з прав людини п’ятьма голосами проти двох постановив, що: режим широкомасштабного перехоплення порушив статтю 8 Європейської конвенції з прав людини (право на повагу до приватного та сімейного життя / спілкування),оскільки не існувало достатнього нагляду за відбором Інтернет-носіїв для перехоплення та фільтрування, пошуку і відбору перехопленого спілкування для перевірки, а також гарантії, які регулюють відбір “пов’язаних даних спілкування “для перевірки були недостатніми.

Дійшовши цього висновку Суд виявив, що функціонування режиму широкомасштабного перехоплення не порушувало Конвенцію, але зазначив, що такий режим повинен був дотримуватися критеріїв, встановлених в його прецедентному праві.

Суд також шістьма голосами проти одного постановив, що: режим отримання даних зв’язку від постачальників послуг зв’язку порушував статтю 8,оскільки він не відповідав закону; а також те, що  режим широкомасштабного перехоплення спілкування та режим отримання даних зв’язку від постачальників послуг спілкування порушили статтю 10 Конвенції, оскільки не існувало достатніх гарантій щодо конфіденційного журналістського матеріалу.

Суд також встановив, що режим обміну розвідувальною інформацією з іноземними урядами не порушував статтю 8 або статтю 10.

Суд одноголосно відхилив скарги, подані третім набором заявників відповідно до статті 6 (право на справедливий судовий розгляд)  на внутрішню процедуру оскарження заходів прихованого спостереження та відповідно до статті 14 (заборона дискримінації).

Основні факти

Трьома об’єднаними заявами є заяви Big Brother Watch і інші проти Сполученого Королівства (№ 58170/13); Bureau of Investigative Journalism and Alice Ross проти Сполученого Королівства(№ 62322/14); і 10 організацій з захисту прав людини та інші проти Сполученого Королівства(№ 24960/15). 16 заявниками є організації та особи, які є або журналістами, або активно проводять кампанію з питань громадянських свобод.

Заяви були подані після того, як Едвард Сноуден, працівник Агентства національної безпеки США (NSA) виявив існування програм спостереження та обміну інформацією, якими користуються розвідувальні служби Сполучених Штатів та Сполученого Королівства.

Заявники вважали, що характер їх діяльності означав, що дані їх  електронного спілкування та / або дані про спілкування, ймовірно, перехоплювали або отримували розвідувальні служби Сполученого Королівства.

Скарги, процедура і склад Суду

Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя та листування) заявники скаржилися на режими широкомасштабного перехоплення спілкування, обміну розвідувальними даними та отримання даних від постачальників послуг зв’язку.

Другий та третій заявники також подавали скарги відповідно до статті 10 (свобода вираження поглядів), пов’язані з їх діяльністю, відповідно, як журналістів та неурядових організацій.

В третій заяві також було посилання на статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд) у зв’язку з внутрішньою процедурою оскарження заходів спостереження та статтю 14 (заборона дискримінації) разом зі статтями 8 та 10, в якому стверджувалося, що режим широкомасштабного перехоплення спілкування дискримінував осіб за межами Сполученого Королівства, спілкування яких  більш імовірно перехоплювалося і, якщо перехоплювалося, то відбиралося для перевірки.

Заяви були подані 4 вересня 2013 року, 11 вересня 2014 року та 20 травня 2015 року, відповідно. Уряд був повідомлений про заяви 9 січня 2014 року, 5 січня 2015 року та 24 листопада 2015 року разом із запитаннями Суду. Різні треті сторони отримали дозвіл вступити в провадження і відкрите слухання відбулося в листопаді 2017 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів у наступному складі:

Лінос-Олександр Сісіліанос (Греція), Голова,

Крістіна Пардалос(Сан-Маріно),

Алеш Пейчал(Чехія),

КсеніяТурковіч(Хорватія),

Армен Арутюнян(Вірменія),

Пауліін Коскело(Фінляндія),

Тім Ейке(Сполучене Королівство),

а також Абель Кампос, Секретар секції.

Рішення Суду

Прийнятність

Спочатку Суд розглянув, чи перший та другий набори заявників вичерпали національні засоби судового захисту, частину процесу прийнятності, оскільки вони не подали свої скарги до Трибуналу з питань слідчих повноважень, спеціального органу, завданням якого є розгляд тверджень про незаконне втручання в спілкування службами безпеки.

Суд виявив, що, незважаючи на те, що Положення про розвідувальні повноваження Закону від 2000 року виявилися ефективним засобом судового захисту, який заявники повинні були використовувати, у той час, коли ці два набори заявників подали свої заяви до Суду, існували особливі обставини, які звільняли їх від цієї вимоги і їх неможливо звинувачувати покладаючись на рішення Суду від 2010 року у справі Кеннеді проти Сполученого Королівства як підставу для припущення, що Положення про розвідувальні повноваження Закону від 2000 року не було ефективним засобом захисту для скарги на дотримання загальної Конвенції про режим спостереження.

Стаття 8

Процес перехоплення відповідно до розділу 8 (4) RIPA

Суд зазначив, що широкомасштабне перехоплення спілкування регулювалося розділом 8 (4) Положення про розвідувальні повноваження Закону від 2000 року. Функціонування схеми широкомасштабного перехоплення саме по собі не порушувало Конвенцію та уряди мали широкі межі повноважень (“широкі межі розсуду”) під час вирішення того, яка саме схема спостереження була необхідною для захисту національної безпеки. Проте, використання таких систем повинно було відповідати шістьом основним вимогам, викладених в справі Вебер та Саравія проти Німеччини. Суд відхилив запит заявників оновити вимоги в справі Вебер, які, як вони стверджували, були необхідними внаслідок прогресу в технології.

Суд також зазначив, що відповідно до статті 8 (4) існувало чотири етапи операції: перехоплення повідомлень, які передаються через обрані носії Інтернету; використання селекторів для фільтрування та відхилення – в найближчому реальному часі – перехоплених повідомлень, які мали незначне або взагалі не мали розвідувального значення; застосування пошуків до інших перехоплених повідомлень; аналіз деякого або всього збереженого матеріалу аналітиком.

В той час як Суд був задоволений тим, що розвідувальні служби Сполученого Королівства серйозно виконували свої зобов’язання відповідно до Конвенції і не зловживали своїми повноваженнями, він виявив, що був недостатній незалежний нагляд за процесами відбору та пошуку, залучених в операцію, зокрема, коли мова йшла про вибір носіїв Інтернету для перехоплення та вибору селекторів та критеріїв пошуку, які використовувалися для фільтрування та відбору перехоплених повідомлень для перевірки.

Крім того, були відсутні дійсні гарантії, застосовні до відбору пов’язаних даних спілкування для перевірки навіть незважаючи на те, що ці дані могли відкрити багато інформації про звички особи і контакти

Такі недоліки означали, що розділ 8 (4) не відповідав вимогі “якості права” Конвенції і не могли тримати втручання в межах того, що було “необхідним у демократичному суспільстві”. Отже, стаття 8 Конвенції була порушена.

Отримання даних від постачальників послуг зв’язку відповідно до розділу II RIPA

Суд зазначив, що другий набір заявників скаржився на те, що розділ II RIPA надавав дозвіл широкому спектру державних органів подавати запит для отримання доступу до даних про спілкування від різних компаній, які надають послуги зв’язку, за різних несприятливих обставин.

Суд спочатку відхилив доказ уряду стосовно того, що заява заявників була неприйнятною виявивши, що як журналістів, які проводять розслідування, їх повідомлення могли бути націлені на процедури, про які йде мова. Потім Суд зосередив увагу на концепції Конвенції стосовно того, що будь-яке втручання в права повинне бути “відповідним до закону”.

Суд зазначив, що законодавство Європейського Союзу вимагало, щоб будь-який режим, який надавав дозвіл на доступ до даних, які зберігаються постачальниками послуг зв’язку, повинен був бути обмеженим з метою боротьби з “серйозним злочином”, а доступ повинен був підпорядковуватися попередньому перегляду судом або незалежним адміністративним органом. Оскільки законний порядок ЄС інтегрований у законодавство Сполученого Королівства та має пріоритет, коли існує конфлікт із національним законодавством, уряд нещодавно визнав в справі в національному суді, що дуже схожа схема, запроваджена Положеннями про розвідувальні повноваження Закону від 2000 року, була несумісною з основними правами в законодавстві ЄС, оскільки вона не містила ці гарантії. Після цього визнання Верховний суд наказав уряду внести зміни в відповідні положення Закону. Тому Суд виявив, що оскільки в режимі Розділу II також були відсутні ці гарантії, він не відповідав національному законодавству в тлумаченні національними органами влади у світлі законодавства ЄС. Таким чином, мало місце порушення статті 8.

Процедури обміну розвідувальною інформацією

Суд виявив, що процедура подання запиту на перехоплення або передачу перехопленого матеріалу іноземними спецслужбами була викладена досить чітко в національному законодавстві та відповідному процесуальному кодексі. Зокрема, можливо було вимагати матеріали в іноземних спецслужб лише якщо були виконані всі вимоги до пошуку матеріалів, отриманих службою безпеки Сполученого Королівства. Суд також зазначив, що не існувало жодних доказів значних недоліків в застосуванні та функціонуванні режиму, або навіть доказів будь-якого зловживання.

Отже, режим обміну розвідувальною інформацією не порушив статтю 8.

Стаття 10

Суд оголосив скарги третього набору заявників відповідно до цього положення неприйнятними, але виявив порушення прав другого набору заявників, які скаржились на те, що режими широкомасштабного спостереження відповідно до пункту 8 (4) та розділу II RIPA не забезпечили достатній захист для журналістських джерел або конфіденційного журналістського матеріалу.

Стосовно режиму широкомасштабного перехоплення, Суд висловив особливе занепокоєння відсутністю будь-яких опублікованих гарантій, пов’язаних як з обставинами, за яких конфіденційний журналістський матеріал може бути відібраний цілеспрямовано для перевірки, так і з захистом конфіденційності, якщо він був відібраний, цілеспрямовано або в інший спосіб, для перевірки. З огляду на потенційний стримуючий ефект, який може мати будь-яке сприйняте втручання у конфіденційність спілкування журналістів та, зокрема, їх джерела, на свободу преси Суд виявив, що режим широкомасштабного перехоплення також порушував статтю 10.

Стосовно запиту щодо даних постачальників послуг зв’язку відповідно до розділу II Суд зазначив, що відповідні гарантії застосовувалися лише у тому випадку, коли метою такого запиту було виявлення джерела журналіста. Вони не застосовувались у всіх випадках, коли був поданий запит на отримання даних про спілкування журналіста, або у випадках можливого додаткового вторгнення. Крім того, не існувало спеціальних положень, які обмежували доступ до мети боротьби з “серйозним злочином”. Як наслідок Суд також встановив порушення статті 10 у зв’язку з режимом розділу II.

Стаття 6

Третій набір заявників скаржився на те, що IPT не був незалежним та неупередженим. Проте Суд зазначив, що він мали широкі повноваження для розгляду скарг щодо незаконного втручання у спілкування і ці широкі повноваження були використані в справі заявників для забезпечення справедливості провадження. Зокрема, IPT мав доступ до відкритого і секретного матеріалу та він призначив Радника Трибуналу для подання заяв від імені заявників у закритому провадженні. Крім того, Суд визнав що для того, щоб забезпечити ефективність режиму прихованого спостереження, який був важливим інструментом боротьби з тероризмом та серйозними злочинами, обмеження процесуальних прав заявників були одночасно необхідними та пропорційними і не порушили сутність їх прав відповідно до статті 6.

Як підсумок, скарга заявників була явно необґрунтованою і повинна була бути відхилена.

Інші статті

Третій набір заявників скаржився відповідно до статті 14 разом зі статтями 8 та 10 на те, що спілкування осіб, які знаходяться за межами Сполученого Королівства, непропорційно імовірно перехоплювалося, оскільки закон передбачав додаткові гарантії лише особам, які знаходяться в Британії.

Суд відхилив цю скаргу як явно необґрунтовану. Заявники не підтвердили свій доказ стосовно того, що спілкування осіб, які мешкають за межами Сполученого Королівства, перехоплювалося частіше. Крім того, будь-яка можлива різниця в ставленні не була пов’язана з громадянством, а з географічним розташуванням, і була обґрунтованою.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Заявники не вимагали присудження матеріальної або моральної шкоди та Суд не вбачав підстав робити це. Проте суд частково присудив відшкодування видатків і витрат, які вимагали заявники у першій та другій об’єднаних справах. Заявники в третій об’єднаній справі не подавали вимоги відшкодування видатків та витрат.

Окремі думки

Судді Пардалос і Ейке висловили спільну частково негативну і частково позитивну особливу думку, Суддя Коскело, до якого приєднався суддя Турковіч, висловили частково позитивно, частково негативну окрему думку.

Ці думки додані до рішення.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту