Справа «Бегал проти Сполученого Королівства» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

4 Березня 2019
|
432
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 075 (2019)
28.02.2019

Повноваження зупиняти, проводити обшук і допитувати пасажирів у Сполученому Королівстві в 2011 році не мали достатніх правових гарантій

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Бегал проти Сполученого Королівства (заява № 4755/16) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини.

Ця справа стосувалася використання законодавства про боротьбу з тероризмом, яке надавало співробітникам імміграційної служби повноваження зупиняти, проводити обшук і допитувати пасажирів у портах, аеропортах та міжнародних залізничних станціях. Заявника, Сільві Бегал, зупинили і допитали в аеропорту Східний Мідлендс у 2011 році.

Суд дійшов висновку, що законодавство, чинне у відповідний час, не було достатньо окресленим, а також не існували відповідні правові гарантії від зловживань. Зокрема, особи могли бути піддані перевірці, яка могла тривати до дев’яти годин, і змушені відповідати на запитання без офіційного затримання або доступу до адвоката.

Дійшовши такого висновку Суд не розглядав поправки, внесені до законодавства. Зокрема, з 2014 року службовці прикордонної служби були зобов’язані взяти особу під варту, якщо вони бажали перевіряти його або її довше, ніж годину, розпочинати допит лише після прибуття юрисконсульта, і звільняти осіб, які були допитані, через шість годин.

Заявнику не було присуджено відшкодування збитків, оскільки Суд вважав, що виявлення порушення було достатнім.

Основні факти

Заявник, Сільві Бегал, є громадянкою Франції, яка народилася в 1969 році і мешкає в м. Лестер (Сполучене Королівство).

4 січня 2011 року пані Бегал, прибула в аеропорт Східний Мідлендс після візиту чоловіка, який перебував у в’язниці у Франції за злочини, пов’язані з тероризмом. Її літак приземлився о 20:05.

Її зупинили відповідно до Закону про боротьбу з тероризмом, а саме відповідно до Додатку 7 Закону про тероризм від 2000 року, який надавав співробітникам поліції і імміграційної служби повноваження зупиняти, проводити обшук і допитувати пасажирів у портах, аеропортах та міжнародних залізничних станціях. Законодавство не вимагало попереднього дозволу та повноваження зупиняти і допитувати могли здійснюватися без підозр у причетності до тероризму.

Співробітники прикордонної служби повідомили пані Бегал, що вона не перебувала під арештом і вони не підозрювали її в тому, що вона була терористом, але їм було необхідно поговорити з нею для того, щоб встановити, чи могла вона бути «особою, яка була пов’язана зі скоєнням, підготовкою або підбурюванням до терористичних актів».

Після того, як їй надали час попросити про надання допомоги, її обшукали, дозволили поговорити з її адвокатом по телефону і потім відвели в кабінет для перевірки, в якому її допитували протягом 30 хвилин. Вона відмовилася відповідати на запитання за відсутності її адвоката. Їй повідомили, що вона могла бути вільною близько 22:00.

Згодом їй було пред’явлене звинувачення, зокрема, в умисному невиконанні обов’язку відповідно до Додатку 7. В грудні 2011 року вона визнала себе винною і була умовно звільнена.

Вона оскаржила повноваження, надані поліції згідно з Додатком 7, як в Високому суді, так і в Верховному суді стверджуючи про порушення її прав відповідно до Європейської конвенції. Проте, національні суди, визнали, зокрема, що повноваження згідно з Додатком 7 були “відповідними до закону” і пропорційними. Дійшовши такого висновку Верховний суд розглянув закон, яким він був на дату розгляду , і тому взяв до уваги зміни в законодавстві, які були внесені в 2014 році Законом про антисоціальну поведінку, злочинність і підтримку порядку від 2014 року і оновлений процесуальний кодекс. Ці поправки передбачали, що службовці, які проводять перевірку, повинні затримати особу, якщо вони бажали перевіряти його або її протягом більш, ніж години, розпочинати допит лише після прибуття юрисконсульта, і звільняти осіб, які були допитані, через шість годин.

Скарги, процедура та склад Суду

Пані Бегал стверджувала, що повноваження поліції згідно з Додатком 7 законодавства про боротьбу з тероризмом порушили її права відповідно до статті 5 (право на свободу та безпеку), статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) та статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 14 січня 2016 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Linos-Alexandre Sicilianos (Греція), Голова,

Krzysztof Wojtyczek (Польща),

Armen Harutyunyan (Вірменія),

Pauliine Koskelo (Фінляндія,

Tim Eicke (Сполучене Королівство),

Jovan Ilievski (Північна Македонія),

Gilberto Felici (Сан Маріно),

а також Renata Degener, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя)

Уряд погодився, і тому Суд визнав, що мало місце втручання з право заявника на повагу до її приватного та сімейного життя.

Суд також розглянув, чи містила схема достатні гарантії для захисту заявника від свавільного втручання в той час, коли її зупинили в аеропорту Східний Мідлендс.

Він вважав, що межі повноважень Додатку 7 і свобода дій, надані службовцям, які проводять перевірку, були широкими. Зокрема, повноваження постійно застосовувалися у всіх портах та прикордонних контрольно-пропускних пунктах та співробітники прикордонної служби не повинні були демонструвати, що вони мали обґрунтовану підозру, що особа була пов’язана з тероризмом.

Широкі межі повноважень і відсутність вимоги «обґрунтованої підозри» не суперечили принципу законності з урахуванням того, що Договірні держави вже зіткнулися з дуже реальною загрозою міжнародного тероризму. Дійсно, існували очевидні докази (відповідно до звіту за 2011 рік, підготовленого Незалежним рецензентом законодавства про тероризм, розвідувальна інформація, зібрана під час перевірки відповідно до Додатку 7, сприяла створенню “багатої картини терористичної загрози” і могла перешкодити і стримати плани терористів) того, що повноваження згідно з Додатком 7 мали дійсну цінність для захисту національної безпеки і, насправді, не було зловживань ними. Наприклад, в 2011 році лише 0,03% пасажирів, які подорожували через порти, були перевірені відповідно до Додатку 7.

Проте, існували й інші фактори, які означали, що законодавство не було достатньо окреслене та були відсутні відповідні правові гарантії від зловживань у 2011 році. Зокрема, особи могли бути піддані перевірці, яка могла тривати до дев’яти годин, і змушені відповідати на запитання без офіційного затримання або доступу до адвоката. Крім того, можливість вимагати судового перегляду повноважень відповідно до Додатку 7 була обмеженою, оскільки співробітник прикордонної служби не був зобов’язаний демонструвати «обґрунтовану підозру».

З урахуванням цих недостатніх гарантій разом з відсутністю будь-якої вимоги «обґрунтованої підозри» Суд визнав, що на той час, коли заявника зупинили, повноваження згідно з Додатком 7 не були «відповідними до закону». З цього витікало, що мало місце порушення статті 8 Конвенції.

Дійшовши цього висновку, Суд – на відміну від Верховного суду – не враховував поправки до законодавства у 2014 році, внесені Законом про антисоціальну поведінку, злочинність та підтримку порядку від 2014 року, так оновленим процесуальним кодексом.

Суд також не вивчав повноваження щодо затримання згідно з Додатком 7, які потенційно викликали набагато серйозніше втручання в права людини відповідно до Конвенції.

Стаття 5 (право на свободу та безпеку)

Суд вважав, що не було необхідно розглядати скаргу заявника відповідно до статті 5, оскільки вона була заснована на тих самих фактах, що й її скарга відповідно до статті 8.

Стаття 6 (право на справедливий судовий розгляд)

Заявник стверджував, що здійснення примусових повноважень поліції змусило її надавати відповіді, які могли бути інкримінуючими, без будь-якої впевненості в тому, що її відповіді не будуть використані проти неї в кримінальному процесі, порушило її права відповідно до статті 6.

Проте Суд встановив, що заявник не була ні заарештована, ні обвинувачена в кримінальному злочині. Лише той факт, що вона була обрана для перевірки, неможливо розуміти як такий, що означає, що її підозрювали у причетності до будь-якого кримінального злочину. Навпаки, співробітники поліції чітко повідомили їй, що вона не перебувала під арештом і поліція не підозрювала її в тому, що вона була терористом.

Отже, Суд вважав, що перевірка заявника за схемою Додатку 7 не може залучати статтю 6 Конвенції та відхилив цю частину її скарги як неприйнятну.

Стаття 41 (справедлива сатисфакція)

Суд постановив, що виявлення порушення складало достатньо справедливу сатисфакцію щодо моральної шкоди, завданої заявнику. Він присудив 25 000 євро відшкодування видатків і витрат, які повинні бути виплачені адвокату заявника.

Рішення доступне лише англійською мовою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту