Справа «B.A.A. проти Румунії» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

2 Травня 2019
|
422
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 145 (2019)
18.04.2019

Провадження в Румунії, яке викликало затримання підприємця відповідно до Європейського ордеру на арешт у Сполученому Королівстві, відповідало критеріям Конвенції

У своєму рішенні у справі B.A.A. проти Румунії (заява № 70621/16) Європейський суд з прав людини одноголосно оголосив заяву неприйнятною. Рішення є остаточним.

Справа стосувалася скарги заявника на ордер на арешт, виданий органами влади Румунії.

Суд постановив, що органи влади дотримувалися критеріїв Конвенції під час видачі наказу про арешт заявника, який в кінцевому підсумку був здійснений у Сполученому Королівстві відповідно до Європейського ордеру на арешт.

Зокрема, органи влади достатньо повідомили про провадження проти нього, підтвердили, що він переховувався і надали йому можливість з’явитися особисто, або мати адвоката, який представляв би його інтереси. Він також визнав думку національних судів, що більш поблажливий захід не був би ефективним.

У справі не було виявлено жодного порушення Конвенції і вона була відхилена як явно необґрунтована.

Основні факти

Заявник є громадянином Німеччини, який народився в 1978 році і зараз знаходиться в Лондоні. У 2014 році органи обвинувачення Румунії розпочали розслідування щодо пана В.А.А., за те, що він, як стверджувалося, давав хабарі суддям і розкрадав майно, а його батько був звинувачений у корупції. Ці двоє були відомими бізнесменами, які робили інвестиції в державу.

У 2016 році суди задовольнили запит прокурора про призначення арешту та досудового ув’язнення виявивши, що існувала обґрунтована підозра в корупції. Докази для їх рішення містили свідчення свідків, офіційні документи та записи телефонних розмов, які вказували на те, що заявник, ймовірно, намагався підкупити суддів для отримання преференційного ставлення для компаній, в яких він та його батько мали фінансові інтереси і в яких вони здійснювали розтрату.

Суди також дійшли висновку, що заявник переховувався і було неможливо передбачити будь-який більш поблажливий захід, ніж тримання під вартою. Вони зазначили, зокрема, що органи влади безуспішно намагалися повідомити заявника про провадження в Монако і в Лондоні за допомогою електронної пошти і телефону. Він, ймовірно, відключив свій телефон в Монако після того, як місцева поліція повідомила його про спроби органів влади Румунії вручити йому необхідні документи.

Органи влади Румунії видали Європейський ордер на арешт заявника і в кінцевому підсумку він був заарештований у Лондоні в 2018 році. За останньою інформацією він все ще перебуває в ув’язненні для очікування екстрадиції під час слухання справи по апеляції у Високому суді Англії та Уельсу.

Скарги, процедура та склад Суду

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 24 листопада 2016 року.

Посилаючись, зокрема, на статтю 5 (право на свободу та безпеку) пан В.А.А. скаржився на ордер на його арешт стверджуючи, що не існувало реальної необхідності заарештувати його через два роки після початку розслідування, а також те, що суди не перевіряли, чи можливо було призначити менш суворий захід. Він також стверджував відповідно до статті 18 (застереження щодо використання обмежень прав) разом зі статтею 5, що органи влади Румунії видали наказ про його арешт як засіб усунення компанії його сім’ї з ринку.

Рішення було прийняте Комітетом з трьох суддів в наступному складі:

Paulo Pinto de Albuquerque (Португалія), Голова,

Faris Vehabović (Боснія та Герцеговина),

Carlo Ranzoni (Ліхтенштейн),

а також Andrea Tamietti, Заступник Секретаря.

Рішення Суду

Стаття 5

Суд зазначив, що незважаючи на те, що заявника заарештували і взяли під варту в Сполученому Королівстві, причиною цього процесу був Європейський ордер на арешт, виданий Румунією. Тому він повинен був перевіряти дії Румунії в контексті скарги.

Він повторив, що тримання під вартою під час судового розгляду може бути сумісним з Конвенцією, якщо воно засноване на обґрунтованій підозрі в тому, що особа скоїла злочин, якщо воно було спрямоване на те, щоб особа постала перед компетентним  правовим органом і було законним.

Якщо тримання під вартою було призначене тому, що особа не з’явилася після виклику, органи влади повинні були забезпечити, щоб особа мала достатньо повідомлень та часу для виконання наказу, і вони повинні були вжити обґрунтовані заходи для підтвердження того, що він або вона фактично переховувалися.

Суд виявив, що підозри щодо заявника були засновані на обширних доказах, яких було достатньо для того, щоб переконати об’єктивного спостерігача в тому, що він, можливо, скоїв злочин, про який йде мова.

Ордер на арешт був виданий з метою притягнення його до суду в Румунії, що не було можливим до того моменту, оскільки він покинув країну, це була ситуація, яку було неможливо приписати органам влади.

Крім того, ордер був виданий тому, що заявник, ймовірно, переховувався, оскільки зусилля зв’язатися з ним за його останньою відомою адресою в Монако, через штаб-квартиру його компаній або за допомогою електронної пошти і телефону не мали успіху. Дійсно, він, ймовірно, вимкнув його телефон після того, як з ним зв’язалася поліція Монако.

У Румунії його представляв адвокат, а його твердження стосовно того, що йому не було належним чином вручене повідомлення про провадження, були розглянуті судами, оцінювання яких Суд прийняв. Він також не знайшов жодних підстав для відступу від своїх висновків щодо необхідності його затримання, а не призначення більш поблажливого заходу.

Суд виявив, що національні органи влади вжили обґрунтовані заходи для інформування заявника про провадження та підтвердження того, що він переховувався. Він мав можливість особисто з’явитися в судах або за допомогою адвоката за його власним вибором. У матеріалах справи нічого не вказувало на те, що адвокату перешкоджати представляти свого клієнта або представляти аргументи.

На основі матеріалів, які знаходилися в його розпорядженні, Суд не розгледів жодного порушення статті 5 §1 (c) Конвенції та скарга заявника повинна була бути відхилена як явно необґрунтована.

Стаття 18

Заявник не довів «поза обґрунтованими сумнівами», що дії органів влади були спрямовані на усунення компаній його сім’ї з внутрішнього ринку. Суд не знайшов прояву порушення статті 18 і відхилив цю скаргу як явно необґрунтовану.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту