Справа «Аюб та інші проти Франції»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

16 Жовтня 2020
|
3 036
|

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 280, (2020)
08.10.2020

Розпуск крайніх правих організацій не порушив Конвенцію

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Ayoub і інші проти Франції (заяви № 77400/14, 34532/15 і 34550/15) Європейський Суд з прав людини одноголосно оголосив заяву  № 77400/14 прийнятною і решту заяв неприйнятними у зв’язку зі зловживанням правами (стаття 17 Конвенції). Європейський суд одноголосно встановив відсутність порушення статті 11 (свобода зібрань та об’єднань) Європейської Конвенції з тлумаченням в світлі статті 10 (свобода вираження поглядів) у зв’язку з заявою № 77400/14.

Справи стосувались адміністративного розпуску трьох крайніх правих організацій: de facto групи (асоціація Troisième Voie та її служби безпеки) та двох асоціацій (L’Oeuvre française і Jeunesses nationalistes). Суд постановив, що метою розпуску асоціації Troisième Voie та її служби безпеки, Jeunesses nationalistes révolutionnaires було забезпечення громадської безпеки, запобігання заворушень та захист прав інших осіб, і всі вони були законними цілями для цілей статті 11 § 2 Конвенції. З огляду на інформацію в матеріалах справи та контекст – смерть С.М., студента Science Po та члена антифашистського руху, 5 червня 2013 року в сутичці зі скінхедами – Суд визнав, що органи влади обґрунтовано встановили, що існували відповідні та достатні причини, які демонстрували «нагальну суспільну потребу» для того, щоб видати наказ про розпуск відповідних асоціацій для запобігання та припинення порушень громадського порядку.

Суд зазначив, що асоціації L’Oeuvre française і Jeunesses nationalistes переслідували цілі, заборонені статтею 17 Конвенції, і зловживали своїм правом на свободу об’єднань в спосіб, несумісний з цінностями толерантності, соціального миру та відсутності дискримінації, які лежать в основі Конвенції.

Основні факти

Заявниками є: пан Serge Ayoub (заява № 77400/14), громадянин Франції, який народився в 1964 році, проживає в м. Суассон (Франція) і був керівником асоціації Troisième Voie (Третій шлях) та її служби безпеки, Jeunesses nationalistes révolutionnaires (JNR – Революційна націоналістична молодь) до її розпуску; асоціація L’Oeuvre française («Французька робота») та її голова, пан Yvan Benedetti (заява № 34532/15), громадянин Франції, який народився в 1965 році і проживає в Парижі; а також асоціація Jeunesses nationalistes (Націоналістична молодь) та її голова, пан Alexandre Gabriac (заява № 34550/15), громадянин Франції, який народився у 1990 році і проживає в муніципалітеті Мейлан. Асоціації були розпущені в липні 2013 року після смерті C.M., студента Science Po (Паризький інститут політичних досліджень) і члена антифашистського руху, 5 червня 2013 року під час бійки зі скінхедами. Було проведене офіційне розслідування щодо декількох осіб.

Розслідування встановило, що після бійки відповідні особи зустрілися в барі Le Local, яким керував пан Ayoub, з яким вони контактували по телефону до та після бійки та протягом усієї ночі. 14 вересня 2018 року Суд присяжних м. Париж засудив двох колишніх членів та/або прихильників Troisième Voie до одинадцяти та семи років позбавлення волі за вбивство С.М. шляхом умисного збройного нападу, вчиненого в складі групи. Кримінальне провадження ще триває.

Заява 77400/14

Пан Serge Ayoub був головою асоціації «Troisième Voie», метою якої було «просування націоналістичної та революційної ідеології», та керівником її служби безпеки, JNR, de facto групи. 11 червня 2013 року пана Ayoub повідомили про намір уряду розпустити свою асоціацію та JNR. 18 червня 2013 року пан Ayoub повідомив міністра внутрішніх справ про добровільний розпуск JNR та Troisième Voie. Потім уряд повідомив його про свій намір приступити до розпуску зазначивши, що асоціація продовжувала діяти, що наводило на висновок, що de facto група все ще здійснює ту ж саму діяльність. Указом від 12 липня 2013 року президент Франції видав наказ про розпуск JNR і Troisième Voie. 18 липня та 15 жовтня 2013 року пан Ayoub подав заяву до Conseil d’État з проханням скасувати указ аргументуючи це тим, що це рішення мало політичний характер. Conseil d’État відхилив заяву.

Заява № 34532/15

В 2012 році пан Benedetti був призначений головою L’Oeuvre française. 28 червня 2013 року міністр внутрішніх справ повідомив пана Benedetti про намір уряду розпустити асоціацію. Указом від 25 липня 2013 року президент Франції видав наказ про її розпуск. 21 вересня 2013 року пан Benedetti подав заяву про скасування указу. Рішенням від 30 грудня 2014 року Conseil d’État відхилив заяву.

Заява № 34550/15

Пан Gabriac був головою асоціації Jeunesses nationalistes, яка була зареєстрована 19 жовтня 2011 року. За словами уряду асоціація є молодіжним крилом L’Oeuvre française. 24 червня 2013 року міністр внутрішніх справ повідомив пана Gabriac про намір уряду розпустити асоціацію-заявника. Jeuness nationalistes та пан Gabriac як її голова подали термінову заяву до суду про призупинення виконання указу про розпуск, яку вони також намагалися скасувати. Рішенням від 30 грудня 2014 року  Conseil d’État відхилив заяву.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 10 (свобода вираження поглядів) та 11 (свобода зібрань та об’єднань) заявники скаржилися на те, що розпуск асоціацій, якими вони керували, складав необґрунтоване втручання в здійснення ними їх права на свободу зібрань та свободу вираження поглядів. Заява була подана до Європейського суду з прав людини 10 грудня 2014 року. Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Síofra O’Leary (Ірландія), Голова

Gabriele Kucsko-Stadlmayer (Австрія),

Ganna Yudkivska (Україна),

Mārtiņš Mits (Латвія),

Lәtif Hüseynov (Азербайджан),

Lado Chanturia (Грузія), і

Jean-Marie Delarue (Франція), ad hoc суддя

а також  Victor Soloveytchik,  секретар Секції.

 

Рішення Суду

Стаття 11 (свобода зібрань та об’єднань) в світлі статті 10 (свобода вираження поглядів)

Суд повторив, що захист думок та свобода їх висловлення, гарантовані статтею 10 Конвенції, є однією з цілей свободи зібрань та об’єднань, закріпленої в статті 11. Отже, статтю 11 необхідно тлумачити в світлі статті 10.

Заяви 77400/14

Суд зазначив, що наказ про розпуск асоціації Troisième Voie та JNR був виданий урядом на підставі ситуацій, передбачених пунктами 2 і 6 статті L. 212-1 Кодексу національної безпеки ( Code de la sécurité intérieure – CSI). Рішення судді було засноване на першій підставі для розпуску, а саме – існуванні приватного ополчення. Проте суддя вирішив, що було недостатньо доказів існування другої підстави, а саме – підбурювання до дискримінації, ненависті чи насильства.

Отже, Суд встановив, що втручання було передбачене законом. Хоча заявник очікував наказ про розпуск добровільно розпустивши асоціацію Troisième Voie та JNR, органи влади дотримувалася думки, що ці суб’єкти продовжували бути «de facto групами», які можуть бути розпущені відповідно до вищезазначеного припису закону. Розпуск також був призначений для недопущення повторного формування відповідних суб’єктів. Це було правопорушенням відповідно до останнього пункту статті L. 212-1 CSI – положення, яке добровільний розпуск міг би обійти. Суд вважав, що наказ про розпуск може розглядатися як такий, метою якого є забезпечення громадської безпеки, запобігання заворушень та захист прав інших осіб, і все це є законні цілі для цілей пункту 2 статті 11 Конвенції. Суд зазначив, що Troisième Voie не є політичною партією, яка прагне виборів, а швидше об’єднання, яке проводить політичну програму, визначену як революційна націоналістична ідеологія.

Суд зазначив, що розпуск був спричинений конкретним актом, а не цілями групи, політичними заявами або політичними поглядами її голови. Рішення органів влади Франції розпустити асоціацію та JNR було прийняте після смерті С.М. з огляду на порушення громадського порядку, викликаного жорстоким інцидентом. Це було вирішальним фактором для прийняття рішення; за словами міністра внутрішніх справ у його меморандумі до Conseil d’État, інцидент розкрив «ситуацію загостреного конфлікту між лівими та правими екстремістами» «на фоні дискусій та сутичок навколо Закону про рівність шлюбу». Таким чином, існував «контекст напруженості», який передбачав «навіть більше, ніж у минулому, [що] дії Troisième Voie і JNR могли перерости в серйозне порушення громадського порядку. Окрім цього акту насильства Суд зазначив, що виконавча влада та Conseil d’État врахували попередню діяльність груп як приватних ополченців. Отже, вони взяли до уваги ієрархічну структуру JNR, той факт, що вона проводила мітинги у формі та паради у військовому стилі, і той факт, що вона набирала членів на основі їх здатності застосовувати фізичну силу у випадку сутичок. Суд вказав на своє прецедентне право (Vona проти Угорщини ) наголошуючи на тому, що воєнізовані мітинги були призначені викликати страх і наголошуючи на праві держав вживати превентивні заходи для захисту демократії. За обставин цієї справи Суд не міг вважати необгрунтованими або свавільними критерії, застосовані Conseil d’État, встановивши, що JNR була більшою, ніж звичайна служба безпеки для асоціації Troisième Voie. З інформації, наданої міністром внутрішніх справ, було зрозуміло, що JNR фактично здійснювала діяльність як група, що має організацію та зовнішній вигляд військової. Уряд також наголосив на її загрозливому та агресивному характері. На думку Суду органи влади мали підстави побоюватися, що група такого характеру сприятиме атмосфері насильства та залякування, що виходить за рамки існування групи, яка висловлює образливі чи тривожні ідеї. Суд зауважив, що ідеологія, про яку йде мова, вилилася в численні акти насильства, про що свідчать спостереження та скоєні кримінальні злочини. З часом це призвело до клімату, який загрожував правам і свободам інших осіб та громадському порядку. Суд зауважив, що сам пан Ayoub, як голова, просував політичне насильство підбурюючи інших до участі в боях та фізичних нападах на антифашистські рухи та правоохоронні органи. JNR дозволила асоціації Troisième Voie досягти цілей, які фактично були підбурювальними, що передбачало звернення до жорстоких дій, таких як ті, що призвели до смерті C.M. З огляду на ці міркування та контекст, в якому були вжиті заходи, Суд визнав, що органи влади обґрунтовано встановили, що існували відповідні та достатні причини, що демонструють «нагальну суспільну потребу» для того, щоб видати наказ про розпуск груп, про які йде мова, для того, щоб не допустити та покласти край порушенням громадського порядку.

Стосовно того, чи був захід пропорційним, Суд встановив, що дії влади були необхідними для запобігання порушення громадського порядку. Він повторив, що у випадках підбурювання до насильства проти особи, представника держави або частини населення національні органи влади користуються широкими межами розсуду в своєму оцінюванні необхідності втручання відповідно до статті 11.

З огляду на ці межі розсуду та конкретні обставини справи Суд постановив, що захід розпуску можливо вважати пропорційним переслідуваній меті. Отже, втручання було необхідним в демократичному суспільстві.

Тому не було порушення статті 11 з тлумаченням в світлі статті 10.

Стаття 17 (Заборона зловживання правами)

Заяви № 34550/15 і 34532/15

Заяви № 34550/15 і 34532/15

Уряд стверджував, що заяви повинні бути визнані неприйнятними як несумісні з положеннями Конвенції відповідно до статті 17. Суд вирішив зосередити свою перевірку на сумісності програми та політичної діяльності заявників з основами демократії. Суд зазначив, що наказ про розпуск L’Oeuvre française був виданий урядом на підставі пунктів 2, 5 і 6 статті 212-1 CSI, тобто на підставах, що асоціація розпалювала ненависть або дискримінацію щодо групи осіб у зв’язку з тим фактом, що вони не були громадянами Франції, або з тим фактом, що вони мали мусульманську або єврейську віру чи походження, що вони прославляли співпрацю з ворогом і були приватним ополченням. Conseil d’État постановила, що розпуск був обґрунтований причинами, притаманними громадському порядку.

Суд зауважив, що органи влади докладно вивчили дії та погляди голови асоціації до того, як видати наказ про розпуск асоціації. По-перше, асоціація та її голова закликали до національної революції, мотивованої загальним бажанням позбутися «не білих», «паразитів», які руйнували суверенітет Франції. Поряд з цим ксенофобським закликом вони пропагували ідею, що «політичний іудаїзм» прагне знищити ідентичність Франції. Особи, відомі своїми негативістськими поглядами та засуджені у зв’язку з цим, брали участь у заходах, організованих заявниками. По-друге, під час провадження в Conseil d’État було продемонстровано, що L’Oeuvre française та її голова висловили підтримку осіб, які співпрацювали з нацистською Німеччиною. Вони були шанувальниками маршала Петена та ідеології режиму Віші ототожнюючись із цим режимом, використовуючи кельтський хрест як емблему під час вшанування пам’яті та в літньому таборі, організованому в ім’я Філіпа Петена. Вони стверджували про ідеологічну приналежність до громадських діячів, які сприяли співпраці з ворогом, і прагнули здійснити революцію Філіпа Петена з її расистськими законами відроджуючи тим самим болюче минуле, за яке держава була визнана відповідальною. По-третє, були організовані воєнізовані навчальні табори з метою поширення ідеології асоціації та підготовки молодих бойовиків як «політичних солдатів». Цей аспект підкреслив мету виховання молоді, яка, на думку Суду, складає загрозу для освіти демократичного громадянства, необхідну для боротьби з расизмом та ксенофобією. На підставі цього Суд встановив, що цілі, визначені асоціацією L’Oeuvre française та її головою, безсумнівно, містили елементи підбурювання до ненависті та расової дискримінації, заборонені Конвенцією. Отже, Суд постановив, що за допомогою  політичних поглядів, які просуваються, розповсюдженню пропаганди та діяльності, спрямованій на просування цих поглядів, заявники прагнули використати своє право на свободу об’єднання для знищення ідеалів та цінностей демократичного суспільства.

Що стосується Jeunesses nationalistes, Суд зазначив, що, хоча Conseil d’État визнала підбурювання до ненависті, дискримінації або насильства підставою для розпуску, він також встановив, що було недостатньо доказів існування підстав для прославлення співпраці з ворогом. Суд зауважив, що Jeuness nationalistes є молодіжним крилом L’Oeuvre française. Як і у випадку з останнім Суд вважав встановленим, що політична програма Jeunesses nationalistes містила цілі, засновані на ненависті та дискримінації мусульманських іммігрантів, і пропагувала антисемітизм та люту ненависть і дискримінацію гомосексуалів. На підставі цього Суд дійшов висновку, що заявники прагнули використати своє право на свободу об’єднання для знищення ідеалів та цінностей демократичного суспільства. Їх діяльність була несумісною з основами демократії.

На думку Суду, держава обґрунтовано встановила що асоціації-заявники (L’Oeuvre française та Jeunesses nationalistes) та їх лідери (пан Benedetti та пан Gabriac) переслідували цілі, заборонені статтею 17 Конвенції. Він встановив, що вони зловживали свободою об’єднань в спосіб, несумісний із цінностями толерантності, соціального миру та відсутності дискримінації, що лежать в основі Конвенції. Накази про розпуск були видані на основі поглибленого знання внутрішньополітичної ситуації та для підтримки «демократії, здатної захищати себе».

Як наслідок, відповідно до статті 17 Суд постановив, що заявники не можути вимагати захисту статті 11 Конвенції з тлумаченням в світлі статті 10. Тому їх скарги були відхилені як несумісні з положеннями Конвенції.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту