Справа «Associazione Politica Nazionale Lista Marco Pannella та Radicali Italiani проти Італії»

Документ у перекладі члена Комісії з питань правової реформи при Президентові України, д.ю.н. Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука, к.ю.н. Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

27 Вересня 2021
|
167
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 251, (2021)
31. 08. 2021

Закриття програм «політичної платформи» на державному телебаченні не порушило свободу вираження поглядів політичного об’єднання-заявника

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Associazione Politica Nazionale Lista Marco Pannella та Radicali Italiani  проти Італії (заява № 20002/13) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 10 (свобода вираження прав поглядів) Європейської Конвенції з прав людини, а також порушення статті 13 (право на ефективний засіб судового захисту).

Справа стосувалася закриття деяких політичних програм, відомих як «політичні платформи» на державному телебаченні. Заявниками були дві політичні асоціації, які скаржилися на порушення їх права висловлювати свої ідеї та думки.

Суд зазначив, що програми були закриті внаслідок бездіяльності «наглядової комісії» – політичного органу, який висловлює побажання Парламенту Італії стосовно суспільного мовлення, яке припинило надання каналам RAI вказівок, необхідних для організації політичних програм, про які йде мова. Таким чином, це був політичний вибір в межах розсуду Парламенту.

Формат програм датований початком 1970 -х років, коли суспільний контекст значно відрізнявся від сьогоднішнього. Наслідки закриття вплинули на всі без розрізнення політичні групи та партії, які брали участь. Поступова заміна цих «політичних платформ» завдяки більш глибоким політичним дебатам надала RAI більшу редакційну свободу. Таким чином, система суспільного мовлення зараз надає інші можливості для поширення політичних ідей та думок на телебаченні. Таким чином, закриття «політичної платформи» розглядався в контексті загальної еволюції державного мовлення в Італії.

Проте Суд зазначив, що асоціація -заявник не мала ефективного засобу правового захисту з метою оскарження закриття програм, про які йде мова.

Основні факти

Заявники, Associazione Politica Nazionale Lista Marco Pannella та Radicali Italiani, є двома італійськими політичними асоціаціями, головний офіс яких знаходиться в Римі. Вони стверджували, що закриття телевізійної програми, що складається з політичних дебатів, порушила їх право вільно передавати свої думки та ідеї.

Щодо відповідного законодавства, положення, характерні для італійського мовлення, розрізняють дві категорії програм. Політичні програми «комунікації», які включають «виборчі платформи», організовані у передвиборчий період, та« політичні платформи», що транслюються як частина звичайних програм

Існують також програми «новин», що стосуються поточних справ, суспільства та політика.

Законодавча влада доручила контроль над програмами та діяльністю телевізійних каналів двом органам: парламентській комісії з питань загального нагляду та контролю за радіомовленням і телебаченням ( Commissione Parlamentare per l’indirizzo generale e la vigilanza dei servizi radiotelevisivi – «наглядова комісія») та органу гарантування комунікацій ( Authorità per le garanzie nelle comunicazioni – «AGCOM»). Наглядова комісія передає наміри Парламенту з питань суспільного мовлення. AGCOM – це незалежний адміністративний орган, що здійснює регулюючі та наглядові функції в  телекомунікаційному та аудіовізуальному секторах.

21 листопада 2007 року наглядова комісія видала вказівки RAI на останній цикл «політичної платформи», який відбудеться до виборів. Після парламентських виборів в 2008 році склад наглядової комісії був оновлений, а нова комісія не надала RAI необхідних вказівок для організації нового циклу політичних комунікаційних програм. Як наслідок,  програми «політичної платформи» не були заплановані.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 10 (свобода вираження поглядів) перша асоціація-заявник скаржилася на закриття певних політичних програм, які, за її словами, були результатом бездіяльності наглядової комісії. Вона стверджувала про порушення її права вільно передавати свої ідеї та думки.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 27 грудня 2012 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Ksenija Turković (Хорватія), Голова,

Péter Paczolay (Угорщина),

Alena Poláčková (Словаччина),

Erik Wennerström (Швеція),

Raffaele Sabato (Італія),

Lorraine Schembri Orland (Mальта),

Ioannis Ktistakis (Греція),

а також Renata Degener, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Суд встановив, що асоціація Radicali Italiani, другий заявник, не продемонструвала, якого саме безпосереднього негативного впливу вона зазнала від закриття програм «політична платформа» та дійшов висновку, що її скарга була складена абстрактно всупереч передбачуваним помилкам національних органів влади. Таким чином, відповідно до статті 34 Конвенції друга асоціація-заявник не могла стверджувати, що вона стала жертвою оскарженої ситуації, і, таким чином, її заява повинна бути відхилена відповідно до статті 35 § 3 (a) та 4 Конвенції.

Стаття 10

Суд зазначив, що не в період виборів організація «політичної платформи» на державних каналах вимагала вказівок парламентського органу, а саме наглядової комісії, в той час як ініціатива щодо програм новин входила до редакційної автономії кожного каналу та кожного телевізійного відділу новин за умови дотримання загальних принципів неупередженості та плюралізму інформації.

Суд зазначив, що програми були внаслідок бездіяльності «наглядової комісії» – політичного органу, який висловлює побажання Парламенту Італії стосовно суспільного мовлення, яке припинило надання каналам RAI вказівок, необхідних для організації політичних програм, про які йде мова. Таким чином, це був політичний вибір в межах розсуду Парламенту.

Тому Суд повинен був з’ясувати, чи наслідки припинення цих трансляцій на свободу вираження поглядів першого заявника були сумісними з Конвенцією.

Суд зазначив, по-перше, що Формат програм датований початком 1970 -х років, коли суспільний контекст значно відрізнявся від сьогоднішнього. Асоціація-заявник не була єдиним «політичним суб’єктом», на який вплинуло закриття цих програм: усі без розрізнення політичні групи та партії, які брали в них участь, зазнали наслідків їх закриття. Ситуація відрізнялась, якщо б рішення про відмову надати дозвіл на ефірний час для певної політичної партії було прийняте одночасно з дозволом передавати по телебаченню думки інших  тим самим створюючи невідповідність, яка могла б порушити статтю 10 Конвенції. Поступова заміна цих «політичних платформ» завдяки більш глибоким політичним дебатам надала RAI більшу редакційну свободу. Таким чином, система суспільного мовлення зараз надає інші можливості для поширення політичних ідей та думок на телебаченні. Таким чином, закриття «політичної платформи» розглядався в контексті загальної еволюції державного мовлення в Італії. Ця еволюція полягала в поступовому зменшенні ролі політичної влади і визнання редакційної автономії кожного каналу та редакцій, відповідальних за новини, з метою сприяння неупередженості, об’єктивності та плюралізму інформації.

Суд дійшов висновку, що припинення трансляції «політичної платформи» не позбавило асоціацію-заявника можливості висловлювати свої думки, а також стосовно відсутності непропорційного порушення її права на свободу вираження поглядів.

Таким чином, порушення статті 10 Конвенції не було.

Стаття 13

Суд зазначив, що національні суди вважають, що як парламентський орган, наглядова комісія висловлювала побажання Парламенту Італії, а також те, що її дії мали політичний характер. Рішення, прийняті цим органом відповідно до Закону № 103 з 1975 року не були адміністративними, а політичними.

Щодо закриття зазначених телевізійних програм, Суд встановив, що асоціація-заявник не отримала ефективного національного засобу правового захисту.

Тому мало місце порушення статті 13 Конвенції.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що  виявлення порушення складало достатню справедливу сатисфакцію щодо моральної шкоди, завданої першому заявникові, а також те, що держава-відповідач повинна виплатити першому заявникові 127 євро відшкодування видатків і витрат.

Рішення доступне лише французькою мовою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту