Справа «Асоціація академіків проти Ісландії» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

26 Червня 2018
|
826
|

Справа стосувалася обмежень щодо права на страйк та запровадження обов’язкового арбітражного розгляду.

 

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 207 (2018)
07.06.2018

Асоціація академіків проти Ісландії (заява № 2451/16)

Суд відхиляє скаргу щодо обмежень права на страйк та обов’язковий арбітражний розгляд

У своєму рішенні у справі Асоціація академіків проти Ісландії (заява № 2451/16) Європейський суд з прав людини одноголосно оголосив заяву неприйнятною як явно необґрунтовану. Рішення є остаточним.

Справа стосувалася обмежень щодо права на страйк та запровадження обов’язкового арбітражного розгляду. Посилаючись на статтю 11 Європейської конвенції з прав людини асоціація-заявник, яка представляла 18 її членів професійної спілки, багато з яких працювали в секторі охорони здоров’я, скаржилася на те, що Ісландія порушила право її членів на свободу зібрань та об’єднань шляхом прийняття закону в червні 2015 року, який забороняв страйки, які тривали декілька місяців, протягом періоду колективних переговорів. Закон також передбачив прийняття обов’язкового рішення щодо умов зайнятості арбітражним судовим органом.

Серед інших висновків Суд постановив, що, з урахуванням, зокрема, оцінювання наслідків удару по сектору охорони здоров’я, проведеного національними судами, заходи можуть вважатися “необхідними у демократичному суспільстві”.

Суд зазначив, що члени професійної спілки фактично мали можливість застосовувати два важливих елементи свободи об’єднань, а саме право профспілки намагатися переконати роботодавця почути те, що вона повинна повідомити, і право на участь у колективних переговорах.

Суд погодився з загальним оцінюванням Верховного суду Ісландії у справі та визнав скарги асоціації-заявника явно необґрунтованими і, отже, неприйнятними.

Основні факти

Заявник, Асоціація академіків ( Bandalag háskólamanna ), є об’єднанням профспілок випускників університетів в Ісландії. Серед її членів є багато працівників у секторі охорони здоров’я.

Після невдалих переговорів з державою про нову колективну угоду 17 з 18 членів професійної спілки у березні 2015 року проголосували за проведення страйкової боротьби, яка розпочалася у квітні 2015 року.

У червні 2015 року Парламент прийняв закон про заборону наступних страйків та будь-яких припинення роботи членів асоціації та Асоціації медичних сестер. Закон також передбачав, що обов’язкове рішення про умови працевлаштування, в тому числі заробітну плату, повинне було б прийматися арбітражним судовим органом, якщо колективна угода не була б підписана до 1 липня 2015 року. У серпні судовий орган, призначений Верховним Судом,  продовжив термін дії існуючої колективної угоди на два роки з певними поправками.

Тим часом Асоціація академіків оскаржила цей закон в національних судах.

Проте, Окружний суд м. Рейк’явік і, по апеляції, Верховний Суд, 13 серпня 2015 року прийняли рішення на користь держави.

Скарги, процедура і склад Суду

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 21 грудня 2015 року.

Посилаючись на статтю 11 (свобода зібрань та об’єднань), асоціація-заявник стверджувала, зокрема, що, прийнявши Закон держава зробила право профспілок на захист інтересів своїх членів ілюзорними і обмежила права та свободи відповідно до статті 11 всіх членів профспілки у необґрунтований і непропорційний спосіб. Як альтернатива, вона також скаржилася на те, що уряд обмежив права і свободи відповідно до статті 11 членів професійної спілки, які в той час не брали участь в колективних діях. Наприкінці, асоціація-заявник стверджувала, що Верховний Суд Ісландії не розглянув справу відповідно до прецедентного права Суду.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів у наступному складі:

Пол Лемменс (Бельгія), Голова,

Роберт Спано (Ісландія),

Леді Бьянку (Албанія),

Небойша Вучинич (Чорногорія),

Валеріу Гріцко (Республіка Молдова),

Йон Фрідрік Кьолбро (Данія),

Стефані Муру-Вікстрьом (Монако),

а також Стенлі Нейсміт , Секретар секції.

Рішення Суду

Стаття 11

Суд повторив, що будь-яке втручання в право на свободи об’єднань повинне бути «необхідним в демократичному суспільстві». Проте, він не знайшов підстав для того, щоб поставити під сумнів висновок національних судів щодо необхідності оскаржених заходів.

У своєму оцінюванні на підставі доказів Верховний Суд встановив, що обмеження були необхідними, оскільки існувала серйозна загроза для безпеки суспільства і прав інших осіб, а саме: права на охорону здоров’я. Крім того, суд взяв до уваги той факт, що члени асоціації-заявника мали можливість застосувати страйкові заходи від 11 до 67 днів до того часу, як вони були обмежені, а також те, що закон не обмежував права членів профспілок негайно. Він виявив, що сторони вичерпали всі спроби для того, щоб спор за допомогою колективної угоди у той час, коли був прийнятий Закон.

Суд не вбачав підстав для того, щоб не погодитися з оцінюванням національних судів та зазначив, що члени профспілки дійсно мали можливість здійснити два важливих елементи свободи об’єднань, а саме право профспілки намагатися переконати роботодавця почути те, що вона повинна була повідомити,  і право на участь в колективних переговорах. Навіть якщо результат страйків не був бажаним, це не означає , що їх права відповідно до статті 11 були ілюзорними.

Суд погодився з висновком Верховного Суду стосовно того, що оскаржений Закон не виходив за межі того, що було необхідним. Суд встановив, що за обставин справи, національні суди, а саме: Верховний Суд, ретельно розглянув інтереси, які є головними в цій справі, застосовуючи принципи, викладені в прецедентному праві Суду, діяли в межах своїх повноважень (“межі розсуду”) і встановили справедливим баланс між запровадженими заходами та переслідуваною законною метою. Тому Суд дійшов висновку, що заява була явно необґрунтованою і одноголосно оголосив її неприйнятною.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту