Справа «Антія і Хупенія проти Грузії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

30 Липня 2020
|
267
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 177, (2020)
18.06.2020

Antia і Khupenia проти Грузії (заява № 7523/10)

Заявники, Марина Антія і Нана Хупенія (Marina Antia і Nana Khupenia), є громадянами Грузії, які народились в 1964 та 1960 роках, відповідно, і проживають в м. Зугдіді (Грузія).

Справа стосувалася скарги заявників на їх засудження за нехтування службовими обов’язками.

В жовтні 2006 року заявники були звинувачені в нехтуванні службовими обов’язками під час роботи інспекторами Єдиного фонду державного соціального страхування («Фонд») між 1995 та 2004 роками, яке, як стверджувалося, призвело до  незаконного отримання пенсії працюючими особами з Фонду. Вони були визнані винними в 2008 році та отримали штрафи.

По апеляції вони стверджували, серед іншого, що їх засудження не було передбачуваним, оскільки злочин нехтування службовими обов’язками почав застосовуватися до працівників Фонду лише після внесення змін до статті 342 §1 Кримінального кодексу. Крім того, нехтування службовими обов’язками було незначним правопорушенням з дворічним строком давності, який закінчився в жовтні 2006 року, оскільки звинувачення стосувалося злочинів, ймовірно скоєних до січня 2004 року. В листопаді 2008 року апеляційний суд м. Кутаїсі відхилив твердження заявників і повністю підтримав рішення нижчого суду.

В кінцевому підсумку в травні 2009 року Верховний суд підтвердив засудження заявників встановивши, що на них розповсюджувався злочин нехтування службовими обов’язками, оскільки вони працювали на юридичну особу публічного права.

Проте він погодився, що дворічний термін позовної давності минув, скасувавши їх штрафи та знявши їх судимість.

Заявники вимагали відшкодування збитків в Служби соціального обслуговування, правонаступника Фонду, за розірвання їх договорів в 2006 році. Проте суди, в тому числі Верховний Суд, відхилили їх позови звернувши увагу на їх засудження та встановивши, що розірвання договору мало дійсну правову основу.

Покладаючись на статтю 7 (немає покарання без закону) Європейської Конвенції з прав людини заявники скаржилися на те, що їх засудження за нехтування службовими обов’язками було погашене давністю, а також на те, воно не було передбачуваним з огляду на обмежену особисту сферу застосування положення національного кримінального права на підставі якого їх притягнули до судової відповідальності.

Порушення статті 7

Справедлива сатисфакція: Суд постановив, що виявлення порушення складало достатню справедливу сатисфакцію щодо будь-якої моральної шкоди, завданої заявникам.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту