Справа «Альтінас проти Туреччини»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

27 Березня 2020
|
2 262
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 091, (2020)
10.03.2020

Прославлення насильства не охоплюється свободою вираження поглядів, але кримінальне провадження повинне відповідати вимогам справедливості

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Altıntaş проти Туреччини (заява № 50495/08) Європейський суд з прав людини встановив:

– одноголосно, порушення статті 6 § 1 (право на доступ до суду)Європейської Конвенції з прав людини, а також

– більшістю, відсутність порушення статті 10 (свобода вираження поглядів).

Справа стосувалася судового штрафу, накладеного на пана Altıntaş за статтю, опубліковану в 2007 році в його періодичному виданні Tokat Demokrat, яка описувала винних в «Кізілдерських подіях», серед іншого, як «кумирів молоді». Події, про які йде мова, відбулися в березні 1972 року, коли три громадяни Сполученого Королівства, працівники НАТО, були викрадені та страчені їх викрадачами.

Пан Altıntaş був визнаний винним в 2008 році кримінальним судом, який встановив, що стаття прославляла повстанців, причетні до тих подій.

Суд постановив, що:

– пан Altıntaş зазнав непропорційного обмеження свого права на доступ до суду, оскільки він не мав можливості подати апеляцію з питань прав на рішення про визнання його винним, прийнятого в суді першої інстанції, оскільки розмір судового штрафу не досяг  встановленого законом порогу для такої апеляції. Суд звернув увагу на відповідне прецедентне право.

– Втручання в право пана Altıntaş на свободу вираження поглядів не було непропорційним переслідуваним законним цілям. Суд вважає, зокрема що вирази, використані в статті про винних в « Кізілдерських подіях» і їх дії, можливо розглядати як такі, що прославляють або принаймні  виправдовують насильство. Він враховує межі розсуду, надані національним органам влади в таких справах, та обґрунтваний розмір штрафу, накладений на пана Altıntaş.

Крім того, важливо було не зводити до мінімуму ризик того, що такий друкований матеріал може заохочувати або стимулювати деяких молодих людей, зокрема членів або прибічників деяких незаконних організацій, скоювати подібні насильницькі дії для того, щоб стати «кумирами молоді». Використані вирази створювали враження для громадської думки – зокрема, людей, які поділяли політичні думки, подібні тим, які пропагували особи, винні в подіях, про які йде мова, – що для досягнення мети, яку ці особи вважали законною з точки зору своєї ідеології, застосування насильства може бути необхідним і виправданим.

Основні факти

Заявник, Джихан Альтінтас (Cihan Altıntaş), є громадянином Туреччини, який народився у 1984 році та мешкає в м. Анкара. У відповідний час він був редактором щомісячного періодичного видання Tokat Demokrat, яке розповсюджується в провінції Токат (Туреччина).

В березні 1972 року члени двох незаконних організацій ( Türkiye Halk Kurtuluş Partisi / Cephe (THKP / C) – Турецька народно-визвольна партія / фронт; і Türkiye Halk Kurtuluş Ordusu (THKO) – Турецька народно-визвольна армія) взяли в заручники трьох громадян Сполученого Королівства, які працювали на військовій базі НАТО в м. Уньє (Туреччина). Метою захоплення заручників було перешкоджання виконання смертної кари трьох відомих засновників THKO. Заручників відвезли в будинок в селі Кізілдере, провінція Токат, де розміщувалися інші члени двох незаконних організацій .

Через декілька днів військова поліція здійснила облогу будинку в Кізілдере. Проте викрадачі відмовилися здаватися і влаштували перестрілку з поліцією до того, як вбити їх трьох заручників.

Всі, окрім одного з повстанців, були ліквідовані під час бою.

В березні 2007 року в періодичному виданні пана Altıntaş була опублікована стаття про ці події під заголовком  «М. та його друзі все ще живі кумири молоді ». Таким чином, вона описувала повстанців як «кумирів»  і як «безжалістно вбитих». Через декілька днів його звинуватили в злочині прославлення злочинів або злочинців внаслідок змісту статті відповідно до статей 215 та 218 Кримінального кодексу.

В квітні 2008 року кримінальний суд провінції Токат наказав пану Altıntaş сплатити судовий штраф в розмірі близько 430 євро (EUR), вважаючи, що стаття прославляла повстанців, причетних до «Кізілдерських подій».

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 6 (право на доступ до суду) пан Altıntaş скаржився на те, що він не мав можливості подати апеляцію з питань права на рішення суду першої інстанції, оскільки накладений на нього штраф був меншим встановленого законом порогу для такої апеляції.

Згідно зі статтею 10 (свобода вираження поглядів) він скаржився на порушення своєї свободи вираження поглядів у зв’язку з засудженням в кримінальном порядку та накладенням судового штрафу.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 10 жовтня 2008 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Robert Spano (Ісландія), Голова

Valeriu Griţco (Республіка Молдова),

Egidijus Kūris (Литва),

Ivana Jelić (Чорногорія),

Arnfinn Bårdsen (Норвегія),

Darian Pavli (Албанія),

Saadet Yüksel (Туреччина),

а також Hasan Bakırcı, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 6 (право доступу до суду)

Суд зазначив, що у багатьох справах щодо відсутності можливості подати апеляцію з питань права на рішення суду першої інстанції він виявляв порушення статті 6§1 Конвенції. У цій справі Суд встановив, що пан Altıntaş зазнав непропорційного обмеження його права на доступ до суду, оскільки була порушена його сама сутність. Таким чином мало місце порушення статті 6 §1 Конвенції.

Стаття 10 (свобода вираження поглядів)

По-перше, Суд зазначив, що засудження пана Altıntaş  в кримінальному порядку складало втручання  в здйснення його права на свободу вираження поглядів. Це втручання переслідувало наступні законні цілі: захист національної безпеки та громадської безпеки, збереження територіальної цілісності та запобігання злочинів.

По-друге, стаття була опублікована в напруженому соціальному контексті, особливо з огляду на чутливість частини турецького суспільства стосовно «Кізільдерських подій», яка, ймовірно, зростала серед населення Токату через географічну близькість до місця подій,  а також через дату публікації, коли відзначалася 35-та річниця цих подій.

По-третє, стаття описувала насильницькі дії, вчинені особами – на той час членами незаконних організацій – і представляла їх в схвальних термінах за героїчну поведінку «молодих революціонерів», яка, як стверджувалося, зробила їх« кумирами молоді ». В ній також смерть більшості повстанців після збройного протистояння з поліцією була описана як «безжалістне вбивство».

На думку Суду, був безперечним той факт, що, незважаючи на мету осіб, винних в подіях, які, можливо, вважалися законними, – запобігання смертної кари їх друзів, дії, вчинені щодо викрадених осіб, які крім того були розстріляні їх викрадачами, і щодо сил безпеки, було можливо чітко охарактеризувати як насильницькі.

Тому вирази, які використовуються у статті про винуватців « Кізилдерських подій» та їх вчинки можливо розглядати як такі, що прославляють або принаймні виправдовують насильства.

Крім того, важливо було не зводити до мінімуму ризик того, що такий друкований матеріал може заохочувати або стимулювати деяких молодих людей, зокрема членів або прибічників деяких незаконних організацій, скоювати подібні насильницькі дії для того, щоб стати «кумирами молоді». Використані вирази створювали враження для громадської думки – зокрема, людей, які поділяли політичні думки, подібні тим, які пропагували особи, винні в подіях, про які йде мова, – що для досягнення мети, яку ці особи вважали законною з точки зору своєї ідеології, застосування насильства може бути необхідним і виправданим.

Як наслідок, з урахуванням меж розсуду, наданих національним органам влади в таких справах, та обґрунтваного розміру штрафу, накладеного на пана Altıntaş, Суд виявив, що оскаржене втручання неможливо вважати несумісним зі статтею 10 Конвенції, а також те, що воно було непропорційним переслідуваним законним цілям.

Таким чином, стаття 10 Протоколу № 1 Конвенції не була порушена.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Туреччина повинна виплатити пану  Altıntaş 1 500 євро відшкодування моральної шкоди.

Окремі думки

Суддя Bårdsen висловив особливу негативну думку, до якої приєднався суддя Pavli.

Рішення доступне лише французькою мовою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту