Справа «Агірре Лете проти Іспанії» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

2 Вересня 2019
|
184
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий секретарем Суду
ЄСПЛ 295 (2019)
29.08.2019

Відмова органів влади Іспанії врахувати термін покарання, відбутий у Франції за злочини, пов’язані з терористичними організаціями, не складала порушення Конвенції

У сьогоднішньому рішенні у справі Агірре Лете проти Іспанії та чотири інші заяви (заяви № 29068/17 35242/17, 30460/17, 43543/17 та 43614/17) Європейський суд з прав людини одноголосно оголосив заяви неприйнятними. Рішення є остаточним.

Справа стосувалася питання врахування вироків до тюремного ув’язнення, які вже відбули у Франції п’ять громадян Іспанії, засуджених за терористичні злочини у Франції та Іспанії,  для цілей розрахунку максимальної тривалості відповідних вироків в Іспанії.

Суд звернув увагу на те, що в рішеннях, прийнятих Audencia Nacional та Верховним Судом, не був змінений максимальний термін ув’язнення в Іспанії, які зберігали тридцятирічний термін ув’язнення для кожного з заявників. Суд зазначив, що у відповідний час законодавство Іспанії належно не враховувало терміни ув’язнення, які засуджені вже відбули у Франції.

З огляду на те, що рішення, про які йде мова, не призвели до жодних змін в винесених вироках, оскаржені терміни ув’язнення неможливо вважати непередбачуваними або недозволеними законом для цілей Конвенції.

Основні факти

Всі п’ять заявників, Juan Luis Aguirre Lete, Julen Atxurra Egurrola, Iñaki Bilbao Beaskoetxea, Idoia Martinez Garcia та Fernando Silva Sande, є громадянами Іспанії, які народилися в 1963, 1959, 1959, 1968 та 1954 роках, відповідно та мешкають в м. Суера, Ель-Пуерто-де-Санта-Марія, Кастельон, Понтеведра і Ла-Корунья (Іспанія) відповідно.

Суди у Франції засудили всіх заявників до позбавлення волі за злочини, пов’язані з терористичною організацією ETA (перші чотири заявники) або терористичною організацією GRAPO (п’ятий заявник).

Засудження між 1994 і 2009 роками стосувалися злочинів, скоєних у Франції між 1993 та 2003 роками, і засуджені відбували покарання в цій країні.

Згодом в Іспанії заявники були засуджені до максимальних 30 років ув’язнення за злочини, скоєні до тих, за які вони вже були засуджені у Франції.

Протягом періоду з 31 жовтня 2013 року до 1 грудня 2014 року заявники вимагали, щоб терміни ув’язнення, призначені органами влади Франції, які вони відбули у Франції, були враховані під час визначення  максимального періоду ув’язнення 30 років в Іспанії.

Audiencia Nacional та Верховний суд відхилили їх запити.

Верховний Суд постановив, що після опублікування Основного закону №  7/2014 від 12 листопада 2014 року про обмін інформацією з протоколів поліції та визнання кримінальних судових рішень в межах ЄС, який був чинним з 3 грудня 2014 року, законодавча влада чітко виключала будь-яке міркування узгодження з вироками, винесеними в іншій державі-члені, з метою визначення максимальної тривалості терміну тюремного ув’язнення.

Згодом заявники подали апеляцію amparo до Конституційного суду. Він оголосив перші чотири запити неприйнятними на підставі того, що не було жодного порушення основних прав відхиливши п’ятий запит, оскільки було надано недостатньо підстав для його конституційної релевантості.

Скарги, процедура та склад Суду

Заяви були подані до Європейського суду з прав людини 6 квітня 2017 року, 4 травня 2017 року, 6 квітня 2017 року, 8 червня 2017 року та 13 червня 2017 року.

Посилаючись на статтю 7§1 (відсутність покарання без закону) та статтю 5 §1 (право на свободу та безпеку) Європейської конвенції з прав людини перші чотири заявники скаржилися на те, що вони вважали застосуванням нового прецедентного права Верховного Суду із зворотною силою, а також на новий закон, який набув чинності після їх засудження і який, як вони вважали, продовжив їх терміни до тюремного ув’язнення. П’ятий заявник посилався лише на статтю 7 §1 Конвенції.

Рішення було прийняте Комітетом з трьох суддів в наступному складі:

Paulo Pinto de Albuquerque (Португалія), Голова,

Helen Keller (Швейцарія),

María Elósegui (Іспанія),

а також Fatoş Aracı, Заступник секретаря.

Рішення Суду

Стаття 7§1

Суд знову наголосив, що згідно з відповідним прецедентним правом він повинен намагатися встановити, чи національні суди змінили суворість покарань, призначених заявникам.

Суд звернув увагу на те, що в рішеннях, прийнятих Audencia Nacional та Верховним Судом, не був змінений максимальний термін ув’язнення в Іспанії, які зберігали тридцятирічний термін ув’язнення для кожного з заявників.

Він зазначив, що заявники ніколи не отримували рішення на користь врахування вироків, які засуджені відбували у Франції, оскільки обидва суди, до яких вони подавали заяви з цього приводу, в кінцевому підсумку відхилили їх запити.

Суд також зазначив, що в той час, коли заявники скоїли кримінальні злочини, про які йде мова, а також коли приймалися рішення про призначення їм максимального терміну ув’язнення законодавство Іспанії належно не враховувало терміни ув’язнення, які засуджені вже відбули у Франції.

Як підсумок, Суд виявив, що заявники не могли  обґрунтовано вважати в той час, коли вони відбували вироки до ув’язнення у Франції та коли були прийняті рішення про призначення їм максимального терміну ув’язнення в Іспанії, що період, який вони відбули у Франції, буде  врахований під час визначення верхньої межі в тридцять років, встановленої кримінальним правом Іспанії.

Тому Суд відхилив цю скаргу як явно необґрунтовану.

Стаття 5§ 1

В той час, коли був винесений вирок заявникам та пізніше, коли вони подали запит про врахування терміну покарання, який вони відбули у Франції, законодавство Іспанії особливо не передбачало, щоб вже відбутий термін покарання  у Франції буде врахований для визначення максимального тридцятирічного терміну ув’язнення. З огляду на те, що рішення, про які йде мова, не призвели до жодних змін в винесених вироках, оскаржені терміни ув’язнення неможливо вважати непередбачуваними або недозволеними законом для цілей статті 5§1 Конвенції.

Крім того, Суд зазначив, що причинно-наслідковий зв’язок між винесеними вироками та продовженням ув’язнення заявників з’явився з засуджувальних вердиктів і максимального терміну ув’язнення 30 років, який вони повинні були відбувати, як це визначено в рішеннях про призначення верхньої межі вироків, винесених в Іспанії.

Як наслідок Суд постановив, що ця скарга також повинна бути відхилена як явно необґрунтована.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту