Справа «А і В проти Румунії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

23 Червня 2020
|
113
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 154, (2020)
02.06.2020

Суд відхиляє скарги на органи влади Румунії у зв’язку з програмою захисту свідків

У сьогоднішньому рішенніПалати в справі А і В проти Румунії(заява № 48442/16) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 2 (право на життя) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася скарг заявників на захист, наданий їм як свідкам в справі про корупцію.

Суд виявив, зокрема, що органи влади визнали, що заявники зіткнулися з загрозою для їх життя. Проте для того, щоб офіційно включити їх до програми захисту свідків був необхідний певний час – рік і чотири місяці. З іншого боку, поліція забезпечувала захист протягом цього часу.

Суд звернув увагу на суперечки між заявниками та органами влади щодо запропонованого їм захисту, а заявники особливо критично ставилися до того, що вони вважали відсутністю досвіду захисту в співробітників поліції та різні передбачувані помилки.

Проте такі питання не обґрунтовували провокаційну поведінку заявників і неодноразове нехтування ними власних обов’язків щодо їх захисту. Заявники не співпрацювали і дуже часто невідповідно поводилися зі співробітниками поліції.

Суд, похваливши органи влади за її зусилля щодо продовження захисту заявників незважаючи на відсутність співпраці, дійшов висновку, що вони зробили все, що було можливо обґрунтовано очікувати від них за тих обставин для захисту заявників від загрози.

Основні факти

Заявники, пані A та пан В, є громадянами Румунії, які народились в 1981 та 1978 роках, відповідно, і проживають разом як подружжя в R.

В серпні 2015 року відділ прокуратури з боротьби з корупцією при Верховному касаційному суді («HCCJ») оголосив заявників «свідками, яким погрожують»: вони працювали на С, який, разом з іншою високопосадовою особою, D, перебували під слідством за передбачувані корупційні дії. Вважалося, що заявники були свідками підозрюваних транзакцій між С та D.

Генеральне управління поліції («DGP») надало В негайний захист Служби спеціальних дій та її місцевого відділення поліції. Команда служби спеціальних дій почала працювати негайно, а з лютого 2016 року була призначена друга команда для захисту заявників. Національне бюро з питань захисту свідків («NOWP») зустріло заявників та пояснило умови та вимоги програми, до якої вони погодились приєднатися в грудні 2015 року.

Згодом вони провели дискусії щодо протоколів захисту, які повинні використовуватися DGP, в яких описані обов’язки співробітників поліції та зобов’язання заявників, які заявники відмовилися підписати. В червні 2016 року прокуратура звернулася до HCCJ з проханням скасувати заходи захисту та виключити їх з захисту свідків, оскільки вони вже не знаходилися в небезпеці, але HCCJ відхилив запит в серпні 2016 року.

В кінцевому підсумку заявники були офіційно включені до програми захисту свідків під керівництвом NOWP в січні 2017 року, захист забезпечувала поліція. Вони підписали протоколи захисту того ж місяця, коли вони також попросили NOWP змінити їх імена, вивезти їх за кордон та надати їм фінансову допомогу. В березні 2017 року HCCJ відхилив запити заявників.

На думку заявників заходи поліції щодо їх захисту були неефективними. Наприклад, співробітники поліції визнали, що не мали жодних вказівок щодо своєї місії, яка, як вони стверджували, була першою такого типу. У В також були суперечки зі співробітниками поліції, оскільки він не був задоволений способом організації захисту. За ці суперечки на нього декілька разів був накладений штраф.

Протягом періоду захисту заявники також стикалися з погрозами, наприклад, на їх порозі були залишені дві кулі та були порізані автомобільні шини. Заявники подали скарги на їх захист, які переважно були відхилені. Заявники залишили Румунію в 2017 році.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на різні статті Конвенції заявники скаржилися на організацію програми захисту свідків стверджуючи, що вона була недостатньою.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 11 серпня 2016 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Jon Fridrik Kjølbro(Данія), Голова,

Faris Vehabović(Боснія і Герцеговина),

Iulia Antoanella Motoc(Румунія),

Branko Lubarda(Сербія),

Carlo Ranzoni (Ліхтенштейн),

Jolien Schukking(Нідерланди),

Péter Paczolay(Угорщина),

а також Andrea Tamietti, секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 2

Суд вирішив розглянути скаргу заявників відповідно до статті 2 (право на життя) Конвенції. Повторюючи своє прецедентне право, зокрема Osman проти Сполученого Королівства та R.R. і інші проти Угорщини Суд зазначив, що стаття 2 Конвенції може застосовуватися навіть незважаючи на те, що особа, право на життя якої, як стверджується було порушене, не загинула .

Заявники були віднесені до категорії «свідків, яким погрожують» і прокуратура вважала, що вони знаходилися в небезпеці. Під час застосування правил захисту свідків органи влади визнали, що існував ризик для заявників в значенні закону.

Тому органам влади було відомо або повинно було бути відомо про існування справжнього та безпосереднього ризику для життя заявників. Питання полягало в тому, чи органи влади зробили все, що було можливо обґрунтовано очікувати від них для уникнення цього.

Суд зазначив, що органи влади помістили заявників під захист відразу після виявлення ризику, проте в наступному процесі були різні затримки: органам влади знадобилося шість місяців для складання протоколів захисту та надання їх заявникам; більше трьох місяців для отримання згоди заявників на участь в програмі захисту свідків; і два місяці для того, щоб прокурор розпочав належну процедуру включення заявників до програми захисту свідків згідно з відповідним законом.

Суд висловив занепокоєння тим, що з серпня 2015 року – моменту, коли вперше був виявлений ризик, минуло більше року та чотирьох місяців, до січня 2017 року, коли заявники офіційно були включені до програми захисту свідків.

Проте, вони не залишалися без захисту протягом цього часу, навіть незважаючи на те, що принаймні спочатку він був здебільшого імпровізованим з огляду на відсутність норм, які стали застосовними в липні 2016 року. Недоліки, які виникли внаслідок цього, були виправлені органами влади, і не відбулося жодного безпосереднього нападу на заявників.

Заявники вказали на відсутність досвіду в співробітників поліції, але Суд не погодився зазначивши, наприклад, що вони раніше отримували подібні завдання з високим ризиком.

Проте такий досвід не міг компенсувати відсутність чітких інструкцій та відсутність відповідної підготовки. Інколи співробітників поліції заставали без зброї або без уніформи, або вони залишали пост до того, як прибувала чергова команда.

Такі недоліки ризикували поставити під загрозу захист заявників, хоча вони серйозно сприймалися органами влади, які проводили розслідування, та за необхідності виносили догани.

Хоча Суд визнав, що така ситуація сприяла ескалації конфліктів і недовірі між заявниками та поліцією, вона не обґрунтовувала провокаційну поведінку заявників та нехтування власними обов’язками щодо їх захисту.

Заявники повністю усвідомлювали свій обов’язок співпрацювати з органами влади, який раніше був викладений в законі і включений до протоколів захисту, які вони в кінцевому підсумку підписали. На практиці вони неодноразово не виконували свої зобов’язання та порушували протоколи.

Серед іншого, вони не співпрацювали і неналежним чином поводилися зі співробітниками поліції. Вони намагалися уникати заходів захисту та перешкоджати роботі службовців і, як стверджувалося, висунули органам влади недосяжні вимоги щодо зобов’язання знайти їм нову роботу, а також відмовлялися від компромісів.

Крім того, заявники були присутні в соціальних мережах та на телебаченні, що могло поставити під загрозу статус захищених свідків. Заявники також відмовилися від пропозиції переселення в Румунії, в той час як після ретельного розгляду та надання підстав HCCJ відхилив їх запит щодо зміни імен та вивозу за кордон.

Нехтуючи рішенням HCCJ та їх зобов’язанням дотримуватися протоколів захисту заявники вирішили поїхати за кордон, що на практиці, припинило їх захист і потенційно наражало їх на серйозний ризик. Навіть в цій ситуації органи влади не скасували їх захист, а підтримували контакт і продовжували надавати їм фінансову підтримку.

Суд схвалив органи влади за їх зусилля для продовження захисту незважаючи на відсутність співпраці заявників замість того, щоб виключити їх з програми захисту свідків – можливості, передбаченої законодавством.

Суд вважає, що органи влади зробили все, що можливо було обґрунтовано очікувати від них для захисту заявників від передбачуваного ризику для їх життя. Таким чином, вони дотрималися вимог статті 2 Конвенції і це положення не було порушене.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту