Рішення Палати у справі “Зеленчук та Цицюра проти України” (прес-реліз)

Справа стосувалася скарги на державну заборону продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яка, за їх словами, порушила їх права на власність як власників таких ділянок.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

22 Травня 2018
|
2 666
|

Прес-реліз рішення Палати у справі “Зеленчук та Цицюра проти України” англійською мовою  можна завантажити за посиланням.

Відповідно до статей 43 і 44 Конвенції, постанови Палати не є остаточними. Протягом трьох місяців після винесення постанови Палати, будь-яка зі сторін може вимагати передання справи на розгляд Великої палати Суду.

Після подання такого запиту, колегія із п’яти суддів розглядає питання, чи заслуговує справа наступного розгляду. У такому випадку Велика палата розгляне справу і винесе остаточне рішення. Якщо запит про передачу на розгляд відхилений, рішення Палати стане остаточним в той же день. Відповідно до статті 28 Конвенції, рішення, винесені Комітетом, є остаточними.

Після того, як судове рішення стає остаточним, його передають до Комітету міністрів Ради Європи для контролю його виконання. Більш докладну інформацію про процес виконання можливо знайти тут.

 

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 182 (2018)
22.05.2018

Абсолютна заборона України купівлі та продажу земель сільськогосподарського призначення викликала порушення прав, уряд повинен прийняти більш збалансований закон

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Зеленчук та Цицюра проти України (заява № 846/16 та 1075/16) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив: порушення статті 1 Протоколу № 1 (захист власності) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася скарги двох осіб на державну заборону продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яка, за їх словами, порушила їх права на власність як власників таких ділянок.

Суд зауважив, що після падіння Радянського Союзу Україна переважно роздавала земельні ділянки сільськогосподарського призначення особам, які раніше працювали в колгоспах, але запровадила передбачувану тимчасову заборону продажу таких земельних ділянок, відому як “мораторій на землю”. Уряд стверджував, що захід перешкоджав зосередженню земельних ділянок в декількох руках, зупиняв збідніння населення сільської місцевості та надавав змогу переконатися, що земля залишалася оброблюваною

Проте Суд встановив, що держава не встановила справедливий баланс між загальними інтересами громади та правами власності заявників. Суд зазначив, що жодна інша держава Ради Європи не мала таку заборону і посилався на невідповідність підходу України до завершення мораторію. Було також незрозуміло, чому менш обмежувальний захід не був ефективним для досягнення тієї ж мети.

Суд постановив, що уряд повинен вжити законодавчі заходи для забезпечення необхідного справедливого балансу для власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення, хоча це й не означало, що Україна повинна негайно створити ринок земельних ділянок сільськогосподарського призначення без обмежень. Заявникам не було присуджено жодної грошової компенсації.

Основні факти

Заявником у заяві № 846/16 була Софія Степанівна Зеленчук, громадянка України, яка народилася в 1947 році і мешкає є в Івано-Франківську (Україна). Заявником у заяві № 1075/16 був Віктор Антонович Цицюра, який народився в 1939 році і мешкає у Тернополі.

Обидва заявника отримали невеликі ділянки сільськогосподарських земель у спадщину у 2000 та 2004 роках, відповідно, та отримали свідоцтва про право власності у 2007 та 2008 роках. Обидві ділянки були орендовані компаніями. Перший заявник отримує орендну плату в натуральному вигляді – зерно або соняшникову олію, в той час як другий отримує орендну плату від 20 до 36 євро за гектар.

Земельні ділянки підпорядковуються забороні продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення відповідно до Земельного кодексу. Заборона була спочатку повинна була бути чинною до 2005 року до прийняття різних законів, пов’язаних із землею, які вважалися важливими для створення гарно функціонуючої інфраструктури ринків збуту на ринку землі. Проте термін дії цієї заборони був продовжений декілька разів Перехідні положення Земельного кодексу зараз встановлюють мораторій на більшість земельних ділянок сільськогосподарського призначення, окрім випадків успадкування, обміну та експропріації для загального користування до прийняття Закону про земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

Скарги, процедура і склад Суду

Посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 Конвенції заявники скаржились на законодавчі обмеження, застосовні до їх земельних ділянок.

Заяви були подані до Європейського суду з прав людини 22 та 23 грудня 2015 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів у наступному складі:

Вінсент А. де Гаетано (Мальта), голова

Ганна Юдківська (Україна),

Пауло Пінто де Альбукерке (Португалія),

Фаріс Вехабовіч (Боснія і Герцеговина),

Джордж Раварані (Люксембург),

Марко Бошняк (Словенія),

Пітер Пачзолай (Угорщина),

а також Маріалена Цірлі, секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 1 Протоколу № 1

Ключовим фактором для виявлення Судом порушення прав власності  заявників було те, що Україна послідовно ставила мету надання дозволу на придбання та продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення після створення інфраструктури ринку. Проте, всупереч оголошеній меті початковий мораторій був продовжений декілька разів і зараз розглядається з усіма практичними цілями як невизначений незважаючи на періодичні крайні строки для того, щоб законодавчий орган врегулював це питання, але ці строки не були виконані. Це свідчить про відсутність послідовності органів влади.

Суд взяв до уваги твердження уряду щодо необхідності обмеження, наприклад, запобігання збідніння сільського населення, уникнення зосередження землі в руках декількох груп, таких як багаті особи або ворожа держава, а також припинення вилучення з обробки.

Проте в першому доказі не був врахований той факт, що заявники мешкали в місті та не бажали займатися сільським господарством. Крім того, законодавчий орган не виявив, що заборона була необхідною для досягнення поставленої мети щодо сільського населення взагалі, але її метою було надання достатньої кількості часу для прийняття необхідного законодавства. Наступні дві мети, наведені урядом, можливо досягти за допомогою інших законів, у тому числі тих, що вже зареєстровані в Україні, такі як обмеження кількості земельних ділянок та податки, які, як виявляється, сприяють обробці землі.

Жодна інша держава Ради Європи не мала такої загальної заборони, в тому числі подібні країни з перехідною економікою, які використовують інші закони для досягнення цілей, наведених урядом. Завданням Суду не було визначення того, чи вибір України був найкращим рішенням, але в ситуації, коли держава поставила собі за мету добре регульований ринок продажу землі, вона повинна надавати підстави  для більш обмежуючого рішення, що вона не змогла виконати у будь-який послідовний спосіб.

Суд встановив, що тягар, накладений на двох заявників, був надмірним. Вони постраждали від наслідків нездатності органів влади дотриматися своїх власних крайніх строків, в той час як органи влади надали лише незначні підстави для нездатності обрати менш обмежувальні заходи. Україна не встановила справедливий баланс між загальними інтересами громади та інтересами заявників , а також перевищила свої повноваження щодо дискреційності (“межі розсуду”).

Стаття 46

Суд наголосив, що справа стосувалася загальної законодавчої ситуації та не обмежувалася лише заявниками. Суд постановив, що Україна повинна вжити відповідні законодавчі або інші заходи для забезпечення справедливого балансу між інтересами власників сільськогосподарських земель та суспільством взагалі. Суд зауважив, що він не вимагає створення ринку земельних ділянок сільськогосподарського призначення без обмежень, а також те, що держава залишається вільною обирати, які заходи необхідно вжити.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Суд постановив, що виявлення порушення є достатньою справедливою сатисфакцією будь-якої моральної шкоди і не надав грошової компенсації. При цьому Суд взяв до уваги свій висновок, що Україна повинна вжити загальні заходи для виконання рішення, а також те, що ця ситуація негативно впливала на дуже велику кількість осіб. Проте, якщо держава продемонструє необґрунтовану затримку у вживанні необхідних заходів, можуть бути гарантовані грошові компенсації. Суд присудив 3 000 євро кожному заявникові для відшкодування видатків та витрат, але зауважив, що в майбутніх справах, як правило, не буде присуджувати компенсації такого типу.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту