Рішення ЄСПЛ від 29.09.2016 року

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

20 Лютого 2018
|
1 829
|

Суд відхиляє скаргу передбачуваних бомбувальників в м. Ома на несправедливий судовий розгляд

У своєму рішенні у справі МакКевітт і Кемпбелл проти Сполученого Королівства (заява №. 61474/12 і № 62780 / 12) Європейський суд з прав людини одноголосно визнав скарги неприйнятними. Рішення є остаточним.

Після полудня 15 серпня 1998 року внаслідок вибуху бомби вагою 500 фунтів загинули 29 осіб (в тому числі жінка, вагітна близнюками) в центрі Ома, Північна Ірландія. Суд відзначив, що це був найбільш жорстокий вчинок під час конфлікту у Північній Ірландії. Незважаючи на те, що проти винних не була порушена кримінальна справа, багато сімей, які постраждали внаслідок вибуху бомби, подали цивільний позов проти деяких з передбачуваних злочинців. МакКевітт і Кемпбелл були одними з відповідачів в позові. Позов був успішним та їм було призначено відшкодувати значні збитки.

МакКевітт  і Кемпбелл скаржились в Суді на несправедливий судовий розгляд. Зокрема, вони стверджували, що суд першої інстанції повинен був застосовувати кримінальні, а не цивільні стандарти надання доказів через тяжкість звинувачень проти них; а також те, що визнання доказів агента ФБР, який не був присутнім у суді для допиту, було несправедливим.

Суд відхилив скарги. Щодо твердження стосовно того, що суддя повинен був застосувати кримінальний стандарт доказів, Суд дійшов висновку, що це не було необхідним тому, що справа була цивільним позовом про відшкодування збитків; не було жодного обвинувачення в кримінальному злочині. Стосовно доказів відсутнього агента ФБР, Суд дійшов висновку, зокрема, що суддя в повній мірі врахував необхідність відповідних запобіжних заходів беручи до уваги відсутність свідка; обвинувачені мали відповідну можливість оскаржити докази агента самостійно; суддя належним чином розглянув відповідні міркування під час вирішення, яке значення він може надати доказам відсутнього свідка.

У світлі цих міркувань Суд дійшов висновку, що висновки національного суду не можуть вважатись довільними або необґрунтованими. Заявники не продемонстрували, що судовий розгляд їх справи був несправедливим та Суд відхилив їх заяви.

Основні факти

Перший заявник, Майкл МакКевітт, є громадянином Ірландії, який народився в 1949 році і зараз знаходиться в ув’язненні в Порт-Лііше, Ірландія. Другий заявник, Ліам Кемпбелл, є громадянином Ірландії, який народився в 1962 році і зараз знаходиться під вартою в HMP Магаберрі в Північній Ірландії.

15 серпня 1998 року після полудня в центрі м. Ома, Північна Ірландія, вибухнула бомба вагою 500 фунтів. Приблизно за півгодини до вибуху були зроблені три різних дзвінки з попередженнями про пристрій, які надавали суперечливу і оманливу інформацію про його місцезнаходження. Пізніше було виявлено, що дзвінки були призначені для того, щоб перешкодити визначенню місця знаходження бомби. Внаслідок вибуху загинули 29 осіб, в тому числі жінка, вагітна близнюками, та більш ніж триста осіб отримали поранення. Це був найбільш жорстокий вчинок під час конфлікту в Північній Ірландії.

Хоча відповідальність за вибух взяла Справжня Ірландська республіканська армія ( “The Real ІРА “) жодна особа не була засуджена за спричинення вибуху або смертей, які стали наслідком цього вибуху.

Проте багато з сімей, які постраждали внаслідок вибуху бомби, подали цивільний позов проти тих осіб, яких вони вважали відповідальними, вимагаючи відшкодування збитків за завдання шкоди особі, навмисне завдання шкоди, а також змову з метою завдання шкоди. Серед відповідачів в цій справі були два заявники, МакКевітт і Кемпбелл.

 

Під час слухання справи в суді першої інстанції МакКевітт вирішив не надавати будь-яких свідчень, а Кемпбелл взагалі не був присутнім. Суд прийняв рішення на користь позивачів і зобов’язав заявників відшкодувати значні збитки.

Головний свідок позивачів був агентом ФБР, який проник в дисидентську республіканську терористичну групу. Проте ФБР відмовилося надати можливість агенту виступати свідком через загрозу його безпеці і медичний стан. Тому, хоча агент не був присутнім в суді і не міг піддаватись перехресному допиту, важливий матеріал (в тому числі запис свідчень, які він надав в попередніх кримінальних справах і спілкування за допомогою електронної пошти між ним і його помічниками) був прийнятий як доказ в суді.

Заявники оскаржили вирок. Їх скарги містили доказ, що суд повинен був застосовувати кримінальний, а не цивільний стандарт надання доказів через тяжкість тверджень; а також стосовно того, що визнання доказів, наданих агентом ФБР, було несправедливим, особливо з урахуванням того, що заявники не мали можливості допитати його в суді.

Проте, апеляція була відхилена Апеляційним судом 7 липня 2011 року. Заявникам було відмовлено в наданні дозволу на подання апеляції до Верховного суду 27 липня 2012 року.

 

Скарги, процедура та склад Суду

 

Заяви були подані до Європейського суду з прав людини 18 вересня 2012 року.

Посилаючись на статтю 6 §§ 1 і 3 (d) (право на справедливий судовий розгляд і право на присутність і допит свідків) Європейської конвенції з прав людини заявники скаржилися на відсутність справедливого слухання справи. Стверджуючи, що провадження проти них мало в основному кримінальний характер, вони запевняли, що вони не отримали процесуальні засоби захисту, необхідні під час кримінального переслідування. Як альтернатива, якщо провадження мало дійсно цивільний характер, вони стверджували, що використання свідчень з чужих слів порушило їх право на справедливий судовий розгляд.

Рішення було винесене Палатою з семи суддів в наступному складі:

Мір’яна Лазарова Трайковська( «колишня югославська Республіка Македонія»), Голова,

Леді Бянку (Албанія),

Лінос-Олександр Сісіліанос (Греція),

Пол Махоні (Сполучене Королівство),

Алеш Пейхал (Чехія),

Роберт Спано (Ісландія),

Паулін Коскело (Фінляндія), судді,

а також Рената Дедженер, заступник секретаря секції.

 

Рішення Суду

Стаття 6 § 3 (d)

Стаття 6 § 3 (d) вимагає, щоб підсудні, обвинувачені у скоєнні кримінального злочину, мали право допитувати свідка, який надає свідчення проти них. Заявники стверджували, що, хоча позов проти них був номінально цивільним, через тяжкість звинувачень він ефективно залучав визначення «обвинувачення у кримінальному злочині». Отже, вони стверджували, що вони повинні були отримати таке ж право допитати агента ФБР, яке б вони мали в кримінальному судочинстві, а суд також повинен був застосовувати кримінальний стандарт надання доказів. Уряд заперечив це на підставі того, що провадження не було кримінальним: відзначаючи, що позов був поданий приватними особами, а не державою; у справі не було «злочину» для розгляду; а провадження не мало жодних кримінально-правових наслідків.

Суд прийняв рішення на користь уряду, виявивши, що позов був цивільним, а скарга заявників стосовно того, що необхідно було застосовувати різні процедури, була відхилена.

Стаття 6 § 1

Заявники стверджували, що, навіть якщо позов проти них був дійсно цивільним, визнання доказів агента ФБР порушило їх право на справедливий судовий розгляд.

Вони запевняли, що не існувало жодних підстав для відсутності свідка, свідчення, які надав свідок, були явно ненадійними та вони не мали відповідної можливості заперечити їх.

Суд відхилив ці підстави, встановивши, що були застосовані відповідні гарантії для того, щоб долучити до судового розгляду докази з чужих слів. Зокрема, суддя повністю розглянув необхідність гарантії для того, щоб заявники мали справедливий судовий розгляд; заявники отримали відповідну можливість оскаржити достовірність доказів інформатора як за допомогою розслідування до судового розгляду, так і під час надання доказів протягом провадження; а суддя належним чином розглянув відповідне міркування під час вирішення питання, яке значення він міг надати доказам з урахуванням відсутності свідка. Крім того, заявники мали можливість оскаржити рішення за допомогою апеляції, а апеляційний суд визнав, що суддя був справедливим під час прийняття цього рішення.

У світлі цих міркувань Суд дійшов висновку, що заявники не продемонстрували, що судовий розгляд був несправедливим. Тому Суд відхилив скаргу заявників, постановивши, що вона була явно необґрунтованою та неприйнятною.

 

Рішення доступне лише англійською мовою.

 

Цей прес-реліз є документом, підготовленим Секретаріатом. Він не зобов’язує Суд. Рішення, постанови і додаткову інформацію про Суд можливо знайти на інтернет-сторінці www.echr.coe.int. Для отримання прес-релізів Суду підпишіться тут: www.echr.coe.int/RSS/en або слідкуйте за нами в Twitter @ECHR_Press.

 

Контакти для преси

[email protected] | тел: +33 3 90 21 42 08

Джордж Стеффорд (тел: + 33 3 90 21 41 71)

Трейсі Тьорнер-Третц (тел: + 33 3 88 41 35 30)

Деніс Ламберт (тел: + 33 3 90 21 41 09)

Інджи Ертекін (тел: + 33 3 90 21 55 30)

 

Європейський суд з прав людини був створений в Страсбурзі державами-членами Ради Європи в 1959 році для розгляду порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту