Рішення ЄСПЛ від 10 жовтня 2017 року

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

20 Лютого 2018
|
1 690
|

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 303 (2017)
10.10.2017 року

Рішення від 10 жовтня 2017 року

Європейський суд з прав людини сьогодні в письмовій формі повідомив про 18 рішень : вісім рішень Палати підсумовані нижче; з десятьма рішеннями Комітету, які стосуються питань, які вже були подані до Суду, можливо ознайомитися на HUDOC і вони не вказані в цьому прес-релізі.
Рішення французькою мовою нижче позначені зірочкою (*).

Тар’яні проти Угорщини (заява № 29609/16) 

Заявник, Аттіла Петер Тар’яні, є громадянином Угорщини, який народився в 1976 році і мешкає в Будапешті. Справа стосувалася його твердження про жорстокість поліції. За словами пана Тар’яні два співробітники поліції прибули в його будинок 20 липня 2015 року після сварки з дружиною і доправили його в місцевий відділок поліції. Він стверджує, що на нього напали у відділку і він був доставлений в лікарню лише тоді, коли стало очевидним, що він не міг ходити. Внаслідок його госпіталізації були видані два висновки лікаря, в першому повідомлялося, що у нього була зламана нога, а також подряпини та синці; а в другому – про наступні ушкодження, у тому числі вибиті і розшатані зуби. Згодом було розпочате розслідування тверджень пана Тар’яні. У грудні 2015 року прокурор прийняв рішення про відсутність достатніх доказів проти співробітників поліції для відкриття кримінального провадження і припинив розслідування. Прокурор засновував своє рішення на заявах, зроблених паном Тар’яні, його дружиною та дочкою, медичним персоналом, присутнім під час госпіталізації пана Тар’яні, та трьох співробітників поліції. Варіанти подій пана Тар’яні та поліції значно відрізнялися. Пан Тар’яні особливо зазначив, що він зламав ногу внаслідок жорстокого поводження під час перебування під вартою в відділку поліції і його дружина підтвердила, що він не мав ушкоджень до його арешту. Співробітники поліції, з іншого боку, заперечували будь-яке жорстоке поводження, стверджуючи, що пан Тар’яні, який був в стані алкогольного сп’яніння, чинив опір арешту змушуючи співробітників поліції застосовувати силу проти нього. У своєму рішенні про припинення розслідування прокурор також враховував ще один висновок лікаря, зроблений в листопаді 2015 року призначеним судом медичним експертом, який виявив, що основне ушкодження пана Тар’яні – зламана нога, відбулося до його арешту і правдоподібність його тверджень у будь-якому випадку була сумнівною через його алкогольне сп’яніння. Апеляція пана Тар’яні проти цього рішення була остаточно відхилена в лютому 2016 року.
Посилаючись на статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) Європейської конвенції з прав людини пан Тар’яні скаржився на те, що він зазнав жорстокого поводження поліції, а також на те, що наступне розслідування його тверджень було невідповідним.
Відсутність порушення статті 3 (поводження)
Порушення статті 3 (розслідування)
Справедлива сатисфакція: 7500 євро (EUR) (моральна шкода) і 3000 євро (видатки і витрати).

1 Відповідно до статей 43 і 44 Конвенції, постанови Палати не є остаточними. Протягом трьох місяців після винесення постанови Палати, будь-яка зі сторін може вимагати передання справи на розгляд Великої палати Суду. Після подання такого запиту, колегія із п’яти суддів розглядає питання чи, заслуговує справа наступного розгляду. У такому випадку Велика палата розгляне справу і винесе остаточне рішення. Якщо запит про передачу на розгляд відхилений, рішення Палати стане остаточним в той же день. Відповідно до статті 28 Конвенції, рішення, винесені Комітетом, є остаточними.
Після того, як судове рішення стає остаточним, його передають до Комітету міністрів Ради Європи для контролю його виконання. Більш докладну інформацію про процес виконання можливо знайти тут: www.coe.int/t/dghl/monitoring/execution
2 Рішення про визнання скарг неприйнятними і рішення про вилучення заяв з реєстру є остаточними.

Гріголовіч проти Литви (№ 54882/10) 

Заявник, Фабіян Григоловіч, є громадянином Литви, який народився в 1941 році і мешкає в селі Баджорай у Вільнюській області. Справа стосувалася провадження щодо відновлення права власності на частину земельної ділянки його батька. У 2000 році Григоловіч подав запит до органів влади про відновлення його права власності на 9,5705 га землі, яка належала його батькові до націоналізації радянським режимом, шляхом надання йому з нової ділянки землі. У 2002 році він змінив свій початковий запит і попросив відновити його права власності in natura. Після декількох запитів щодо земельної ділянки адміністрація Вільнюського округу повідомила його, що в 2007 році земельна ділянка, частина якої вже була виділена третім сторонам, підлягала викупу державою, і він знаходився в переліку осіб, які подали запит про відновлення прав власності. У 2009 році органи влади прийняли рішення про відновлення його права власності на 0,18 га землі батька і повідомили його, що його права власності на решту земельної ділянки будуть відновлені пізніше. Тоді пан Григоловіч подав позов до адміністративного суду з проханням скасувати рішення органів влади про виділення земельної ділянки батька третім сторонам і присудити йому компенсацію. Суд визнав, що відповідне законодавство не передбачало повернення йому земельної ділянки in natura тому, що він не володів жодною з будівель, розташованих на ній. Рішення було підтверджене Верховним судом. У 2012 році Григоловіч був поінформований Національною земельною службою стосовно того, що після внесення поправки у відповідне законодавство з метою прискорення процесу відновлення права власності, він мав право на отримання грошової компенсації за землю. Проте він відповів, що він все ще бажав отримати земельну ділянку in natura або ділянку землі рівної цінності.
Посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) Європейської конвенції Григоловіч скаржився на те, що органи влади порушили його права власності не відновивши його права власності на земельну ділянку батька та не надавши йому справедливу компенсацію.
Порушення статті 1 Протоколу № 1
Справедлива сатисфакція: Суд постановив, що питання застосування статті 41 (справедлива сатисфакція) Конвенції не було готове для прийняття рішення і залишив його для розгляду на більш пізню дату.

Справедлива сатисфакція

 Moнтанаро Гаучі та інші проти Мальти (№ 31454/12) 

Справа стосувалася реквізиції власності державою.
Заявниками є шість членів однієї родини, які є громадянами Мальти та мешкають у м. Слієма, Сент-Джуліан і Гоцо (Мальта). Вони успадкували будинок у населеному пункті Рабат (Мальта) від свого покійного батька в 1997 році, який був реквізований в 1987 році. Орендна плата, встановлена органами влади, складала близько 35 євро щорічно. Ця сума була збільшена до приблизно 185 євро у 2010 році. У вересні 2008 року заявники відкрили провадження для відшкодування вимагаючи від судів: присудження їм компенсації за збитки, понесені внаслідок невідповідної орендної плати та їх нездатності розвивати свою власність; скасування наказу про реквізицію; передачі власності і встановлення справедливих умов щодо їх власності, в тому числі справедливої орендної плати. В кінцевому підсумку в листопаді 2011 року Конституційний Суд присудив заявникам 14 000 євро, але визнав, що реквізиція була законною і в інтересах суспільства, тому не було необхідним скасовувати наказ про реквізицію.
Посилаючись, зокрема, на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) заявники скаржилися на реквізицію їх власності. Вони особливо стверджували, що присуджена їм компенсація була сміховинно низькою і не забезпечувала достатнього відшкодування, а також те, що в будь-якому випадку їх власність продовжувала бути реквізованою за оренду, значно нижчу ніж її ринкова вартість.
У своєму основному рішенні від 30 серпня 2016 Суд встановив порушення статті 1 Протоколу № 1.
Сьогоднішнє рішення стосувалося питання про застосування статті 41 (справедлива сатисфакція) Конвенції стосовно матеріальної шкоди.
Справедлива сатисфакція: 30 000 EUR заявникам спільно відшкодування матеріальної шкоди.

Лачихіна проти Росії (№ 38783/07) *

Заявник, Наталя Лачихіна, є громадянкою Росії, яка народилася в 1971 році і мешкає в Барнаулі (Алтайський край). Справа стосувалася вилучення транспортного засобу, відмови видати наказ про його повернення та спору щодо права власності. 26 липня 2006 року пані Лачихіна придбала автомобіль у приватної особи, пана Ш., який 10 жовтня 2006 рік став об’єктом кримінального розслідування. Він був звинувачений у нездатності повернути позику на придбання автомобіля та продажу транспортного засобу в порушення угоди позики.
6 грудня 2006 року слідчий, відповідальний за справу, видав наказ про вилучення транспортного засобу як фізичного доказу в кримінальному провадженні. Це рішення було підтримане в липні 2007 року Окружним Судом. З грудня 2006 року транспортний засіб був вилучений як фізичний доказ в кримінальному провадженні на невизначений термін.
Пані Лачихіна зробила чотири спроби, в кримінальному та цивільному провадженні, повернути транспортний засіб.
Кожного разу її апеляції були відхилені Окружним судом в касаційному провадженні. 25 квітня 2017 року слідчий закрив кримінальне розслідування проти пана Ш. на підставі того, що в обвинувачення закінчився термін давності і сказав пані Лачихіна подати заяву Керівнику Міністерства внутрішніх справ для повернення її транспортного засобу.
Посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) пані Лачихіна скаржилась на втручання у її права власності у зв’язку з вилученням її транспортного засобу у 2006 році, а також на той факт, що його постійно утримували після цього. Вона також скаржилася на те, що вона не отримала виклик на слухання 10 липня 2007 року, коли був виданий наказ про вилучення транспортного засобу, а також на те, що рішення про його вилучення не було вручене їй.
Порушення статті 1 Протоколу № 1
Справедлива сатисфакція: 11 000 EUR (матеріальна та моральна шкода).

Хаджімурадов та інші проти Росії (№ 21194/09, 21200/09, 24693/09, 
24700/09, 27063/09, 27064/09, 27159/09, 27259/09, 30531/09, 30538/09, 
30578/09, 32851/09, 32855/09, 32862/09, 32992/09, 18777/10 і 
22304/10) 

Заявниками є 20 громадян Росії, більшість з яких мешкає в м. Грозний (Чеченська Республіка, Росія). Два заявники мешкають у Бельгії. Справа переважно стосувалася їх скарги на те, що їх родичі загинули під час спеціальної операції державних військовослужбовців, а також на відсутність ефективного розслідування цих вбивств.
За словами заявників, 21 їх родич (подружжя, діти, брати та дядько) були вбиті під час операції, проведеної, зокрема, державними службовцями спецпідрозділу поліції 5 лютого 2000 року у поселенні Нові Алди на околиці Грозного.
Кримінальне розслідування вбивства було відкрите 5 березня 2000 року прокуратурою міста Грозний. Протягом багатьох років заявники або близькі члени їхніх сімей отримували статус жертви в провадженнях, які відкладались і відновлювались декілька разів і все ще тривають.
Твердження заявників щодо подій 5 лютого 2000 року пов’язані з іншою справою, раніше вирішеною Європейським судом з прав людини, Мусаєв та інші проти Росії (№. 57941/00 і дві інші заяви, дивіться рішення Палати від 26 липня 2007 року), оскільки заявники стверджують, що їх родичі були вбиті тими самими особами і за тих самих обставин, як і родичі заявників у цій справі.
Посилаючись, зокрема, на статтю 2 (право на життя) заявники скаржилися на те, що їх родичів вбили під час інциденту 5 лютого 2000 року, а також на відсутність ефективного розслідування, яке б визначило і притягнуло до відповідальності осіб, відповідальних за смерть членів їх сімей.
Порушення статті 2 (розслідування) – щодо відмови органів влади провести ефективне розслідування смерті родичів заявників після листопада 2007 року.
Справедлива сатисфакція:
– стосовно моральної шкоди: 15 000 євро спільно Ібрагіму Мусаєву та Зої Мусаєвій; 15 000 євро кожному – Руслану Хаджимурадову, Бірлант Берехахмадовій, Альпату Хіріхановій, Рашиду Геріханову, Бірлан Тасуєвій, Барет Шамсатовій, Маншура Сугайповій, Абулхасану Хайдаєву, Мадіні Джамальдаєвій, Еліні Умархадзієвій, Маліці Ганаєвій, Осману Кудозову, Асет Хакімовій, Яхіт Бішаєвій, Айсет Мусостовій, Яхіта Джабрайловій, Халіду Гойтаєву та Ользі Солтихановій;
– стосовно видатків та витрат: 2500 євро заявникам спільно.

Даштан проти Туреччини (№ 37272/08) 

Заявник, Суат Даштан, є громадянином Туреччини, який народився у 1975 році та відбуває вирок до тюремного ув’язнення в Туреччині після його засудження в 2006 році за здійснення теракту з використанням бомби в Тундзелі. Справа стосувалася його твердження стосовно того, що його кримінальна справа була несправедливою.
Пан Даштан був заарештований у серпні 2004 року за підозрою в членстві в незаконній організації, а саме РПК (Робітнича партія Курдистану). Згодом він був звинувачений в участі в двох нападах, під час яких були поранені солдати у жовтні та листопаді 2003 року. Під час провадження пан Даштан підтвердив, що він був членом РПК, але неодноразово заперечував його участь у будь-яких атаках. Під час його засудження в травні 2006 року суд по суті посилався на свідчення шести підозрюваних у інших кримінальних провадженнях щодо РПК. Один з цих свідків стверджував, що напад в жовтні 2003 року був здійснений особою з кодовим ім’ям «Хамза», і яку він визначив як пан Даштан під час надання свідчень в суді першої інстанції. Проте він особисто не свідчив про напад та йому було невідомо про незаконну діяльність пана Даштана для PПK. Шостий свідок, D.T, який дав свідчення в іншому суді, стверджував, що він чув, що пан Даштан розмістив і встановив міни, які спричинили вибух у жовтні 2003 року. Пан Даштан просив суд першої інстанції заслухати D.T особисто, але його запит був відхилений, оскільки суд вважав, що заява D.T в іншому суді була достатньою. Його засудження було підтримане Касаційним судом у лютому 2008 року.
Посилаючись, зокрема, на статтю 6 § 1 та 3 (d) (право на справедливий судовий розгляд / право на присутність та допит свідків) пан Даштан особливо стверджував, що провадження проти нього було несправедливим тому, що йому було відмовлено у можливості допитати і протистояти головному свідку проти нього, D.T. Зокрема, він підкреслив, що, з огляду на той факт, що він був притягнений до відповідальності і покараний за правопорушення, яке викликає найтяжче покарання в Туреччині (довічне ув’язнення), він повинен був принаймні мати можливість допитати єдиного свідка, який зробив обвинувальні заяви проти нього
Порушення статті 6 §§ 1 та 3 (d).
Справедлива сатисфакція: Суд постановив, що виявлення порушення Конвенції складало достатню справедливу сатисфакцію стосовно моральної шкоди, завданої пану Даштану.

Фатіх Таш проти Туреччини (№ 2) (№ 6813/09) 

Заявник, Фатіх Таш, є громадянином Туреччини, який народився в 1979 році і мешкає в Стамбулі. Справа стосувалася його засудження в кримінальному порядку після публікації статті в журналі, в якому він був редактором. У 2004 році в журналі Vesta була опублікована стаття під назвою «Про інтелектуальність курдів» видавничим будинком, власником і головним редактором якого на той час був пан Таш. Після публікації йому було пред’явлене обвинувачення в поширенні пропаганди на користь терористичної організації і в 2008 році він був засуджений за всіма пунктами обвинувачення. Суд першої інстанції визнав, що ця стаття складала пропаганду на користь РПК, незаконної озброєної організації. Суд засудив його до десяти місяців ув’язнення і наказав йому сплатити штраф. Оголошення його засудження було призупинене за умови, що він не скоїть інший навмисний злочин протягом п’яти років. Його заперечення проти рішення було відхилене.
Пан Таш скаржився на те, що його засудження в кримінальному порядку порушило статтю 10 (свобода вираження поглядів)
Порушення статті 10
Справедлива сатисфакція: 2500 EUR (моральна шкода) і 1930 EUR (видатки і витрати).

Гюлер і Текдал проти Туреччини (№ 65815/10) 

Заявники, Фатма Гюлер та Емін Текдал, є громадянами Туреччини, які народилися в 1981 та 1966 роках, відповідно, і мешкають в селі Есеміш, в провінції Діарбакір (Туреччина). Справа стосувалася вбивства їх 30-річного брата і племінника, відповідно, Мурата Текдлала, військовими. 12 вересня 2008 року Мурат Текдал вийшов з дому для того, щоб прогулятися в сусіднє село. Його тіло було знайдене наступного дня солдатами біля струмку неподалік від його села. Відповідно до звіту, складеного наступного дня солдатами, Мурат був убитий під час збройного зіткнення з групою з п’яти членів PПK, незаконної організації. Його тіло було знайдене під час обшуку, проведеного солдатами наступного ранку, він лежав поруч із зарядженою мисливською рушницею з двома нерозірваними патронами. Солдати дійшли висновку, що Мурат був одним із терористів. Крім цього звіту, інші вжиті кроки містили перевірку місця злочину та розтин – обидва виявили, що смерть була викликана пострілом. Органи прокуратури розпочали розслідування членства родича заявників в РПК, але вони вирішили через більш ніж місяць не відкривати кримінальне провадження проти нього тому, що він був мертвий. Заявники подали заперечення до судів проти цього рішення вимагаючи видання наказу для органів влади про проведення розслідування смерті їх родича. У квітні 2010 року суди виявили, що заявники не мали права висунути таке заперечення, оскільки не проводилось розслідування вбивства їх родича, а лише розслідування для його переслідування в судовому порядку за членство в РПК.
Посилаючись на статтю 2 (право на життя) заявники стверджували, що їх родич був незаконно вбитий військовими та не було проведеного взагалі жодного розслідування його вбивства. Вони стверджували, що взагалі не було жодного збройного зіткнення, про що свідчив той факт, що мисливська рушниця їх родича все ще була повністю заряджена. Дійсно, вони стверджували, що все в інциденті вказувало на те, що їх родич був невинною цивільною особою, а не членом незаконної організації, як було зображено силами безпеки для того, щоб уникнути переслідування в судовому порядку.
Порушення статті 2 (право на життя)
Порушення статті 2 (розслідування).
Справедлива сатисфакція: Заявники не подали вимогу відшкодування матеріальної або моральної шкоди. Суд присудив їм 4000 євро спільно стосовно видатків і витрат.

Цей прес-реліз є документом, підготовленим Секретаріатом. Він не зобов’язує суд. Рішення, постанови і додаткову інформацію про Суд можливо знайти на інтернет-сторінці www.echr.coe.int. Для отримання прес-релізів Суду підпишіться тут: www.echr.coe.int/RSS/en або слідкуйте за нами в Twitter @ECHR_Press.

Контакти для преси
[email protected] | тел: +33 3 90 21 42 08
Трейсі Тьорнер-Третц (тел: + 33 3 88 41 35 30)
Ніна Саломон (тел.: + 33 3 90 21 49 79)
Деніс Ламберт (тел: + 33 3 90 21 41 09)
Інджи Ертекін (тел: + 33 3 90 21 55 30)

Європейський суд з прав людини був створений в Страсбурзі державами-членами Ради Європи в 1959 році для розгляду порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту