Рішення ЄСПЛ від 1 вересня 2016 року

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

20 Лютого 2018
|
1 814
|


Прес-реліз 
Виданий Секретарем Суду 
ЄСПЛ 271 (2016) 
01.09.2016 

Європейський суд з прав людини сьогодні в письмовій формі повідомив про дев’ять постанов1 і два рішення 2:

Нижче підсумовані постанови п’ятої Палати; для чотирьох інших постанов у справах Х і Y проти Франції (заява №. 48158/11), Веннер проти Німеччини (№. 62303/13), Міхно проти України (№. 32514/12) іСвітлани Атаманюк та інші проти України (№. 36314/06, 36285/06, 36290/06 та 36311/06) були опубліковані окремі прес-релізи;

З двома рішеннями можливо ознайомитися на HUDOC та вони не вказані в цьому прес-релізі.

Рішення французькою мовою нижче відзначені зірочкою (*).

Марк Брауер проти Німеччини (заява № 24062/13)

Заявник, Марк Брауер, є громадянином Німеччини, який народився в 1978 році і мешкає в м. Райне (Німеччина). Справа стосувалася відхилення його апеляції проти наказу про його ізолювання в психіатричній лікарні на підставі невиконання терміну одного тижня, встановленого законом.

У червні 2012 року Брауер був заарештований за пошкодження припаркованих автомобілів молотком та за опір секретарю суду. Як тимчасовий захід, Брауер, який вже раніше отримував психіатричне лікування, був поміщений в психіатричну лікарню і отримав призначеного судом адвоката. 18 грудня 2012 року обласний суд Мюнстера, який вважав, що його неможливо було притягнути докримінальної відповідальності та він був психічно хворим, затвердив його ізолювання в лікарні. Відразу ж після слухання справ він повідомив про своє бажання подати апеляційну скаргу на рішення суду і призначити новий захист. Він отримав точні інструкції судді стосовно того як і де подати апеляційню скаргу.

Проте після отримання письмових інструкцій призначеним судом адвокатом, Брауер згодом надрукував і підписав апеляційний лист в районний суд Райне. Цей лист був відхилений як запізнілий, а обласний суд повторив певну судову інструкцію від 18 грудня 2012 року Брауеру стосовно того, що апеляцію можливо було подати в письмовому вигляді до обласного суду Мюнстеру і окружного суду Мюнстеру, а в окружному суді Райне її можливо було лише в усній формі зареєструвати в реєстрі. В січні 2013 року призначений судом адвокат, який продовжив захист Брауера, подав запит на відновлення провадження і подав апеляцію стосовно питань права, стверджуючи,що його клієнт отримав незрозумілі вказівки стосовно того, як подати апеляцію. В кінцевому рахунку, в квітні 2013 року Федеральний суд відмовився розглядати по суті скаргу Брауера, оскільки він не подав її протягом одного тижня і відхилив його прохання про відновленняпровадження. Цей суд надав вирішальне значення точним судовим вказівкам, наданим 18 грудня 2012 року. Будь-яке неправильне розуміння вважалось власною відповідальністю Брауера, оскільки не існувало жодних доказів того, що він не зрозумів інструкції через його психічне здоров’я.

Брауер подав конституційну скаргу, яка була відхилена в червні 2013 року без будь-яких підстав.

1 Відповідно до статей 43 і 44 Конвенції, постанови Палати не є остаточними. Протягом трьох місяців після винесення постанови Палати, будь-яка зі сторін може вимагати передання справи на розгляд Великої палати Суду. Після подання такого запиту, колегія із п’яти суддів розглядає питання чи, заслуговує справа наступного розгляду. У такому випадку Велика палата розгляне справу і винесе остаточне рішення. Якщо запит про передачу на розгляд відхилений, рішення Палати стане остаточним в той же день. Відповідно до статті 28 Конвенції, рішення, винесені Комітетом, є остаточними. Після того, як судове рішення стає остаточним, його передають до Комітету міністрів Ради Європи для контролю його виконання. Більш докладну інформацію про процес виконання можливо знайти тут: www.coe.int/t/dghl/monitoring/execution

2 Рішення про визнання скарг неприйнятними і рішення про вилучення заяв з реєстру є остаточними.

Посилаючись на статтю 6 § 1 (доступ до суду) Європейської конвенції з прав людини Брауер скаржився на відмову розглянути по суті його апеляцію стосовно питань права і відхилення його прохання про відновлення провадження стосовно його ізолювання в психіатричній лікарні, стверджуючи, зокрема, що він не зрозумів вказівки судді стосовно подання апеляційної скарги не через його психічний стан, а  через те, що вони були незрозумілими.

Порушення статті 6 § 1

Справедлива сатисфакція: Брауер не подав жодних заяв стосовно справедливої сатисфакції.

Хузуняну проти Італії (№ 36043/08)

 

Заявник, Лучано Валентин Хузуняну, є громадянином Румунії, який народився в 1973 році і мешкає в Румунії.

Справа стосувалася відсутності можливості у Хузуняну домогтися повторного відкриття кримінального судочинства проти нього, яке закінчилась його засудженням in absentia.

Після судового переслідування за звинуваченням у вбивстві 15 березня 2004 року Хузуняну був засуджений Римським судом в м. Асізі до 28 років ув’язнення. Влада, звернувши увагу на його переховування від правосуддя, призначила йому адвоката, який брав участь в провадженні. Адвокат подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Римського апеляційного суду в м. Асізі, який відхилив скаргу 17 січня 2005 року. Він також подав апеляцію  питань права, але вона була визнана неприйнятною. Стосовно Хузуяну 19 грудня 2005 року був виданий міжнародний ордер на арешт і він був заарештований в Румунії в 2006 році, а згодом його екстрадували до Італії, дата екстрадиції була невідома.

Хузуяну, посилаючись на статтю 175 Кримінально-процесуального кодексу, стверджував, що його апеляційна скарга проти засудження не повинна була бути погашена давністю. Він стверджував, що він не переховувався від правосуддя і не відмовлявся від права з’явитися суді, заявивши, що, оскільки він не був повідомлений про хід провадження за місцем його проживання в Румунії, він не був належним чином проінформований про кримінальне судочинство проти нього. У рішенні від 12 квітня 2007 року Римський апеляційний суд в м. Асізі висловив думку стосовно того, що Хузуяну мав право бути звільненим від сроку давності, але мав право подати апеляційну скаргу лише на рішення суду другої інстанції. Хузуяну подав апеляційну скаргу з питань права, стверджуючи про необхідність проведення нового розгляду справи по суті, а не лише рішення з питань права. Ця вимога була відхилена касаційним судом 13 січня 2008 року на підставі того, що особа, яка була засуджена in absentiaвтрачає своє право на повторне відкриття терміну оскарження, якщо призначений адвокат, незалежно або без відома клієнта, подав апеляційну скаргу на рішення, про яке йде мова, і якщо суд, який мав відповідну юрисдикцію, прийняв рішення стосовно цієї апеляції.

В інших провадженнях стосовно різних осіб, засуджених in absentia,Конституційний Суд визнав, що стаття 175 § 2 порушує Конституцію на підставі того, що це положення не дозволяє відповідачеві, який не був ефективно повідомлений про провадження, відновити строк для оскарження рішення, прийнятого in absentia, якщо така ж сама апеляційна скарга була раніше подана адвокатом. У грудні 2009 року на підставі цього рішення Хузуяну подав запит про встановлення нового крайнього строку для подання апеляції, але цей запит не мав успіху.

Посилаючись на статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції Хузуяну скаржився на відсутність можливості відновити кримінальніе провадження і, таким чином, представити свій захист в судах Італії.

Порушення статті 6

Справедлива сатисфакція: Хузуяну не подавав жодних заяв стосовно справедливої сатисфакції.

Справедлива сатисфакція

Valle Pierimpiè Società Agricola SPA проти Італії (№ 46154/11) *

Заявник, Valle Pierimpiè società Agricola S.p.a., є італійською компанією з обмеженою відповідальністю.

Справа стосувалася заяви стосовно того, що частина Венеціанської лагуни, відомої як Valle Pierimpiè, яку придбала компанія-заявник і використовувала для розведення риби, належала національній морській території.

Посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) Конвенції компанія-заявник скаржилася на позбавлення її долини, яку вона використовувала для розведення риби без компенсації, а також на притягнення до відповідальності та сплату потенційно дуже великої суми державі як компенсацію за незаконне заволодіння власністю.

У своєму рішенні по суті справи від 23 вересня 2014 року Суд встановив порушення статті 1 Протоколу № 1 і постановив, що Італіяповинна була сплатити компанії-заявникові 5000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди і 25 000 євро відшкодування судових та інших витрат.

Сьогоднішнє судове рішення стосувалося питання про застосування статті 41 (справедлива сатисфакція) Конвенції стосовно матеріальної шкоди.

Справедлива сатисфакція: з урахуванням дружнього врегулювання,досягнутого між урядом Італії і компанією-заявником, Суд прийняв рішення про вилучення заяви з реєстру справ, оскільки ця справа стосувалась провадження щодо статті 41.

Упіте проти Латвії (№ 7636/08)

Заявник, Женя Упіте, є громадянкою Латвії, яка народилася в 1945 році і мешкає в Ризі. Справа стосувалася її заперечення проти судді, який розглядав цивільну справу, яку вона порушила, тому, що він перебував під слідством в скандалі, пов’язаному з судовою владою.

Влітку 2007 року було проведене прослуховування телефонних розмов скандалу в Латвії стосовно незаконної і неетичної поведінки в судовій системі. Зокрема, була видана книга, яка містила записи розмов між адвокатами відомої латвійської адвокатської компанії і суддями, які працювали в різних судах. Таким чином розслідування проводилось робочою групою, створеною Верховним судом.

У той же час в 2004 році Упіте подала цивільний позов проти третьої сторони. У 2007 році, коли вибухнув скандал, її апеляція з питань права в цьому провадженні очікувала рішення Сенату Верховного суду як касаційного суду. Під час касаційного слухання 29 серпня 2007 року її адвокат висунув заперечення проти одного з трьох суддів із колегії суддів, оскільки він був одним із суддів, стосовно яких на той час проводилось розслідування за неетичну поведінку в судовійсистемі. В той же день ці сумніви були відхилені двома іншими суддями із колегії суддів, оскільки вони виявили, що ці сумніви були засновані лише на припущенні, а відхилення цивільного позову Упіте було підтверджене.

У листопаді 2007 року в доповіді було вказано, що двоє з 15 суддів,діяльність яких розглядалась під час розслідування, порушили Кодекс етики суддів: суддя, який розглядав справу Упіте не був серед вказаних суддів.

Посилаючись на статтю 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) Упіте стверджувала, що один з суддів, який розглядав її справу, не був неупередженим тому, що він знаходився під слідством за неетичну поведінку на той час.

Відсутність порушення статті 6

V.M. проти Сполученого Королівства (№. 49734/12)

Ця справа стосувалася скарги психічно хворої жінки на утримання її під вартою як незаконного мігранта для очікування депортації.

Заявником, V.M.,, була громадянка Нігерії, яка народилася в 1977 році і мешкала в Вест Дрейтоні (Англія, Сполучене Королівство).

V.M. незаконно в’їхала в Сполучене Королівство 18 листопада 2003 року з її сином. У листопаді 2003 року її син був доставлений в лікарню з серйозними травмами, а потім його взяли під опіку. V.M. згодом була звинувачена в жорстокому поводженні з дітьми і засуджена 7 квітня 2008 року. Через серйозність її злочину суддя Суду корони рекомендував депортацію. Таким чином V.M. знаходилась під вартою до прийняття вироку по кримінальній справі 8 серпня 2008 року.

Протягом наступних трьох років до її звільнення під заставу в липні 2011 року V.M. подавала ряд позовів для оскарження рішення про її депортацію. У грудні 2008 року імміграційна влада відхилила її апеляцію проти її депортації. У червні 2009 року вона також подавала запит про скасування рішення  про її депортацію або про розгляд її тверджень як нового прохання про надання притулку, посилаючись на її погане психічне здоров’я (рецидивна депресія і розлад особистості) і низький рівень установ для її лікування в Нігерії у випадку її депортації. Через п’ять місяців державний секретар відмовився розглядати її твердження як нове прохання про надання притулку.Дозвіл на подання заяви для судового розгляду був наданий в травні 2010 року, а слухання відбулося в липні 2010 року: Апеляційний і Адміністративний суди дійшли висновку, що, з урахуванням серйозного ризику переховування V.M., повторного скоєння злочину або завдання шкоди собі або іншим, її б на законних підставах утримували під вартою з серпня 2008 року по квітень 2010 року, навіть якщо б була розглянута політика на користь альтернативи утримання під вартою незаконних мігрантів, які є психічно хворими. Заяви про звільнення під заставу були також відхилені на тих самих підставах.

Під час утримання під вартою V.M. проходила постійні медичні обстеження і, до березня 2010 року,  під час обстеження було виявлено, що її психічне здоров’я значно погіршилось. Проте, суди переглянули всі медичні докази в їх рішеннях у справі V.M. і дійшли висновку, що рішення влади не переводити її до лікарні було обґрунтованим.

Посилаючись, зокрема, на пункт 1 (право на свободу та особисту недоторканність) статті 5 V.M. скаржилися на надмірну тривалість її утримання під вартою, а також на систему утримання іммігрантів під вартою в Сполученому Королівстві, зокрема, стверджуючи, що крайні строки максимального терміну утримання іммігрантів під вартою були нечіткими, а також не існувало автоматичного судового перегляду.Вона також скаржилася нв те, що її утримання під вартою з серпня 2008 року (коли був винесений вирок по кримінальній справі) по липень 2010 року (коли було проведене слухання її першої заяви про судовий перегляд) не було законним, оскільки воно порушувало політику стосовно психічно хворих затриманих іммігрантів.

Порушення статті 5 § 1 – стосовно періоду утримання під вартою V.M. як незаконного мігранта для очікування висилки між 19 червня і 14 грудня 2009 року.

Справедлива сатисфакція: 3500 євро (EUR) (моральна шкода) і 10 000 євро (видатки і витрати)

Цей прес-реліз є документом, підготовленим Секретаріатом. Він не зобов’язує суд. Рішення, постанови і додаткову інформацію про Суд можливо знайти на інтернет-сторінці www.echr.coe.int. Для отримання прес-релізів Суду підпишіться тут: www.echr.coe.int/RSS/en або слідкуйте за нами в Twitter @ECHR_Press.

Контакти для преси

[email protected] | тел: +33 3 90 21 42 08

Трейсі Тьорнер-Третц (тел: + 33 3 88 41 35 30)

Деніс Ламберт (тел: + 33 3 90 21 41 09)

Інджи Ертекін (тел: + 33 3 90 21 55 30)

Європейський суд з прав людини був створений в Страсбурзі державами-членами Ради Європи в 1959 році для розгляду порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту