Рішення ЄСПЛ у справі “N.Т.P. та інші проти Франції” (прес-реліз)

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

25 Травня 2018
|
917
|

Справа стосувалася заходів щодо розміщення сім’ї, яка складалася з матері та її трьох маленьких дітей, в той час як вони чекали подання заяви про надання притулку.

Прес-реліз англійською мовою можна переглянути за посиланням.

***

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 185 (2018)
24.05.2018

Заходи щодо розміщення сім’ї, яка очікує розгляду їх заяви про надання притулку, були сумісними з Конвенцією

У рішенні Палати у справі N.Т.P. та інші проти Франції (заява № 68862/13) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 3 (заборона катування і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) Європейської конвенції з прав людини, а також визнав неприйнятною скаргу про порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Справа стосувалася заходів щодо розміщення сім’ї, яка складалася з матері та її трьох маленьких дітей, в той час як вони чекали подання заяви про надання притулку.

Суд встановив, що заявникам було надане помешкання в гуртожитку для того, щоб вони могли ночувати там, яке фінансується з державних коштів, а також те, що двоє дітей відвідували дитячий садок. На додаток, заявники також отримали фінансовану державою медичну допомогу і їм була надана допомога неурядовими організаціями . Наприкінці, існувала ймовірність того, що їх ситуація покращиться.

Таким чином, Суд постановив, що заявники мали можливість задовольнити свої основні потреби та органи влади Франції не були байдужими до їх долі. Рівень тяжкості, який необхідно було досягти для того, щоб їх ситуація підпадала під статтю 3, не був досягнутий.

Основні факти

Заявники, пані N. T. P. та її діти, є громадянами Республіки Конго і народилися в 1990, 2009, 2010 та 2011 роках, відповідно; вони мешкають в комуні Пломб’єр-ле-Діжон. Справа стосувалася умов їх прийому до подання заяви про надання їм притулку.

18 серпня 2013 року заявники прибули у Францію та отримали поштові адреси від асоціації. 21 серпня 2013 року пані N.T.P.  прийшла в префектуру, де їй був наданий виклик з’явитися 26 листопада 2013 року для того, щоб отримати рішення про надання їй права залишитися і для того, щоб вона могла подати свою заяву про надання притулку. Як наслідок, пані N.T.P.  не має статусу особи, яка вимагає притулку, заявники не мали права на будь-яку матеріальну або фінансову допомогу держави.

7 жовтня 2013 року пані N.T.P. подала термінову заяву до Адміністративного суду комуни Діжон намагаючись отримати наказ стосовно того, щоб органам влади було доручено розглянути її запит про її прийняття як особи, яка вимагає притулку, на дати їй тимчасовий дозвіл на перебування, і, наприкінці, вказати їй центр з прийому осіб, які вимагають притулку. Суддя, який розглядав термінові заяви, відхилив ці запити. Пані N.T.P. подала апеляцію до Conseil d’État, але її заява також була відхилена.

15 листопада 2013 року Суд вирішив не задовольняти  її запит згідно з правилом 39  Регламенту Суду, він вказав органам влади Франції виділити їй задовільні умови проживання.

Після призначення на посаду в префектурі 19 листопада 2013 року (більш рання дата, ніж запланована спочатку ), пані N.T.P. та її діти тимчасово переселилися в готель до того часу, як їм вдалося отримати місце в установі для осіб, які вимагають притулу,  де вони зараз мешкають.

Скарги, процедура і склад Суду

Посилаючись, по суті, на статтю 3 (заборона катування та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) заявники стверджували, що відсутність можливості отримати місце в приймальній установі з 21 серпня 2013 року до 20 листопада 2013 року – у зв’язку з відмовою органів влади Франції зареєструвати їх апеляції про надання притулку –підпорядковувала їх нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню. Вони вважали, що житло, в якому вони були зобов’язані жити, було простим і непридатним для маленьких дітей.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 31 жовтня 2013 року.

Рішення було прийняте Палатою із семи суддів у наступному складі:

Ангеліка Нюсбергер (Німеччина), голова,

Ерік Мош (Норвегія),

Андре Потоцький (Франція),

Сіофра О’Лірі (Ірландія),

Мартінш Міц (Латвія),

Габріель Кучко-Штадлмайер (Австрія),

Ладо Чентурія (Грузія),

а також Клаудіа Вестердік , Секретар секції.

Рішення Суду

Стаття 3 (заборона катування та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження)

Суд зазначив, що заявники були розміщені з 21 серпня до 21 листопада 2013 року в гуртожитку, яким керувала асоціація, і який фінансувався виключно за рахунок державних коштів, а також те, що притулок надавав вечерю і сніданок. Суд не ігнорував той факт, що цей гуртожиток пропонував лише нічліг, а також те, що пані N.T.P. і її молодша дочка не були розміщені протягом дня. Проте Суд зазначив, що двоє інших дітей відвідували дитячий садок, харчувалися у їдальні і мали змогу брати участь у позашкільних заходах, організований комуною Діжон. Суд також зазначив, що заявники отримали допомогу від інших неурядових організацій, таких як Restaurants du Coeur та Червоний Хрест. Вони також отримували фінансовану державою медичну допомогу.

З огляду на ці міркування органи влади Франції неможливо звинувати в тому, що вони залишилися байдужими до ситуації, з якою зіткнулися заявники, які мали змогу задовольнити свої основні потреби : їжа, гігієна та місце проживання. Суд також вважав, що, на відміну від інших справ, заявники мали можливість того , що їх ситуація покращиться, оскільки пані N.T.P. отримала посаду від префектури для того, щоб отримати рішення стосовно того, чи вона мала право на отримання дозволу на проживання, а також для того, щоб вона могла подати заяву про надання притулку.

Суд постановив, що заявники не знаходилися в ситуації матеріальної бідності, яка, ймовірно, могла досягати рівня тяжкості, необхідного для того, щоб він підпадав під дію статті 3 Конвенції. З цього витікало, що ця стаття не була порушена.

Стаття 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя)

Суд зазначив, що заявники не подали скарги щодо їх приватного та сімейного життя під час провадження в національних адміністративних судах. Своїми власними вчинками вони не надали національним судам можливість відшкодувати передбачуване порушення статті 8.

Задовольнивши заперечення, зроблене урядом, Суд оголосив неприйнятною скаргу на передбачуване порушення права заявників на повагу до приватного і сімейного життя відповідно до статті 35 §§ 1 і 4 Конвенції.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту