Рішення від 9 травня 2017 року

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

20 Лютого 2018
|
1 703
|

Прес-реліз,

виданий Секретарем Суду

ЄСПЛ 151 (2017)

09.05.2017

Переклад здійснено адвокатами Дроздовим О.М. та Дроздовою О.В.

Рішення від 9 травня 2017 року

Європейський суд з прав людини сьогодні в письмовій формі повідомив про п’ять рішень Палати1, які підсумовані нижче.

Рішення французькою мовою позначені зірочкою (*).

Фергец проти Хорватії (заява № 68516/14)

Заявники, Сандра Фергец і Невен Фергец, чоловік і дружина, є громадянами Хорватії, які народилися в 1971 і 1974 роках відповідно та мешкають в Сесвете (Хорватія). Фергец був важко поранений в грудні 1996 року, коли військовослужбовець хорватської армії підірвав ручну гранату в піцерії.

Справа стосувалася цивільного провадження, яке заявники відкрили проти держави в 1998 році для відшкодування шкоди після інциденту: Фергец – через травми, а також постійні наслідки для його здоров’я і нездатність працювати; і пані Фергец – через стрес і страх, від яких вона постраждала, коли прибула на місце події для того, щоб знайти її чоловіка, який лежав на підлозі в крові.

Скарги заявників були в кінцевому рахунку відхилені в 2011 році. Національні суди дійшли висновку, що держава не несла відповідальність за поранення Фергеца, оскільки військовослужбовець, який не виконував службових обов’язків під час інциденту і використовував гранату без зв’язку з державою, діяв в приватному порядку і не займав на той час посадове становище.

Посилаючись на статтю 2 (право на життя) Європейської конвенції з прав людини заявники скаржилися на надмірну тривалість – майже 16 років – і неефективністю цивільного провадження.

Порушення статті 2 – стосовно пана Фергеца.

Справедлива сатисфакція: 7830 євро (EUR) (моральна шкода) і EUR 5725 (видатки і витрати) щодо пана Фергеца.

Єрьоменко проти Республіки Молдова та Росії (№ 42224/11) *

Заявник, Віталій Єрьоменко, є громадянином Молдови та бізнесменом, який народився в 1969 році і мешкає в Слобозії (Придністровський регіон Республіки Молдова). Він створив три товариства з обмеженою відповідальністю в самопроголошеній «Придністровській Молдавській Республіці» («ПМР») і був директором цих компаній у відповідний час.

Справа стосувалася скарг Єрьоменко на умови його утримання під вартою, відсутність медичного лікування, необхідного для його стану здоров’я, відсутність можливості у його сім’ї відвідати його у в’язниці, і обшук і накладення арешту на його будинок.

1 Відповідно до статей 43 і 44 Конвенції, постанови Палати не є остаточними. Протягом трьох місяців після винесення постанови Палати, будь-яка зі сторін може вимагати передання справи на розгляд Великої палати Суду. Після подання такого запиту, колегія із п’яти суддів розглядає питання чи, заслуговує справа наступного розгляду. У такому випадку Велика палата розгляне справу і винесе остаточне рішення. Якщо запит про передачу на розгляд відхилений, рішення Палати стане остаточним в той же день. Відповідно до статті 28 Конвенції, рішення, винесені Комітетом, є остаточними.

Після того, як судове рішення стає остаточним, його передають до Комітету міністрів Ради Європи для контролю його виконання. Більш докладну інформацію про процес виконання можливо знайти тут: www.coe.int/t/dghl/monitoring/execution

29 березня 2011 року Єрьоменко був заарештований представниками міліції «ПМР», які стверджували, що він ошукав його головного ділового партнера. Того ж дня в його будинку був проведений обшук і він був опечатаний.

1 квітня 2011 року Тираспольський суд наказав взяти його під варту для очікування суду на початковий період 60 днів, який згодом був продовжений судами до його засудження. 30 грудня 2013 року суд м. Слобозія визнав Єрьоменко винним в різних епізодах шахрайства та засудив його до 12 років ув’язнення і призначив конфіскацію його майна. Він був звільнений 1 вересня 2016 року і решта його вироку була скасована.

Під час утримання під вартою Єрьоменко скаржився на умови утримання в різних установах, в який його утримували під вартою. Він скаржився, серед іншого, на відсутність простору, вентиляції та доступу до денного світла, погану якість їжі і погану гігієну в його камері і в санітарних приміщеннях. Він також скаржився на те, що його здоров’я погіршилося під час його утримання під вартою вимагаючи його госпіталізації, в якій спочатку йому було відмовлено і потім його госпіталізація була недостатньо тривалою для того, щоб надати йому можливість пройти курс лікування в лікарні і отримати відповідний догляд.

Наприкінці Єрьоменко стверджував, що влада «ПМР» не дозволяла його батькам відвідувати його.

Посилаючись на статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) Європейської конвенції Єрьоменко скаржився на умови утримання під вартою і відсутність медичної допомоги, необхідної для його стану здоров’я. Посилаючись на статтю § 1 (право на свободу та особисту недоторканність) він стверджував, що він був заарештований і його взяла під варту незаконно створена міліція і суди. Він також скаржився відповідно до статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя, житла і листування) на незаконність обшуку і опечатування його будинку та відмову влади надати дозвіл членам його сім’ї відвідувати його. Посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) він стверджував, що конфіскація його майна була незаконною. Він також скаржився відповідно до статті 13 (право на ефективний засіб судового захисту) разом зі статтями 3, 5 § 1 і 8 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1 на відсутність ефективних засобів судового захисту. Посилаючись на статтю 34 (право на подачу особистої заяви) він стверджував, що влада «ПМР» порушила його права на подачу особистої заяви.

Відсутність порушення статті 3 Республікою Молдова

Порушення статті 3 (нелюдське і таке, що принижує гідність поводження) Росією

Відсутність порушення статті 5 § 1  Республікою Молдова

Порушення статті 5 § 1 Росією

Відсутність порушення статті 8 Республікою Молдова

Порушення статті 8 Росією

Відсутність порушення статті 1 Протоколу № 1 Республікою Молдова

Порушення статті 1 Протоколу № 1 Росією

Відсутність порушення статті 13 разом зі статтями 3, 5 § 1, 8 і статті 1 Протоколу № 1 Республікою Молдова

Порушення статті 13 разом зі статтями 3, 5 § 1, 8 і статті 1 Протоколу № 1 Росією Відсутність порушення статті 34 Республікою Молдова

Порушення статті 34 Росією

Справедлива сатисфакція: Суд постановив , що Росія повинна була сплатити Єрьоменко 119,755 EUR (матеріальної шкоди), 20 000 EUR (моральної шкоди) і 3000 EUR (видатків і витрат).

Падурет проти Республіки Молдова та Росії (№ 26626/11)

Заявник, Думітру Падурет, є громадянином Молдови, який народився в 1983 році і мешкає в с. Кочиєри (Республіка Молдова). Він є підприємцем. Справа стосувалася захоплення його фургона і його вмісту митними службовцями в самопроголошеній «Придністровській Молдавській Республіці» («ПМР») в 2010 році, коли він транспортував товар на ринок в Дубоссарах. Він повинен був сплатити штраф для того, щоб повернути фургон і товар. Згодом він подав скаргу до органів влади Молдови і прокуратура м. Дубоссари відкрила кримінальне розслідування. Проте, розслідування було припинене в 2014 році. Посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) Падурет скаржився на те, що захоплення його фургона і товарів, а також накладення штрафу порушили його права власності.

Відсутність порушення статті 1 Протоколу № 1 Республікою Молдова

Порушення статті 1 Протоколу № 1 Росією

Справедлива сатисфакція: Суд постановив, що Росія повинна була сплатити Падурету 1320 EUR (матеріальної шкоди), 3000 EUR (моральної шкоди) і 2000 EUR (видатків і витрат).

Муртазалієва проти Росії (№. 36658/05)

Заявник, Зара Муртазалієва, народилася в 1983 році і мешкає в Парижі (Франція). Вона є громадянкою Росії і має етнічне чеченське походження. Справа стосувалася її скарг на загальну несправедливість кримінального провадження, відкритого проти неї за підготовку терористичного нападу.

У 2004 році за квартирою Муртазалієвої, в якій вона мешкала спільно з двома іншими жінками, було встановлене таємне спостереження поліції тому, що її підозрювали в зв’язках з рухом чеченських повстанців. Згодом поліція зупинила її на вулиці для перевірки документів і її доправили в відділок поліції. Був проведений обшук її сумки; в ній були знайдені два пакети, які згодом були досліджені і в них були виявлені вибухові речовини. Вона була заарештована і було відкрите кримінальне розслідування. Був проведений обшук її квартири і були вилучені докази того, що вона планувала терористичний напад на торгівельний центр. Копія відео записів, зроблених в квартирі, показала, як вона навертала в Іслам її двох сусідок по квартирі і обговорювала її ненависть до росіян.

У січні 2005 року Муртазалієва була визнана винною в підготовці вибуху, підбурюванні інших – її двох сусідок по квартирі скоїти терористичний напад, а також в носінні вибухових речовин. Вона була засуджена до дев’яти років ув’язнення. Засудження засновувалось на звітах судово-медичних експертів, відеозаписах таємного спостереження поліцією, зроблених в її квартирі, і заявах її сусідок по квартирі на відкритому судовому засіданні.

Вона оскаржила засудження. Вона стверджувала, серед іншого, що з технічних причин вона не мала змоги вказати на неточності між транскриптами і записами розмов на відеоплівках. Вона також скаржилася на відмову двох її запитів на виклик свідків: по-перше, перевірити поліцейського і знайомство з нею особи, яка зробила досудову заяву, яка підтверджує, що він встановив стосунки відповідно до наказу його начальства; і по-друге, перевірити двох понятих, які були присутні під час обшуку її сумки в відділку поліції. У березні 2005 року Верховний суд підтвердив її засудження, але зменшив вирок до восьми з половиною років. Суд, зокрема, постановив, що не було подано жодних заперечень до суду щодо якості відеозаписів або способу, за допомогою якого вони були показані; стосовно того, що співробітник поліції не міг надавати свідчення в суді тому, що він не мав завдання, пов’язаного з роботою, але його досудове твердження було зачитане в суді за згодою захисту; а також того, що присутність двох понятих не була необхідною, оскільки Муртазалієва стверджувала, що вибухові речовини були підкинуті в сумку до їх прибуття.

Муртазалієва стверджувала, зокрема, що загальна справедливість кримінального провадження проти неї була зруйнована тому, що вона не мала змоги побачити або ефективно вивчити відеозаписи спостереження, показані під час слухання по її справі, оскільки вона не могла бачити монітор в залі суду; і тому, що вона не мала дозволу поставити питання співробітникам поліції в суді, дії яких, на її думку, можливо було б розглядати як підбурювання поліції або двох понятих, які могли б пояснити її твердження стосовно підкидання вибухових речовин в її сумку. Вона посилалася на статтю 6 §§ 1 і 3 (b) і (d) (право на справедливий судовий розгляд / право на достатній час і засоби для підготовки захисту / право бути присутнім і допитати свідків).

Відсутність порушення статті 6 §§ 1 і 3 (b)

Відсутність порушення статті 6 §§ 1 і 3 (d) – стосовно скарги щодо відсутності свідка A.

Відсутність порушення статті 6 §§ 1 і 3 (d) – стосовно скарги щодо відсутності свідків В. і К.

Поропат проти Словенії (№ 21668/12)

Заявник, Маріно Поропат, є громадянином Словенії, який народився в 1951 році і мешкає в м. Порторож (Словенія). Справа стосувалася кримінальних проваджень, відкритих проти нього його сусідом.

Поропат мав конфлікт з його сусідом протягом декількох років, обидві сторони порушували ряд судових проваджень один проти одного. У лютому 2004 року сусід, R.H., який подав заяву про порушення кримінальної справи, стверджуючи, що Поропат погрожував вбити його перед їх будинком.

Поропат був в кінцевому рахунку засуджений в липні 2009 року на підставі свідчень, наданих R.H., а також колегою останнього, який підтвердив, що R.H. розповів йому про інцидент. Поропат був засуджений до трьох місяців умовного ув’язнення.

Під час провадження Поропат стверджував, що не було жодного інциденту і для свого захисту стверджував, що ні R.H., ні його колезі неможливо було вірити. Зокрема, він неодноразово просив розглядати одного давнього друга R.H. як свідка, оскільки він міг засвідчити той факт, що R.H. мав вплив на свідків проти нього. Суд відхилив цей запит на підставі того, що факти були достатньо доведені і у будь-якому випадку запропонований свідок не міг давати показання безпосередньо про інцидент, наслідком якого стало обвинувачення. Ця аргументація була схвалена судами на всіх наступних рівнях юрисдикції, в тому числі судами, які мали справу з невдалою спробою Поропата відновити кримінальне провадження. Поропат також неодноразово критикував, але безрезультатно, нездатність отримати відеозапис інциденту, незважаючи на те, що R.H. визнав в суді, що близько дванадцяти камер були встановлені всередині і навколо їх будинку.

Посилаючись на статтю 6 §§ 1 і 3 (d) (право на справедливий судовий розгляд і право на присутність і допит свідків) Поропат скаржився на те, що його право на захист було порушене в провадженні проти нього через відмову визнати докази, які він бажав надати.

Порушення статті 6 §§ 1 і 3 (d)

Справедлива сатисфакція: 5000 EUR (моральна шкода) і EUR 1500 (видатки і витрати).

http://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/pdf/?library=ECHR&id=003-5711322-7248438&filename=Judgments%20of%2009.05.17.pdf

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту