Рішення від 30 травня 2017 року

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

20 Лютого 2018
|
286
|

Прес-реліз,

виданий Секретарем Суду

ЄСПЛ 169 (2017)

30.05.2017

Переклад здійснено адвокатами Дроздовим О.М. та Дроздовою О.В.

Рішення від 30 травня 2017 року

Європейський суд з прав людини сьогодні в письмовій формі повідомив про 15 рішень 1: 11 рішень Палати наведені нижче; окремі прес-релізи були опубліковані для чотирьох інших рішень у справах Давидов і інші проти Росії (заява №. 75947/11), Tрабахо Руеда проти Іспанії (№ 32600/12), N.A. проти Швейцарії (№ 50364/14), і A.I. проти Швейцарії (№ 23378/15).

Рішення французькою мовою нижче позначені зірочкою (*).

Mуіч проти Хорватії (заява №. 79653/12)

Заявник, Володимир Муіч, є громадянином Хорватії, який народився в 1948 році і мешкає в Ресетарі (Хорватія). Він був звільнений з займаної посади водія в 2000 році. Справа стосувалася його скарги на провадження, яке він відкрив для отримання допомоги у зв’язку з безробіттям. Зокрема, адміністративні органи влади, в тому числі адміністративний суд, відхилили позов Муіча для отримання допомоги у зв’язку з безробіттям, виявивши, що він подав її поза межами встановленого крайнього строку, передбаченого законом. Посилаючись на статтю 6 § 1 (право на доступ до суду) Європейської конвенції з прав людини він скаржився на те, що він не мав можливості домогтися судового вирішення його вимоги тому, що влада підрахувала крайній строк у надто формалістичний спосіб.

Відсутність порушення статті 6 § 1 (доступ до суду)

Оноді проти Угорщини (№ 38647/09)

Заявник, Габор Оноді, є громадянином Угорщини, який народився в 1965 році і мешкає в с. Сайоль (Угорщина). Справа стосувалася права на контакт з його дочкою, яка народилася в 1994 році, після його розлучення в 2006 році.

Після розлучення Оноді було прийнято сім судових рішень протягом наступних п’яти років, які встановлювали розпорядження про контакт та надавали дозвіл Оноді мати постійний контакт з його дочкою. Його колишній дружині була надана опіка над дитиною. Труднощі з цими механізмами виникли вже в 2006 році і Оноді подав запит на виконання рішення до органу опіки. Згодом він подав більш ніж 60 таких запитів для здійснення його прав на контакт. Проте органи опіки не змогли забезпечити виконання наказів про контакт через відсутність співпраці матері і негативне ставлення дитини до батька. Незважаючи на те, що матері був призначений штраф у ряді випадків, Оноді продовжував мати проблеми з постійним і безперервним контактом з його дочкою, зокрема, протягом періоду з листопада 2008 року до січня 2010 року, а потім в 2011 році, коли він взагалі не мав контакту.

Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Оноді скаржився на те, що влада Угорщини не вжила ефективних заходів для здійснення його контакту з дочкою.

1 Відповідно до статей 43 і 44 Конвенції, постанови Палати не є остаточними. Протягом трьох місяців після винесення постанови Палати, будь-яка зі сторін може вимагати передання справи на розгляд Великої палати Суду. Після подання такого запиту, колегія із п’яти суддів розглядає питання чи, заслуговує справа наступного розгляду. У такому випадку Велика палата розгляне справу і винесе остаточне рішення. Якщо запит про передачу на розгляд відхилений, рішення Палати стане остаточним в той же день. Відповідно до статті 28 Конвенції, рішення, винесені Комітетом, є остаточними.

Після того, як судове рішення стає остаточним, його передають до Комітету міністрів Ради Європи для контролю його виконання. Більш докладну інформацію про процес виконання можливо знайти тут: www.coe.int/t/dghl/monitoring/execution

2 Рішення про визнання скарг неприйнятними і рішення про вилучення заяв з реєстру є остаточними.

Порушення статті 8

Справедлива сатисфакція: 6000 євро (EUR) (моральна шкода) і 1,900 EUR (видатки і витрати).

Aпков проти Республіки Молдова та Росії (№ 13463/07)

Сойма проти Республіки Молдова, Росії та України (№. 1203/05)

Варданян проти Республіки Молдова та Росії (№ 22200/10)

Всі три справи стосувалися арештів і кримінального провадження відокремленої «Придністровської Молдавської Республіки» (далі «ПМР»).

Сергій Апков, заявник в першій справі, є громадянином Молдови, який народився в 1982 році і мешкає в м. Тирасполь (в «ПМР»). У січні 2005 року він був заарештований і перебував в ув’язненні в ПМР за звинуваченнями в пограбуванні. Він стверджує, що він був інфікований ВІЛ протягом цього періоду утримання під вартою, коли лікар використовував один шприц для всіх ув’язнених. Він був звільнений під заставу в липні 2005 року. Згодом він був визнаний винним в серпні 2006 року і засуджений до семи років ув’язнення, які він відбував до квітня 2012 року. Він, очевидно, не повідомив владу Молдови про його утримання під вартою в ПМР або про відповідне кримінальне провадження.

Сергій Сойма, заявник у другій справі, зараз покійний, був громадянином України, який мешкав у Вінниці (Україна). Він був заарештований в ПМР в 2001 році за звинуваченням у вбивстві. Він був засуджений в 2002 році остаточним рішенням Верховного суду ПМР і засуджений до десяти років ув’язнення. Його мати і адвокат намагалися домогтися його переведення в українську в’язницю, але безуспішно. Зокрема, його мати подавала близько 40 запитів до різних офіційних органів України для переведення її сина; його адвокат подав два запита про допомогу від влади Молдови. Ні Сойма, ні його мати, очевидно, не скаржилися владі Молдови на будь-яке порушення його прав, передбачених Конвенцією. Його знайшли повішеним у в’язниці в травні 2006 року.

Ернест і Ірина Варданян, заявники в третій справі, є громадянами Молдови, які народилися в 1980 році і мешкають в Кишиневі (Молдова). Вони є чоловіком і дружиною, обидва журналісти. У квітні 2010 року пан Варданян, який на той час мешкав з дружиною в ПМР і працював в російському інформаційному агентстві, а також в молдавській газеті, був заарештований секретною службою ПМР за звинувачення в зраді і/або шпигунстві. Він був визнаний винним судом ПМР в грудні 2010 року і засуджений до 15 років ув’язнення. Влада Молдови зробила численні спроби забезпечити звільнення Варданяна, зокрема, за допомогою інформування різних європейських органів і Сполучених Штатів про проблему. Вони також відкрили кримінальне розслідування за фактом його арешту і утримання під вартою, яке було згодом припинене; та надавала сім’ї пана Варданяна фінансову допомогу під час його утримання під вартою і безкоштовне житло після його звільнення.

Всі три заявники скаржилися, зокрема, на те, що їх утримання під вартою неможливо було вважати «законним» відповідно до статті 5 § 1 (право на свободу та особисту недоторканність) Європейської конвенції, оскільки воно було призначене владою ПМР, невизнаною державою. На цій самій підставі всі вони також стверджують, що суд ПМР неможливо вважати «неупередженим судовим органом, встановленим законом» відповідно до статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд).

Апков подав ряд інших скарг відповідно до статті 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) на невідповідні умови утримання під вартою та медичну допомогу для нього як пацієнта з ВІЛ-інфекцією під час його утримання під вартою і тюремного ув’язнення.

Варданян і його дружина також скаржилися на обшук їх квартири, проведений під час арешту Варданяна, а також на обмеження права пані Варданян на відвідування, коли її чоловік знаходився під вартою. Вони посилалися на статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя, житла і ). Наприкінці Варданян стверджував, що влада ПМР не дозволила його адвокатам, які представляли його під час провадження в Європейському суді, мати доступ до нього під час утримання під вартою в порушення статті 34 (право на подачу індивідуальної заяви).

– справа Aпкова:

Відсутність порушення статті 3 Республікою Молдова

Порушення статті 3 (нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження) Росією

Відсутність порушення статті 5 § 1 Республікою Молдова

Порушення статті 5 § 1 Росією

Відсутність порушення статті 6 § 1 Республікою Молдова

Порушення статті 6 § 1 Росією

Справедлива сатисфакція: 40 000 EUR (моральна шкода) і 3000 EUR (видатки і витрати), яку повинна сплатити Росія

– справа Сойма:

Відсутність порушення статті 5 § 1 Республікою Молдова

Порушення статті 5 § 1 Росією

Суд визнав неприйнятною частину заяви проти України.

Справедлива сатисфакція: 20 000 EUR (моральна шкода) і 1000 EUR (видатки і витрати), яку повинна сплатити Росія

– справа Варданян:

Відсутність порушення статті 5 § 1 Республікою Молдова

Порушення статті 5 § 1 Росією стосовно пана Варданяна

Відсутність порушення статті 6 § 1 Республікою Молдова

Порушення статті 6 § 1 Росією стосовно пана Варданяна

Відсутність порушення статті 8 Республікою Молдова

Порушення статті 8 Росією щодо обшуку квартири заявників та обмеження права пані Варданян відвідувати пана Варданяна під час знаходження під вартою

Відсутність порушення статті 34

Справедлива сатисфакція: 30 000 EUR пану Варданяну і 7000 EUR пані Варданян відшкодування і 4000 євро спільно з обом заявникам видатків і витрат, які повинна сплатити Росія.

Греку проти Республіки Молдова (№. 51099/10)

Заявник, Тетяна Греку, є громадянкою Молдови, яка народилася в 1960 році і знаходиться під вартою в м. Вадул луй Воде (Республіка Молдова). Справа стосувалася її скарги на те, що її незаконно взяли під варту і вона зазнавала жорстокого ставлення поліції протягом майже десяти годин.

Греку була заарештована рано вранці 22 лютого 2002 року, але того ж дня її звільнили після того, як суд визнав, що її утримання під вартою було образливим. Згодом вона подала заяву про порушення кримінальної справи проти поліції, звинувачуючи її в побитті і душінні під час її утримання під вартою; скарга не мала успіху. Проте, в цивільному провадженні, яке вона відкрила проти держави, національні суди визнали, що мало місце порушення її прав відповідно до Європейської конвенції через її незаконне утримання під вартою, жорстоке поводження і невідповідність кримінального розслідування за фактом її скарг. Їй присудили 3200 євро (EUR).

Посилаючись, зокрема, на статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) і 5 § 1 (право на свободу та особисту недоторканність) Греку підтвердила її скарги на незаконне утримання під вартою, жорстоке поводження і неефективне розслідування її скарги стверджуючи, що присуджена їй компенсація була невідповідною.

Порушення статті 3 (поводження)

Порушення статті 3 (розслідування)

Порушення статті 5 § 1

Справедлива сатисфакція: 11800 EUR (моральна шкода) і 840 EUR (видатки і витрати).

Скаветта проти Монако (№ 33301/13) *

Заявник, Джузеппе Скаветта, є громадянином Італії, який народився в 1955 році і мешкає в Монако. Справа стосувалася нездатності передати Суду, який переглядає справу звіт судді-референта і письмові висновки представника прокуратури.

У 2005 році Скаветта отримав пораду від деяких його давніх знайомих (A.A., F.A. і М.Т.) придбати французьку компанію з виробництва декоративної біжутерії за допомогою посередництва холдингової компанії «FH Finances», яку він запропонував їм створити. Особи, про яких йде мова, разом зі Скаветта належним чином заснували компанію «FH Finances» зі штаб-квартирою у Франції і президентом X.B. У липні 2006 року «FH Finances» придбала всі акції компанії з виробництва ювелірних виробів. У листопаді 2007 року А. А., F.A., M.T. і «FH Finances» подали скаргу разом з заявою про приєднання до провадження як цивільні сторони, проти Скаветта за незаконне привласнення і шахрайство.

Було розпочате судове розслідування.

У червні 2011 року мoнегаскський слідчий суддя Монако прийняв рішення про відмову від юрисдикції і видав наказ про часткове припинення провадження. Суддя лише розглянув факти, які стосуються привласнення чужого майна, завданої Монакській компанії ІЕТ, яка відповідала за управління зі штаб-квартири в Монако двома іншими компаніями, розташованими у Франції. Скарветта постав перед кримінальним судом за незаконне привласнення. Рішеннями від 17 січня 2012 кримінальний суд м. Монако встановив, що Скарветта ніколи не надавав жодних документальних доказів витрат, які, як стверджується, були понесені, і була переведена сума 25 000 євро на його особовий рахунок виключно в своїх власних інтересах. Суд визнав його винним і засудив його до одного року ув’язнення. Скарветта і прокурор оскаржили це рішення. Апеляційний суд підтвердив це рішення, але зменшив вирок. Скарветта подав апеляцію з питань права. Генеральний прокурор надав свої висновки 3 грудня 2012 року. 5 грудня 2012 року реєстратура подала копію цих висновків Першому голові суду, який переглядає справу, судді-референту і двом монакським адвокатам, К. Лекьюайеру і Г. Газо, як «avocatsdéfenseurs» (адвокати відповідача). Відповідно до звичайної практики Суду, який переглядає справу, суддя-референт підготував доповідь для членів з Суду, який переглядає справу, яка підпорядковувалась таємниці матеріалів справи.

Рішенням від 24 січня 2013 Суд, який переглядає справу, відхилив апеляцію Скарветта з питань права.

Рішення явно стосувалося Скарветта, в якому було зазначено, що він «особисто був присутнім, його захищав судовий адвокат Гастон Карраско, який практикував в Ніцці» і були посилання на імена сторін, які вимагати відшкодування збитків в провадженні та їх представника, пана Газо, «avocat-défenseur» в апеляційному суді.

Посилаючись, зокрема, на статтю 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) заявник скаржився на нездатність передати Суду, який переглядає справу, звіт судді-референта і письмових висновків з представника прокуратури.

Порушення статті 6 § 1

Справедлива сатисфакція: Суд постановив, що встановлення порушення Конвенції є достатньо справедливим відшкодуванням моральної шкоди, завданої пану Скарветта. Суд присудив йому 3000 євро відшкодування видатків і витрат.

Справедлива сатисфакція

Жук проти Польщі (№. 48286/11)

Заявник, Данута Броніслава Жук, є громадянкою Польщі, яка народилася в 1951 році і мешкає в м. Щецин (Польща). Справа стосувалася заяви пані Жук про придбання двох державних ділянок землі та невиконання остаточного рішення, прийнятого на її користь стосовно цієї заяви.

Адміністративним рішенням від листопада 1989 року міська рада м. Щецин постановила, що чоловік пані Жук мав право на придбання земельних ділянок, які перебувають у власності державного казначейства. Міська рада була зобов’язана продати йому ділянку землі на підставі цього рішення. Це право було підтверджене іншим адміністративним рішенням в березні 1990 року.

Проте, муніципалітет м. Щецин відмовився передавати право власності на землю пані Жук та її чоловіку, оскільки земля, на яку вони претендували, була призначена для несільськогосподарських цілей відповідно до нового плану розвитку землі. Необхідно зазначити, що 16 травня 1994 року муніципалітет ухвалив місцевий план розвитку землі, який передбачав, що земля, розташована в межах адміністративних меж муніципалітету, була призначена для несільськогосподарських цілей.

У квітні 2003 року пані Жук і її чоловік подали цивільний позов проти муніципалітету м. Щецин із запитом зобов’язати суд продати землю, на яку вони мали право на підставі рішення від 1989 року. Районний суд м. Шецин відмовив у задоволенні позову. Проте, у вересні 2004 пані Жук і її чоловік успішно подали апеляцію до обласного суду м. Шецин, який задовольнив позов і зобов’язав муніципалітет продати їм ділянку землі, про яку йде мова. Цей суд, зокрема, встановив, що адміністративне рішення від 1989 року створило право на придбання ділянки землі, про яку йде мова, і правова реформа від 1990 року не впливала на дійсність позову пані Жук. Це рішення, яке стало остаточним, не було виконане і в 2008 році пані Жук і її чоловік відкрили наступне цивільне провадження вимагаючи здійснення їх права. Ці провадження не мали успіху.

У своєму рішенні по суті від 6 жовтня 2015 року Суд встановив порушення статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку) і статті 1 Протоколу № 1 (захист власності).

Сьогоднішнє рішення стосувалося питання про застосування статті 41 (справедлива сатисфакція) Конвенції щодо відшкодування матеріальної шкоди.

Справедлива сатисфакція: 40 000 EUR (матеріальна шкода).

Справедлива сатисфакція

S.C. Antares Transport S.A. та S.C. Transroby S.R.L. проти Румунії (№ 27227/08)

Заявники, Antares S.C. Transport S.A. і S.C. Transroby S.R.L., є румунськими комерційними транспортними компаніями, заснованими в Римніку-Вилча (Румунія). Справа стосувалася позбавлення їх ліцензій на перевезення пасажирів.

Після прийняття рішення місцевою радою округу в квітні 2005 року про ухвалення нової програми перевезення пасажирів був проведений державний тендер і компанії-заявники отримали ліцензії на надання послуг перевезення пасажирів в групі з семи маршрутів в їх місцевості на термін три роки. Проте незабаром після цього дві компанії, які втратили свої ліцензії на один з маршрутів в цьому тендері подали запит до суду про скасування рішення від квітня 2005 року. В лютому 2006 року окружний суд встановив, що рада округу діяла свавільно через обмеження доступу для інших учасників конкурсу на ринку громадського транспорту і зобов’язав раду провести новий державний тендер для маршруту, про який йде мова, як окремого маршруту. Апеляція першої компанії-заявника з питань права згодом була відхилена і 6 липня 2006 року рада округу виставила на державний тендер всі сім маршрутів як окремі маршрути. Як наслідок, 26 липня 2006 року компанії-заявники були проінформовані про те, що вони повинні були здати свої ліцензії для всієї групи з семи маршрутів.

Компанії-заявники відкрили два набори адміністративних проваджень вимагаючи скасування рішення ради округу від 6 липня 2006 року і рішення від 26 липня 2006 року про позбавлення ліцензії, але не мали успіху.

У своєму рішенні по суті від 15 грудня 2015 року Суд встановив порушення статті 1 Протокол № 1 (захист власності).

Сьогоднішнє рішення стосувалося питання про застосування статті 41 (справедлива сатисфакція) Конвенції.

Справедлива сатисфакція: Суд відхилив вимогу компаній-заявників щодо справедливої сатисфакції.

Володимир Миколайович Федоров проти Росії (№. 48974/09)

Справа стосувалася утримання під вартою завідувача кафедри фармакології в медичній академії в Ярославлі.

Володимир Федоров, заявник, народився в 1957 році і мешкає в Ярославлі. Він перебував під вартою з лютого до вересня 2009 року за підозрою в отриманні хабаря. Підставами для утримання його під вартою протягом цього періоду в шість місяців були серйозність звинувачень, висунутих проти нього, і ризик його втручання в розслідування шляхом тиску на свідків, а саме його студентів, або знищення доказів. Відразу ж після закінчення попереднього розслідування і затвердження звинувачень проти нього у вересні 2009 року він був звільнений під зобов’язання не залишати його місце проживання. Він був в кінцевому рахунку визнаний винним в 26 епізодах взяття хабаря і отримав вирок до чотирьох років і шести місяців умовного ув’язнення. Він був звільнений із займаної посади в академії під час провадження проти нього.

Посилаючись на статтю 5 § 3 (право на свободу і безпеку/право на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення для очікування суду) Федоров стверджував, що його утримання під вартою не було достатньо обґрунтованим. Він також скаржився відповідно до статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) на те, що йому було відмовлено в праві бачити його сім’ю протягом усього періоду його досудового ув’язнення.

Відсутність порушення статті 5 § 3

Порушення статті 8

Справедлива сатисфакція: 6000 EUR (моральна шкода).

Перегляд

Kaваклиоглу та інші проти Туреччини (№ 15397/02) *

Цей запит на перегляд стосувався рішення Європейського суду з прав людини щодо заяви, поданої 74 громадянами Туреччини, в тому числі покійним паном Махіром Емальзіцом стосовно операції по боротьбі з масовими заворушеннями, проведеної 26 вересня 1999 року в центральній в’язниці Улуканлар в Анкарі.

Посилаючись, зокрема, на статтю 2 (право на життя) і статті 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) деякі заявники стверджували, що їх родичі були вбиті силами безпеки в порушення їх права на життя, в той час як інші скаржилися на жорстоке поводження, яке вони зазнали під час і після операції. Заявники також скаржилися на те, що проведені розслідування були невідповідними і неефективними.

У рішенні від 6 жовтня 2015 року Суд встановив, що в світлі обставин операції по боротьбі з масовими заворушеннями 26 вересня 1999 року мало місце порушення матеріального і процесуального аспекту Статті 2 Конвенції стосовно покійного пана Махір Емзальзіца, серед інших. Суд присудив пані Мехієт Емзальзіц (мати померлого) суму в 50000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди.

3 січня 2017 року адвокат заявників, Казім Бейрактар повідомив реєстратуру про смерть пані Мехієт Емзальзіц 5 лютого 2015 року Таким чином адвокат подав запит на перегляд судового рішення відповідно до Правила 80 Регламенту Суду і визнання чотирьох спадкоємців померлого пана Мехієта Емзальзіца бенефіціарами присудженої справедливої сатисфакції.

У своєму сьогоднішньому рішенні сьогодні Суд вирішив переглянути своє рішення від 6 жовтня 2015 щодо питання про застосування статті 41 (справедлива сатисфакція) Конвенції.

Справедлива сатисфакція: 50 000 євро спільно Ердалу Кайя, Донсел Кайя, Eсмал Оздемір (Kайа) і Дерья Екінджі (Емзальзіц) відшкодування моральної шкоди.

Цей прес-реліз є документом, підготовленим Секретаріатом. Він не зобов’язує Суд. Рішення, постанови і додаткову інформацію про Суд можливо знайти на інтернет-сторінці www.echr.coe.int. Для отримання прес-релізів Суду підпишіться тут: www.echr.coe.int/RSS/en або слідкуйте за нами в Twitter @ECHR_Press.

Контакти для преси

[email protected] | тел: +33 3 90 21 42 08

Трейсі Тьорнер-Третц (тел: + 33 3 88 41 35 30)

Деніс Ламберт (тел: + 33 3 90 21 41 09)

Інджи Ертекін (тел: + 33 3 90 21 55 30)

Джордж Стеффорд (тел: + 33 3 90 21 41 71)

Європейський суд з прав людини був створений в Страсбурзі державами-членами Ради Європи в 1959 році для розгляду порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту