Рішення «Паіс Пірес де Ліма проти Португалії» (прес-реліз)

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

13 Лютого 2019
|
738
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 063 (2019)
12.02.2019

Рішення суду, в якому адвокату було наказано виплатити надмірну суму відшкодування порушило його свободу вираження поглядів

У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Pais Pires de Lima проти Португалії (заява № 70465/12) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Європейської конвенції з прав людини.

Справа стосувалася скарги на порушення свободи вираження поглядів після рішення в цивільній справі, яке наказувало адвокату виплатити відшкодування судді у зв’язку із захистом особистої та професійної честі та репутації.

Суд, встановив, зокрема, що незважаючи на те, що підстави, викладені національними судами, для накладення цивільної відповідальності, виявилися доречними і достатніми, з огляду на те, що заявник не мав можливості обґрунтувати свої фактичні висновки підтверджуючими доказами, присуджена сума компенсації була невідповідною законній меті.

Основні факти

Заявник, Хоаким Антоніо Паіс Пірес де Ліма, був громадянином Португалії, який народився в 1938 році і помер в 2017. Він мешкав в м. Кашкайш і був адвокатом, який практикував в м. Лісабон.

1 березня 2007 року заявник звернувся до Вищої ради судової влади (HCJ) із скаргою на відсутність неупередженості судді стверджуючи про випадок «корупції» та «афери» в результаті справи, в якій він був адвокатом захисту. HCJ  припинила справу.

Потім суддя подав позов про відшкодування збитків, який суд м. Лісабон частково задовольнив 17 липня 2008 року наказавши заявникові виплатити 50 000 євро (EUR) компенсації. Заявник подав апеляцію на це рішення. Апеляційний суд м. Лісабон відхилив рішення і повернув справу до суду першої інстанції. Суд м. Лісабон відновив процес встановлення фактів і провів нове слухання. 22 квітня 2010 року він прийняв рішення, у якому заявникові було наказано виплатити судді таку саму суму 50 000 євро відшкодування збитків. Суд відхилив твердження заявника про корупцію та відсутність неупередженості щодо судді R.P.

Обидві сторони подали апеляцію: суд відхилив апеляцію заявника і частково задовольнив апеляцію судді збільшивши відшкодування збитків до 100 000 євро. Заявник подав апеляцію з питань права. Верховний суд зменшив суму компенсації до 50 000 євро.

14 квітня 2009 року Асоціація адвокатів оголосила заявникові догану на підставі того, що він не повідомив суддю про те, що він буде подавати скаргу на нього до HCJ, що він повинен був зробити згідно зі Статутом Асоціації адвокатів.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 10 (свобода вираження поглядів) заявник скаржився на те, що наказ суду виплатити відшкодування шкоди за напад на репутацію судді складав порушення його свободи вираження поглядів.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 23 жовтня 2012 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Ganna Yudkivska (Україна), Голова,

Paulo Pinto de Albuquerque (Португалія),

Faris Vehabović (Боснія та Герцеговина),

Egidijus Kūris (Литва),

Iulia Antoanella Motoc (Румунія),

Carlo Ranzoni (Ліхтенштейн),

Péter Paczolay (Угорщига),

and also Marialena Tsirli, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 10

Пан Pais Pires de Lima був визнаний винним у цивільному позові за звинувачення судді R.P. у листі до HCJ, в якому він закликав до відкриття дисциплінарного розслідування щодо цього судді. Після подання позову національні суди одноголосно постановили, що звинувачення в “афері”, упередженості і корупції, які були зроблені заявником у  його листі, були особливо серйозними і поставили під сумнів особисту честь судді і професійну недоторканість як представника судової влади.

Звинувачення були по суті констатацією фактів. Оскільки заявник також звинуватив суддю в отриманні хабарів Суд вважав відповідним, що національні суди, як наслідок, очікували, що він обґрунтує свої звинувачення відповідними доказами. Цивільні суди, які розглянули позов судді, вважали, що фактичні твердження заявника були необґрунтованими. На думку Суду, було зрозуміло, що підстави національних судів для визнання заявника відповідальним за цивільний позов були «відповідними» і «достатніми».

Проте Суд вважав, що сума компенсації, яку заявник повинен був виплатити судді R.P., була надмірною, особливо тому, що звинувачення не, що заяви, про які йде мова, обговорювалися в судових колах, Суд постановив, що заявник не міг бути відповідальним за витік інформації з провадження, яке повинно було залишатися конфіденційним.

Суд дійшов висновку, що втручання у свободу вираження поглядів заявника не було «необхідним в демократичному суспільстві».

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Суд відхилив позов заявника щодо справедливої сатисфакції стверджуючи, що виявлення порушення складало достатньо справедливу сатисфакцію щодо моральної шкоди, яка була завдана йому.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту